Показання, які особа надавала під час минулого судового розгляду, не можуть вважатися недопустимими доказами лише на тій підставі, що неможливо було забезпечити явку такої особи під час іншого судового розгляду. На цьому наголосив Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у справі № 127/19452/16-к.
Обставини справи
У касаційній скарзі касатор, зокрема, вказував, що суд апеляційної інстанції, у порушення вимог ч. 2 ст. 439 КПК України, не виконав вказівки суду касаційної інстанції під час нового апеляційного розгляду, оскільки у постанові Верховного Суду від 2 вересня 2020 року, якою скасовано ухвалу апеляційного суду від 6 грудня 2019 року щодо особи, вказано, що апеляційний суд, відповідно до ч. 4 ст. 95 КПК України може обґрунтовувати свої висновки лише показаннями, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або які було отримано в порядку ст. 225 цього Кодексу.
Розглядаючи справу, ВС зазначив, що апеляційним судом було винесено на розгляд учасників судового розгляду питання про необхідність відтворення показань потерпілого в суді першої інстанції, оскільки потерпілий не з’явився на виклики, поштова кореспонденція поверталась з відмітками про його відсутність за адресою, куди направлялися такі повідомлення. З урахуванням неможливості забезпечити явку потерпілого, думки захисника та відсутності заперечень інших учасників апеляційного розгляду, колегія суддів вважає, що апеляційним судом обґрунтовано досліджено показання потерпілого, надані в судових засіданнях.
Так, ВС зазначив, що принцип безпосередності дослідження доказів спрямований передусім на забезпечення права сторін на перехресний допит особи, яка дає показання, що дає стороні можливість з`ясувати всі обставини, які вона вважає важливими для вирішення справи, уточнити показання свідка та поставити під сумнів ті чи інші повідомлення особи або її репутацію. Щодо сторони захисту, то це право забезпечується також і пунктом «d» частини 3 статті 6 Конвенції, щодо якого Європейський суд з прав людини зазначав ще до того, як визнати особу винуватою, усі докази проти неї мають зазвичай бути представлені в її присутності під час публічного розгляду з метою надати можливість для спростування. Виключення з цього принципу є можливими, але не можуть порушувати права захисту, які, як правило, вимагають, щоб обвинуваченому була надана адекватна та відповідна можливість викликати та допитати свідка проти нього, або коли свідок надає показання, або на наступних етапах провадження.
Однак колегія суддів Верховного Суду зазначає, що засаді безпосередності, як і будь-якій іншій загальній засаді, притаманна певна гнучкість при застосуванні в конкретних обставинах, що кореспондується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 19 листопада 2019 року у справі № 750/5745/15-к (провадження № 51-10195 км 18).
Таким чином, положення ч.4 ст. 95 КПК України, що суд може обґрунтувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання, не може тлумачитися як безумовна заборона використання показань, які особа давала перед іншим складом суду у тій же справі.
Стаття 225 КПК України передбачає в певних випадках можливість судового допиту особи під час досудового розслідування, і такі показання є допустимими за умови дотримання порядку, передбаченого вказаною нормою права. Найбільш істотними складовими цього порядку є здійснення допиту перед суддею в судовому засіданні, участь сторін та дотримання правил допиту, передбачених для судового розгляду.
На відміну від допиту в порядку ст. 225 КПК України, яка допускає допит за відсутності однієї зі сторін, допит під час судового розгляду справи по суті відбувається за обов`язкової участі сторін. Такий допит надає сторонам, зокрема, стороні захисту, можливість провести його більш ефективно, оскільки на цей час сторонам вже відомі елементи пред’явленого обвинувачення та докази, отримані під час досудового розслідування.
З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що показання, які особа надавала під час минулого судового розгляду, не можуть вважатися недопустимими доказами лише на тій підставі, що неможливо було забезпечити явку такої особи під час іншого судового розгляду.
Повертаючись до обставин цієї справи, колегія суддів зазначає, що суд апеляційної інстанції здійснив усі необхідні та можливі заходи для забезпечення явки в судове засідання потерпілого, про що, як вже зазначалося вище, відповідно до матеріалів кримінального провадження свідчить неодноразове надсилання повідомлень на адресу останнього, який не з`являвся на виклики, а кореспонденція поверталась з відмітками про його відсутність за адресою, куди направлялися повідомлення. При цьому потерпілий був належним чином повідомлений про судовий розгляд, призначений на 12 березня 2021 року, але в судове засідання не з'явився, причини неявки не повідомив, після чого поштова кореспонденції знову поверталась з відмітками про його відсутність за адресою перебування.
Верховний Суд залишив ухвалу апеляційного суду без змін.
Раніше «Судово-юридична газета» писала про незаконне заволодіння транспортним засобом: ВС вказав на важливий аспект.
Підписуйтесь на наш telegram-канал t.me/sudua та на Youtube Право ТВ, а також на нашу сторінку у Facebook, Viber та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.
