Положение ст. 214 УПК не содержат требований о внесении в ЕРДР по отдельному порядковому номеру сведений о совершении каждого из тех деяний, охватываемых единым умыслом лица и предусмотренных соответствующей диспозицией как альтернативные формы выявления общественно опасного деяния. Об этом отметила коллегия судей Первой судебной палаты Кассационного уголовного суда в составе Верховного Суда в постановлении от 20 июня 2024 года по делу 502/945/18.
Так, місцевий суд визнав винуватою та засудив особу за ч. 2 ст. 160, ч. 4 ст. 160 КК. Апеляційний суд скасував цей вирок, закрив кримінальне провадження стосовно обвинуваченого на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК у зв’язку з тим, що не встановлено достатніх доказів для доведення його винуватості в суді та вичерпані можливості їх отримання.
Як убачається з матеріалів провадження, суд апеляційної інстанції частково дослідив докази у справі та дійшов висновку про наявність провокації злочину з боку правоохоронних органів.
Зокрема в своєму рішенні апеляційний суд зазначив, що дії сторони обвинувачення при реєстрації кримінального провадження «вийшли за межі пасивного розслідування, та мали на меті встановлення злочину, тобто отримання доказів і порушення кримінальної справи, оскільки на момент внесення відомостей до ЄРДР були відсутні об`єктивні дані, які б свідчили про наявність ознак злочину».
Апеляційний суд вважав, що фактично орган досудового розслідування штучно створив ситуацію, з метою порушення кримінальної справи з можливістю подальшого моделювання злочинів, з використанням інформації отриманої під час проведення досудового розслідування.
Водночас, відповідно до витягу з ЄРДР підставою для початку досудового розслідування в кримінальному провадженні став рапорт оперуповноваженого про виявлення факту підкупу виборців під час проведеної перевірки за повідомленням невстановленої особи.
Під час проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні до прокуратури надійшли письмові заяви осіб, в яких вони просили вжити заходів стосовно обвинуваченого.
Апеляційний суд вважав, що оскільки за цими заявами не були внесені відомості до ЄРДР, то хоча вони і були долучені до матеріалів кримінального провадження, однак вказані особи не набули статусу заявників.
Позиція Верховного Суду
Як зазначив Верховний Суд, положення ст. 214 КПК не містять вимог про внесення до ЄРДР за окремим порядковим номером відомостей про вчинення кожного з тих діянь, що охоплюються єдиним умислом особи і передбачені відповідною диспозицією як альтернативні форми виявлення суспільно небезпечного діяння.
Згідно з ч. 1 ст. 60 КПК заявником є фізична або юридична особа, яка звернулася з заявою або повідомленням про кримінальне правопорушення до органу державної влади, уповноваженого розпочати досудове розслідування, і не є потерпілим. Частиною 2 даної статті визначені права заявника, до яких відноситься також право заявника подавати на підтвердження своєї заяви речі і документи.
Тобто, вказаною нормою прямо передбачено право заявника подавати на підтвердження своєї заяви будь-які речі та документи як до внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань, так і на досудовому розслідуванні.
Викладені у заявах факти були перевірені і, оскільки вказані особи проживали на території міста, а дії обвинуваченого охоплювалися єдиним умислом і підпадали під ознаки кримінального правопорушення, передбаченого ст. 160 КК, а тому їхні заяви були долучені до матеріалів кримінального провадження, а ці особи набули статусу заявників.
Отже, висновок апеляційного суду в оскаржуваній ухвалі про те, що кримінальне провадження було розпочато з порушенням передбаченої законом процедури є необґрунтованим, так само як і висновок про долучення до справи без належних правових підстав наданих свідками речових доказів - грошових коштів.
Таким чином, Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду та призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Також в цій справі ККС констатував, що за правилами ст. 233 КПК ніхто не має права проникнути до житла чи іншого володіння особи з будь-якою метою, інакше як лише за добровільною згодою особи, яка ним володіє, або на підставі ухвали слідчого судді, крім випадків, установлених частиною третьою цієї статті. Судами було встановлено, що невідкладне проникнення до будинку за місцем проживання обвинуваченої було здійснено працівниками поліції у зв’язку з тим, що в ньому могли знаходитись речі та предмети, які зберегли на собі сліди вчинення злочину та містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час досудового розслідування. Невідкладне проведення обшуку легалізоване ухвалою слідчого судді місцевого суду. Таким чином, невідкладний обшук у кримінальному провадженні був проведений відповідно до вимог ст. 233 КПК та у встановленому законом порядку, а тому висновок апеляційного суду в своєму рішенні про недопустимість як доказу протоколу обшуку у справі не можна визнати обґрунтованим.
Нагадаємо, як раніше писала «Судово-юридична газета», Верховний Суд також висловив позицію, що невідображення в ЄРДР процесуального рішення прокурора не може свідчити про його об’єктивну відсутність (постанова від 11 липня 2024 року по справі 757/21858/22).
Також, на думку ВС, процесуальний закон не вимагає від слідчого здійснювати збирання доказів виключно шляхом отримання тимчасового доступу до них.
Якщо особа, у розпорядженні якої перебувають речі, документи та інші матеріали, що мають доказове значення для встановлення обставин вчинення кримінального правопорушення, висловлюючи своє волевиявлення, добровільно надає їх слідчому, це не свідчить про здобуття таких доказів органом досудового розслідування в позапроцесуальний спосіб та не є підставою для визнання їх недопустимими (постанова від 9 липня 2024 року по справі №229/1339/22).
Автор: НаталЬя Мамченко
Подписывайтесь на наш Тelegram-канал t.me/sudua и на Google Новости SUD.UA, а также на наш VIBER, страницу в Facebook и в Instagram, чтобы быть в курсе самых важных событий.
