Велика Палата Верховного Суду у справі № 11-396сап20 уточнила, що гарантована пунктом 2 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод презумпція невинуватості застосовується до процедури, яка за своєю суттю є кримінальною і в межах якої суд робить висновок про вину особи саме в кримінально-правовому сенсі (рішення ЄСПЛ від 11 лютого 2003 року у справі Ringvold v. Norway, заява № 34964/97).
Відтак зазначена гарантія не може бути поширена на дисциплінарні й інші провадження, які згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції охоплюються поняттям спору щодо прав та обов`язків цивільного характеру.
Згідно з практикою ЄСПЛ не є порушенням статті 6 Конвенції притягнення до дисциплінарної відповідальності на основі відомостей про факти, встановлені у кримінальному провадженні, якщо такі відомості аналізувалися під кутом зору правил службової етики, навіть якщо особа була в кримінальному провадженні виправданою (див. mutatis mutandis рішення Європейської комісії з прав людини від 06 жовтня 1982 року у справі X. v. Austria про неприйнятність заяви № 9295/81) чи таке провадження було закрите (див. mutatis mutandis рішення Європейської комісії з прав людини від 07 жовтня 1987 року у справі C. v. the United Kingdom про неприйнятність заяви № 11882/85).
Така ж правова позиція викладена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) та 22 січня 2019 року у справі № 800/454/17 (П/9901/141/18).
Водночас Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що статус особи в межах кримінального провадження не є визначальним для дисциплінарного провадження та встановлення в діях судді дисциплінарного проступку.
У дисциплінарному провадженні діє принцип автономності, відповідно до якого дисциплінарне провадження розглядається незалежно від розгляду кримінального провадження.
Крім того, у цій справі № 11-396сап20 Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що суддя належить до категорії тих осіб, щодо яких здійснюється особливий порядок кримінального провадження згідно зі статтею 480 Кримінально процесуального кодексу України. Однією зі складових особливого порядку кримінального провадження щодо судді є процедура здійснення повідомлення про підозру судді.
Підвищені гарантії незалежності судді у зв`язку зі здійсненням ним правосуддя встановлюються насамперед тому, що відповідно до частини першої статті 2 Закону № 1402-VIII суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
За частиною першою статті 57 Закону № 1402-VIII особа, призначена на посаду судді, складає присягу, дотримання якої належить до його обов`язків відповідно до частини шостої статті 56 цього Закону.
У статті 6 Закону № 1402-VIII передбачено, що, здійснюючи правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права, суди є незалежними від будь-якого незаконного впливу. Втручання у здійснення правосуддя, вплив на суд або суддів у будь-який спосіб, неповага до суду чи суддів, збирання, зберігання, використання і поширення інформації усно, письмово або в інший спосіб з метою дискредитації суду або впливу на безсторонність суду, заклики до невиконання судових рішень забороняються і мають наслідком відповідальність, установлену законом. Згідно із частиною четвертою цієї статті органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи повинні утримуватися від заяв та дій, що можуть підірвати незалежність судової влади.
Дотримання засади незалежності суддів нерозривно пов`язане зі спеціальним порядком провадження щодо них у кримінальних справах. Так, законодавцем у статті 480 КПК України визначено перелік осіб, щодо яких здійснюється особливий порядок кримінального провадження, що є проявом диференціації кримінальної процесуальної форми шляхом визначення особливого порядку проведення слідчих (розшукових) і процесуальних дій щодо осіб, які мають особливий публічний правовий статус у суспільстві, зокрема суддів. Тому ускладнення кримінально-процесуальної форми здійснення підозри суддям є додатковою гарантією їх незалежності.
Загальні положення, які регулюють питання процедури повідомлення про підозру, містяться в главі 22 КПК України.
З урахуванням зазначеного Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що питання щодо процедури вручення судді повідомлення про підозру має вирішуватися в межах кримінального провадження і не відноситься до юрисдикції адміністративного суду.
Подібна правова позиція неодноразово викладалась у постановах Великої Палати Верховного Суду, зокрема у постанові від 11 грудня 2019 року у справі № 536/2475/14-к.
Обставини справи
19 листопада 2020 року особа звернулась до Великої Палати Верховного Суду зі скаргою, у якій просить скасувати рішення Вищої ради правосуддя та зобов`язати ВРП розглянути дисциплінарну справу повторно.
У жовтні 2018 року до ВРП надійшла скарга Національного антикорупційного бюро України на неналежну поведінку судді.
У цій скарзі зазначено, що суддя порушила присягу судді, допустила поведінку, що порочить звання судді, зокрема в питаннях моралі, чесності, непідкупності, дотримання інших норм суддівської етики та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду.
Зазначене порушення полягало в позапроцесуальному спілкуванні з правопорушником та отриманні від нього неправомірної вигоди в розмірі 5000 гривень за вирішення питання про звільнення його від адміністративної відповідальності.
Рішенням Третьої Дисциплінарної палати ВРП суддю притягнуто до дисциплінарної відповідальності та застосовано до неї дисциплінарне стягнення у вигляді подання про звільнення судді з посади.
19 квітня 2018 року судді вручено складене 18 квітня 2018 року повідомлення про підозру в вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 368 Кримінального кодексу України.
Рішенням Третьої Дисциплінарної палати ВРП від 24 червня 2020 року суддю притягнуто до дисциплінарної відповідальності та застосовано до неї дисциплінарне стягнення у вигляді подання про звільнення судді з посади.
02 липня 2020 року до ВРП надійшла скарга судді на рішення Третьої Дисциплінарної палати ВРП від 24 червня 2020 року про притягнення судді до дисциплінарної відповідальності.
За результатами розгляду скарги ВРП прийняла рішення, яким залишила без змін рішення
В оскаржуваному рішенні ВРП зазначила, що спілкування судді з особою, яка притягується до адміністративної відповідальності, поза межами судового засідання, обговорення питань щодо ухвалення рішення на її користь з ухваленням у подальшому такого рішення за вказаних обставин, безумовно, суперечать завданням судочинства, визначеним статтею 129 Конституції України, статтею 2 КУпАП, свідчать про упередженість судді та умисність її дій, оскільки вона не могла не усвідомлювати неправомірність своїх дій, які порушують засади справедливого, неупередженого розгляду справи про адміністративне правопорушення, та, на думку ВРП, порушують стандарти безсторонності суду та етичні норми поведінки судді, викликають обґрунтовані сумніви у здатності судді безсторонньо виконувати свої функції, порочать звання судді та підривають авторитет правосуддя.
Відтак ВРП зазначила, що на підставі встановлених під час розгляду дисциплінарної справи фактів Третя Дисциплінарна палата дійшла обґрунтованого висновку про наявність у діях судді складу дисциплінарного проступку, відповідальність за вчинення якого передбачена пунктом 3 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII (допущення суддею поведінки, що порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя, в питаннях дотримання норм суддівської етики та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду).
Вважаючи рішення ВРП від 22 жовтня 2020 року протиправним, суддя звернулася до Великої Палати Верховного Суду зі скаргою на це рішення.
Скаржниця зазначала, що в оскаржуваному рішенні не надана оцінка тому, що в основу рішення Третьої Дисциплінарної палати ВРП покладена недостовірна інформація про начебто вимагання нею неправомірної вигоди, що наразі не доведено жодним судовим рішенням, що грубо порушує презумпцію невинуватості через відсутність будь-якого вироку щодо неї, який набрав би законної сили. Крім того, звертає увагу на те, що Спеціалізована антикорупційна прокуратура відмовилася від обвинувачення її у вимаганні неправомірної вигоди.
Велика Палата Верховного Суду вирішила залишити скаргу без задоволення і зазначила, що Третя Дисциплінарна палата ВРП у межах наданих їй законом повноважень не вирішувала питання про обґрунтованість обвинувачення судді у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 368 КК України, а лише перевірила викладені у скарзі НАБУ обставини на предмет дотримання суддею норм суддівської етики та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду, забезпечення ним прав людини й основоположних свобод під час розгляду справи.
Установлені під час дисциплінарного провадження Третьою Дисциплінарною палатою факти і з`ясовані обставини мають значення виключно для прийняття дисциплінарним органом рішень у межах його компетенції та жодним чином не свідчать про доведеність вини особи у вчиненні інкримінованих їй кримінальних правопорушень.
Раніше ми писали, що Велика Палата ВС відповіла на питання, чи є прогулом відсутність судді на робочому місці.
Підписуйтесь на наш telegram-канал t.me/sudua та на Youtube Право ТВ, а також на нашу сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.
