Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду розглянув справу № 343/1294/18, в якій акцентував увагу на тому, що якщо майно придбано під час шлюбу, то реєстрація прав на нього (транспортний засіб, житловий будинок чи іншу нерухомість) лише на ім`я одного із подружжя не спростовує презумпцію належності його до спільної сумісної власності подружжя.
Обставини справи
З матеріалів справи відомо, що позивач звернувся до суду з позовом до відповідачів про визнання недійсним договору дарування. Позовна заява мотивована тим, що між відповідачами укладено договір дарування, відповідно до якого один з відповідачів передав у власність, а обдаровувані прийняли у власність належну дарувальнику трьохкімнатну квартиру.
Вказував, що спірна квартира є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, оскільки її придбано за спільні кошти і час перебування сторін у шлюбі. Дозвіл на відчуження вказаної квартири він не надавав.
Рішенням суду першої інстанції позов задоволено. Апеляційний суд залишив рішення суду першої інстанції без змін.
Висновок Верховного Суду
Розглядаючи справу, Верховний Суд підкреслив, що задовольняючи позовні вимоги та визнаючи недійсним оспорюваний договір дарування районний суд висновком якого погодився і суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про обґрунтованість позову у зв`язку з належністю спірного майна до спільної сумісної власності подружжя та необхідність отримання згоди іншого співвласника такого майна на його відчуження.
Набуття майна за час шлюбу створює презумпцію права спільної сумісної власності майна подружжя, яка не потребує доказування та не потребує встановлення інших обставин, крім набуття майна за час шлюбу, та існує поки не спростована. У разі коли презумпцію права спільної сумісної власності майна подружжя не спростовано за відсутності належних доказів того, що майно придбане за особисті кошти одного з подружжя, таке майно вважається спільною сумісною власністю та підлягає поділу, при цьому частки чоловіка та дружини у майні є рівними.
ВС зазначив, що якщо майно придбано під час шлюбу, то реєстрація прав на нього (транспортний засіб, житловий будинок чи іншу нерухомість) лише на ім`я одного із подружжя не спростовує презумпцію належності його до спільної сумісної власності подружжя.
Отже, суди дійшли правильного висновку, що спірна квартира, набута сторонами під час шлюбу та є об`єктом спільної сумісної власності подружжя.
При цьому колегія суддів взяла до уваги відсутність у матеріалах справи судового рішення про визнання спірної квартири особистою приватною власністю відповідача.
З огляду на зазначене, відповідач не спросувала презумпції спільності майна, набутого подружжям у шлюбі, що є підставою для задоволення позову.
Крім того, розірвання шлюбу не тягне за собою зміну правового статусу майна подружжя. Таке майно залишається їх спільною сумісною власністю. Тобто лише після вирішення питання про поділ майна, яке є спільною сумісною власністю, виділення конкретних часток кожному зі співвласників, таке майно набуває статусу спільної часткової власності чи особистої приватної власності.
Суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що відсутність згоди одного із співвласників - колишнього подружжя - на розпорядження нерухомим майном є підставою визнання правочину, укладеного іншим співвласником щодо розпорядження спільним майном, недійсним.
Враховуючи обставини справи, Верховний Суд залишив рішення суду першої та апеляційної інстанції без змін.
Раніше «Судово-юридична газета» писала, що Верховний Суд висловився про відлік строків досудового розслідування.
Підписуйтесь на наш telegram-канал t.me/sudua та на Youtube Право ТВ, а також на нашу сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.
