Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду розглянув справу № 742/1479/19, в якій досліджував питання залишення особи в небезпеці після скоєння ДТП.
Обставини справи
З матеріалів справи відомо, що водій перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, керуючи автомобілем проявив неуважність, неправильно оцінив дорожню обстановку перед зміною напрямку свого руху, внаслідок чого не впорався з керуванням автомобіля, виїхав за межі проїзної частини праворуч по напрямку свого руху узбіччя, після чого виїхав на тротуар, де здійснив наїзд на пішохода, який направлявся по тротуару з велосипедом в попутному з автомобілем напрямку. Під час дорожньо-транспортної пригоди потерпцілий отримав тілесні ушкодження, які мають ознаки тяжких та знаходяться у причинно-наслідковому зв`язку із настанням його смерті.
Крім цього, в порушення вимог Правил дорожнього руху України, водій не зупинив керований ним автомобіль, на місці пригоди не залишився, не вжив жодних заходів для надання першої медичної допомоги потерпілому, який перебував у небезпечному для життя стані та був позбавлений можливості вжити заходів до самозбереження внаслідок безпорадного стану, маючи при цьому змогу надати останньому таку допомогу.
Натомість, після наїзду на пішохода, водій продовжив рух на своєму автомобілі, проїхавши близько 1км з потерпілим, який перебував затиснутим в пробитому лобовому склі, частково на капоті та частково в салоні автомобіля, після чого скинув потерпілого на узбіччя та зник з місця події, чим завідомо залишив потерпілого, який перебував в небезпечному для життя стані і був позбавлений можливості вжити заходів до самозбереження внаслідок безпорадного стану, без допомоги.
За вироком місцевого суду чоловікові призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки з позбавленням права керувати транспортним засобами на строк 3 роки.
Ухвалою апеляційного суду вирок місцевого суду залишено без змін.
Висновок Верховного Суду
ВС зазначив, що за змістом статті 135 КК поставлення в небезпеку виступає як основа для виникнення спеціального обов’язку надати допомогу особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані.
Об`єктивна сторона залишення в небезпеці характеризується двома видами злочинної бездіяльності: 1) бездіяльність-невтручання, що полягає у невиконанні особою обов`язку щодо надання необхідної допомоги потерпілому, який перебуває у небезпечному для життя стані й позбавлений можливості вжити заходів для самозбереження, коли небезпека виникла незалежно від суб`єкта цього злочину; 2) змішана бездіяльність - бездіяльність щодо надання допомоги потерпілому особою, яка сама поставила його в небезпечний для життя стан.
Бездіяльність - це пасивна форма поведінки особи, що полягає у невчиненні нею конкретної дії (дій), яку вона повинна була і могла вчинити в даних конкретних умовах. Бездіяльність за своїми соціальними та юридичними властивостями тотожна діянню, тобто вона суспільно небезпечна і протиправна, є свідомим і вольовим актом поведінки людини.
ВС наголосив, що кримінальна відповідальність за злочинну бездіяльність настає лише за таких умов:
а) на особу було покладено спеціальний обов`язок вчинити активні дії, якими було б відвернене настання суспільно небезпечного наслідку;
б) у особи була реальна можливість у даній конкретній ситуації вчинити відповідні активні дії і запобігти настанню суспільно небезпечних наслідків.
Обов`язок вчинити певні дії (діяти певним чином) може випливати з різних підстав: із закону або з іншого нормативного акта; із професійних або службових функцій особи; із договору; із родинних відносин; із попередньої поведінки особи, якщо вона своїми діями створює небезпеку для іншої особи і внаслідок цього зобов`язана надати їй допомогу.
Також ВС зазначив, що суб`єктивна сторона злочину, передбаченого ст. 135 КК, завжди характеризується прямим умислом щодо самого діяння. Що стосується наслідків, ставлення суб`єкта злочину до них завжди характеризується необережністю (злочинною недбалістю чи злочинною самовпевненістю).
Вольовий момент вчинення злочину, передбаченого статтею 135 КК, полягає у небажанні суб`єкта злочину надати допомогу безпорадній особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані. Мотиви вчинення цього злочину можуть бути різними (прагнення уникнути кримінальної відповідальності, небажання обтяжувати себе, байдуже ставлення до долі іншої людини, егоїзм, небажання допомогти через брак часу, неприязнь до потерпілого, легкодухість, ревнощі, помста тощо), але на кваліфікацію вони не впливають.
Моментом закінчення злочину є ухилення від надання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані. Варто зазначити, що для кваліфікації злочину не має значення, чи відвернула би надана винною особа допомога завдання шкоди життю або здоров’ю особи.Навіть у випадках, коли через несумісну з життям травму будь-яка допомога не була здатна відвернути смерть людини, особа, яка залишила потерпілого в небезпеці, несе відповідальність за статтею 135 КК. Для кваліфікації дій винного за цією нормою кримінального закону не має значення і те, що хтось інший надав чи намагався надати допомогу залишеному в небезпеці.
Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що в апеляційних скаргах засудженого та його захисника не оспорювалися фактичні дані, які надали можливість суду першої інстанції зробити висновок про доведеність винуватості за статтею 135 КК. Проте, саме суд апеляційної інстанції фактично виступає останньою інстанцією, яка надає можливість сторонам перевірити повноту судового розгляду та правильність встановлення фактичних обставин кримінального провадження судом першої інстанції (частина 1 статті 409 КПК). Суд же касаційної інстанції при касаційному розгляді кримінального провадження виходить із фактичних обставин вчинення кримінального правопорушення, встановлених судом.
Отже, за встановлених судом першої інстанції фактичних обставин, є повністю доведеним той факт, що водій після вчинення ДТП, не надавши будь-якої допомоги потерпілому, який унаслідок отриманих тілесних ушкоджень її потребував, не викликавши швидку, не впевнившись у тому, чи прибула швидку, чи було надано потерпілому медичну допомогу, самовільно покинув місце пригоди, залишивши потерпілого у небезпечному для життя стані.
ВС відзначив, що доводи засудженого про те, що в його діях відсутній скла злочину, передбачений частиною 1 статті 135 КК є неспроможними.
Верховний Суд залишив рішення суду першої та апеляційної інстанції без змін.
Раніше «Судово-юридична газета» писала про носіння холодної зброї без передбаченого законом дозволу: ВС вказав на важливий аспект.
Підписуйтесь на наш telegram-канал t.me/sudua та на Youtube Право ТВ, а також на нашу сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.
