Верховный Суд рассмотрел в кассационном порядке дело по иску трех физических лиц к территориальному управлению Пенсионного фонда Украины о признании противоправным бездействии ответчика и обязательства начислить и выплатить повышение к пенсии как неработающим пенсионерам, проживающим на территории радиоактивного загрязнения, в размере, определенном 9 Закон Украины «О статусе и социальной защите граждан, пострадавших в результате Чернобыльской катастрофы» от 28 февраля 1991 года №796-ХІІ, равный двум минимальным заработным платам.
Позивачі в обґрунтування своїх вимог, зокрема, зазначили, що перебувають на обліку в пенсійному органі як отримувачі пенсії за віком та проживають в с. Киселів Кіцманського району Чернівецької області, яке відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 23 липня 1991 р. № 106, віднесено до зони гарантованого добровільного відселення.
Рішенням Чернівецького окружного адміністративного суду від 15 березня 2023 року відмовлено у задоволенні адміністративного позову. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що пенсіонери, які проживають в с. Киселів Чернівецького району Чернівецької області, не підпадають під вимоги статті 39 Закону №796-ХІІ, оскільки вказаний населений пункт не є радіоактивно забрудненим, а підзаконний нормативний-правовий акт, яким це село віднесено до зони гарантованого добровільного відселення, суперечить закону, який має вищу юридичну силу, а саме Закону № 796-ХІІ.
Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 23 листопада 2023 року скасовано рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 15 березня 2023 року та ухвалено нове рішення, яким адміністративний позов задоволено частково: зобов`язано відповідача здійснити нарахування та виплату підвищення до пенсії відповідачам у розмірі, що дорівнює двом прожитковим мінімумам для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року.
Частково задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції виходив з того, що суд першої інстанції помилково піддав сумніву належність населеного пункту, де мешкають позивачі, до зони гарантованого добровільного відселення, через відсутність там забруднення, адже згідно із частиною п’ятою статті 2 Закону України "Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи" № 791а-XII від 27 лютого 1991 року межі цих зон установлюються та переглядаються Кабінетом Міністрів України за поданням центрального органу виконавчої влади з формування та забезпечення реалізації державної політики у сфері охорони навколишнього природного середовища, за погодженням з Національною академією наук, центральними органами виконавчої влади, сільського господарства та з питань продовольчої безпеки держави, безпеки використання ядерної енергії, управління зоною відчуження та зоною безумовного (обов’язкового) відселення, на основі експертних висновків.
Верховний Суд погодився з рішенням суду апеляційної інстанції та залишив без задоволення касаційну скаргу відповідача.
Суд зауважив, що пунктом 6 Постанови КМУ № 106 установлено: правом в`їзду для постійного проживання в зоні гарантованого добровільного відселення користуються громадяни, які підлягають прописці відповідно до пункту 1 Постанови № 678, а у виняткових випадках - відповідно до пункту 4 цієї Постанови, які прибувають на роботу за направленнями підприємств, установ, колгоспів, радгоспів або працевлаштовуються на контрактній основі, прописуються або реєструються згідно з чинним законодавством.
Пунктом 1 Постанови № 678 установлено, що у містах та селищах міського типу прописуються незалежно від розміру житлової площі: а) один із подружжя - на житлову площу іншого подружжя; б) неповнолітні діти та підопічні - на житлову площу батьків та опікунів; в) повнолітні діти, які не мають своїх сімей або мають неповнолітніх дітей, але не одружені, - на житлову площу батьків; г) батьки - на житлову площу дітей; д) рідні брати та сестри, які не досягли повноліття і не мають батьків, а також рідні брати та сестри, які є непрацездатними, незалежно від віку, якщо вони не мають своїх сімей, - на житлову площу брата чи сестри; е) військовослужбовці, звільнені зі Збройних Сил СРСР після закінчення строкової служби, у випадках, якщо вони були призвані на військову службу з цього населеного пункту, - на житлову площу, яку вони займали до призову на військову службу, або на житлову площу батьків чи інших родичів; ж) звільнені в запас або залишення військовослужбовці надстрокової служби, прапорщики, мічмани та офіцери Збройних Сил СРСР, органів Комітету державної безпеки при Раді Міністрів СРСР, особи начальницького складу органів внутрішніх справ та члени їх сімей - на житлову площу родичів звільненого в запас або в відставку чи родичів його чоловіка; з) особи, які раніше проживали у даному населеному пункті та виїжджали на заклик громадських організацій на найважливіші будівництва або підприємства країни або з інших поважних причин, - на житлову площу, на якій вони проживали до виїзду; і) особи, звільнені від відбування покарання у вигляді позбавлення волі, заслання, висилки, а також особи, з яких знято обмеження, що випливають з умовного засудження до позбавлення волі з обов`язковим залученням до праці або умовного звільнення з місць позбавлення волі для роботи на будівництві підприємств народного господарства - на житлову площу, яку займають члени їх сімей або родичі, з якими вони проживали до засудження. Незалежно від розміру житлової площі у містах та селищах міського типу прописуються також тимчасово відсутні громадяни, якщо згідно з чинним законодавством за ними зберігається право користування житловим приміщенням.
Вказане свідчить про наявність особливого порядку реєстрації місця проживання осіб на територіях, що віднесені Законом № 791а-ХІІ до радіоактивно забруднених. Такі правила спрямовані, серед іншого, на унеможливлення несанкціонованого використання передбачених Законом № 796-ХІІ пільг та запобігання випадкам зловживань та недобросовісних дій з боку осіб, що не відповідають критеріям для їх отримання.
Верховний Суд звернув увагу, що відповідно до пункту 2 Розділу XIII Перехідних положень Закону України «Про правотворчу діяльність» від 24 серпня 2023 року № 3354-IX до набрання чинності відповідними нормативно-правовими актами, прийнятими належними суб`єктами правотворчої діяльності, до системи нормативно-правових актів України належать акти органів державної влади і управління Союзу РСР, Української РСР, Української СРР, які не суперечать Конституції України та щодо яких не прийнято рішення щодо їх незастосування на території України та (або) припинення їх дії.
З огляду на це, зазначені положення Постанови № 678 та Постанови КМУ № 106 відповідають положенням статей 3 та 16 Конституції України, згідно з якими людина, її життя і здоров`я та безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю; забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи - катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу є обов`язком держави.
Встановлені судами у цій справі обставини підтверджують, що вимоги позивачів не суперечать положеннями частини другої статті 24 Конституції України, згідно з якою не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками місця проживання.
Постанова Верховного Суду від 15 липня 2024 року у справі № 600/4070/22-а (адміністративне провадження № К/990/43436/23)
Автор: Наталья Мамченко
Подписывайтесь на наш Тelegram-канал t.me/sudua и на Google Новости SUD.UA, а также на наш VIBER, страницу в Facebook и в Instagram, чтобы быть в курсе самых важных событий.
