Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду розглянув справу № 263/401/20 та встановив, що бажання дитини про позбавлення її батька батьківських прав не може бути абсолютним для суду.
Обставини справи
З матеріалів справи стає відомо, що позивачка, яка діє в інтересах неповнолітньої, звернулася до суду з позовом до відповідача про позбавлення батьківських прав Жінка повідомила, що вона перебувала в зареєстрованому шлюбі з відповідачем, під час якого в них народилася дочка.
З 2014 року відповідач не займається вихованням дочки, не цікавиться її життям, має заборгованість зі сплати аліментів. У 2019 році відповідач звертався з позовом до неї про оспорювання батьківства та виключення відомостей про нього як батька з актового запису про народження дитини, яким хотів довести. що не є батьком доньки.
Після проведення судової генетичної експертизи, якою підтверджений факт його батьківства, відповідач подав заяву про залишення позову без розгляду. У зв’язку з такими обставинами дочка нервувала, переживала, відчувала образу і розчарування, внаслідок чого у неї виникло психіатричне захворювання, вона була поставлена на облік у психіатричній лікарні, не неодноразово змушена була проходити лікування.
Враховуючи викладене, позивач просила: позбавити відповідача батьківських прав стосовно неповнолітньої дочки, стягнути з відповідача на користь позивача 50 000 грн, на відшкодування моральної шкоди.
Рішенням суду першої інстанції в задоволенні позову відмовлено. Апеляційний суд залишив рішення суду першої інстанції без змін.
Висновок Верховного Суду
ВС підкреслив, що, відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, обґрунтовано виходив з того, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, необхідність застосування якого за обставин цієї справи позивач не довела, і матеріали справи не містять доказів, які свідчили б про винну та свідому поведінку відповідача щодо ухилення від виконання своїх батьківських обов`язків. Крім того, відповідач категорично налаштований проти позбавлення його батьківських прав.
При цьому суди правильно не взяли до уваги висновок органу опіки та піклування про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав з огляду на те, що документ складено, виходячи з пояснень матері, дитини та довідки про заборгованість зі сплати аліментів, однак без врахування всіх обставин справи, зокрема, без з`ясування причини, за яких відповідач позбавлений можливості спілкуватися з дочкою, без перевірки обставин, які можуть створювати перешкоди відповідачу у виконанні ним своїх батьківських обов`язків та без зазначення проведеної органом опіки та піклування роботи з відповідачем щодо врегулювання конфлікту. Вказаний висновок має рекомендаційний характер, не є обов`язковим для суду та суперечить інтересам дитини.
Також ВС зазначив, що, заслухавши думку неповнолітньої, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, правильно застосував положення частини третьої статті 171 СК України та виходив з того, що бажання дитини про позбавлення її батька батьківських прав не може бути абсолютним для суду, адже позбавлення відповідача батьківських прав не відповідатиме інтересам самої дитини.
У матеріалах справи відсутні докази на підтвердження наявності причинно-наслідкового зв’язку між діями (бездіяльністю) відповідача та моральною шкодою, яка, за твердженнями позивача, заподіяна дочці.
ВС наголосив, що сам факт перебування дитини з 27 листопада 2019 року по 03 грудня 2019 року на стаціонарному лікуванні в психіатричній лікарні не свідчить про протиправність дій батька та завдання моральної шкоди дитині.
За таких обставин, оскільки позивачка не довела наявності усіх складових цивільно-правової відповідальності, зокрема, протиправної поведінки (дій чи бездіяльності) відповідача, причинного зв`язку між протиправною поведінкою та шкодою, а також вини відповідача в заподіянні шкоди, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог позивачки, яка діє в інтересах неповнолітньої, про відшкодування моральної шкоди.
Враховуючи обставини справи, Верховний Суд залишив рішення суду першої та апеляційної інстанції без змін.
Раніше «Судово-юридична газета» писала, що Верховний Суд роз’яснив, коли вивіска чи табличка з інформацією не вважається рекламою.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал та на Twitter, щоб бути в курсі найважливіших подій.
