В феврале 2023 года мужчина вместе с малолетними детьми с целью пересечения государственной границы Украины прибыл в международный автомобильный пункт пропуска. Предоставил должностному лицу Государственной пограничной службы Украины следующие документы:
- свой паспорт для выезда за границу и загранпаспорта малолетних детей
- свидетельства о рождении;
- решение Ленинского районного суда г. Кировограда от 20 июня 2022 года по делу №405/1239/22, которым удовлетворен иск о расторжении брака;
- согласие матери на выезд детей за границу.
Однако ему было отказано в пересечении государственной границы по тем основаниям, что им не предоставлены документы, подтверждающие основание выезда за границу.
В феврале 2023 года истец обратился в Кировоградский окружной административный суд с иском, в котором просил признать противоправным и отменить решение об отказе в пересечении государственной границы.
Исковые требования обоснованы тем, что мужчина самостоятельно воспитывает двух малолетних детей и имеет право на пересечение государственной границы в соответствии с пунктом 2-6 Правил пересечения государственной границы гражданами, утвержденными постановлением КМУ от 27 января 1995 №57, поскольку не подлежит призыву на военную службу под время мобилизации согласно статье 23 Закона №3543-XII «О мобилизационной подготовку и мобилизацию».
Истец считает решение ответчика противоправным и подлежащим отмене, поскольку на пограничном контроле им были предоставлены уполномоченному лицу все подтверждающие документы относительно единоличного воспитания двоих детей младше 18 лет. В свою очередь, в оспариваемом решении ответчик не указал, какие именно документы должен был предоставить истец, но не предоставил.
Решением Кировоградского окружного административного суда от 9 мая 2023 года, оставленным в силе постановлением Третьего апелляционного административного суда от 29 сентября 2023 года, иск удовлетворен.
Признано противоправным и отменено решение начальника инспекторов пограничного контроля. Пограничная служба подала в Верховный Суд кассационную жалобу.
Основанием кассационного обжалования ответчик определил пункт 3 ч. 4 статьи 328 КАСУ и обосновывает ее наличие тем, что суды первой и апелляционной инстанций в обжалуемых решениях не применили норму права, подлежащую применению, а именно абзац 13 пункта 2-3 Правил №57, при отсутствии заключения Верховного Суда по вопросу применения нормы права в подобных правоотношениях.
По мнению кассатора, анализ абзаца 13 пункта 2-3 Правил № 57 и статьи 23 Закона № 3543-ХІІ дает основания прийти к выводу, что лица, не подлежащие призыву на военную службу во время мобилизации и подпадающие под действие Правил №57, имеют право на пересечение государственной границы в условиях военного положения, с учетом принадлежности сопровождающего лица к перечню категорий лиц, освобожденных от военной службы и мобилизации, при наличии у нее подтверждающих документов. Однако, по мнению ответчика, предоставление истцом на пограничном контроле решения суда о расторжении брака не доказывает, что он воспитывает детей самостоятельно.
Позиція Верховного Суду
Як зазначив Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 1 липня 2024 року по цій справі №340/735/23, суди попередніх інстанцій установили, що факт самостійного виховання позивачем своїх малолітніх дітей підтверджується належними та допустимими доказами, які відповідачем не спростовані.
Суди першої та апеляційної інстанцій визнали обґрунтованими та доведеними аргументи позивача про те, що він мав право на перетин державного кордону України на підставі пункту 2-6 Правил № 57, оскільки не підлягав призову на військову службу під час мобілізації в силу приписів частини першої статті 23 Закону № 3543-ХІІ.
Втім, упродовж судового розгляду цієї справи відповідач наполягав, що стаття 23 Закону №3543-ХІІ не регулює питання перетинання державного кордону України. Натомість це питання, на його думку, регулює абзац 13 пункту 2-3 Правил № 57.
КАС ВС звернув увагу, що за змістом норми, на яку посилається скаржник, виїзд за межі України дітей, які не досягли 16-річного віку, в супроводі одного з батьків, баби, діда, повнолітніх брата, сестри, мачухи, вітчима або інших осіб, уповноважених одним з батьків письмовою заявою, завіреною органом опіки та піклування, здійснюється без нотаріально посвідченої згоди другого з батьків та за наявності паспорта громадянина України або свідоцтва про народження дитини (за відсутності паспорта громадянина України)/документів, що містять відомості про особу, на підставі яких Держприкордонслужба дозволить перетин державного кордону. При цьому в разі введення на території України надзвичайного або воєнного стану рішення щодо надання дозволу на виїзд за межі України особі чоловічої статі, яка супроводжує дитину, яка не досягла 16-річного віку, приймається з урахуванням приналежності супроводжуючої особи до переліку категорій осіб, які звільнені від військової служби та мобілізації, за наявності у неї підтвердних документів.
Відповідач тлумачить цю норму таким чином, що уповноважена посадова особа, яка здійснює прикордонний контроль у пунктах пропуску через державний кордон, може прийняти рішення про перетин кордону лише при документальному підтвердженні того, що громадянин не підлягає призову на військову службу під час мобілізації.
Наполягає, що підставою для перетину позивачем 11 лютого 2023 року державного кордону України був саме абзац 13 пункту 2-3 Правил № 57.
Власне, саме ці доводи наведені в обґрунтування підстави касаційного оскарження, визначеної пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України, адже суди першої та апеляційної інстанцій не застосували вказану норму в судових рішеннях.
Тож оцінивши наведені відповідачем доводи колегія суддів КАС ВС зазначає наступне.
Принагідно зазначити, що з аналізу норм Правил № 57, які були чинними на час виникнення спірних правовідносин, вбачається, що з початком повномасштабного вторгнення російської федерації на територію України у законодавця виникла необхідність урегулювання питання перетинання державного кордону України деякими категоріями громадян в умовах воєнного стану.
Зокрема, постановами КМУ від 12 березня 2022 року № 264 норми Правил № 57 доповнено пунктами 2-1, 2-2 і 2-3, а від 29 березня 2022 року № 383 - пунктами 2-5 і 2-6. Надалі, постановою Уряду від 28 жовтня 2022 року № 1212 внесено зміни в абзац другий пункту 2-1 Правил № 57 шляхом виключення слів і цифр «довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією (форма первинної облікової документації № 157-1/о) або».
Усі ці зміни до нормативно-правового акту стосуються перетину державного кордону України в умовах воєнного стану певних категорій громадян, як от, наприклад, але не виключно: особи з інвалідністю; особи, які здійснюються постійний догляд за інвалідами; батьки, піклувальники, прийомні батьки, батьки-вихователі, які виховують дітей з інвалідністю; особи, які супроводжують дітей з відповідними розладами здоров`я; дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування та осіб, які їх супроводжують та інших, зокрема й військовозобов`язаних осіб, які не підлягають призову від час мобілізації.
Як зазначалося, відповідач наполягає, що підставою для перетину позивачем 11 лютого 2023 року державного кордону був абзац 13 пункту 2-3 Правил № 57.
У такому аспекті видається важливим врахувати, що конструкція цієї норми складається з двох речень:
(1) виїзд за межі України дітей, які не досягли 16-річного віку, в супроводі одного з батьків, баби, діда, повнолітніх брата, сестри, мачухи, вітчима або інших осіб, уповноважених одним з батьків письмовою заявою, завіреною органом опіки та піклування, здійснюється без нотаріально посвідченої згоди другого з батьків та за наявності паспорта громадянина України або свідоцтва про народження дитини (за відсутності паспорта громадянина України)/документів, що містять відомості про особу, на підставі яких Держприкордонслужба дозволить перетин державного кордону;
(2) При цьому в разі введення на території України надзвичайного або воєнного стану рішення щодо надання дозволу на виїзд за межі України особі чоловічої статі, яка супроводжує дитину, яка не досягла 16-річного віку, приймається з урахуванням приналежності супроводжуючої особи до переліку категорій осіб, які звільнені від військової служби та мобілізації, за наявності у неї підтвердних документів.
При цьому, друге речення застосовується не інакше, як у сув`язі з першим, у якому, своєю чергою, йдеться про виїзд за межі України дітей, які не досягли 16-річного віку, у супроводі інших осіб. І якщо супроводжуючий є особою чоловічої статі, то рішення щодо надання дозволу на виїзд за межі України такій особі приймається з урахуванням її приналежності до переліку категорій осіб, які звільнені від військової служби та мобілізації, за наявності у неї підтвердних документів.
Водночас із того тлумачення, яке наводить скаржник, видно, що він розриває перше та друге речення абзацу 13 пункту 2-3 Правил № 57.
Отже, в абзаці 13 пункту 2-3 Правил № 57 урегульовано питання перетину кордону дітьми, які не досягли 16-річного віку, у супроводі інших осіб. При цьому, як бачимо, законодавець не обмежує коло осіб, які можуть супроводжувати дитину за умови надання Держприкордонслужбі необхідних документів.
У той же час, надалі, в абзацах 14 - 18 пункту 2-3 Правил № 57 зазначено наступне.
Нацсоцслужба протягом трьох робочих днів після погодження дозволу на виїзд за межі України дітей, зазначених в абзацах першому, шостому, дванадцятому та тринадцятому цього пункту, повідомляє про це МЗС із зазначенням держави остаточного перебування дітей.
Після прибуття дітей, зазначених в абзацах першому, шостому, дванадцятому та тринадцятому цього пункту, до держави остаточного перебування особи, що супроводжують дітей, зобов`язані протягом семи робочих днів звернутися до закордонної дипломатичної установи України в державі перебування для постановки їх на тимчасовий консульський облік.
Закордонна дипломатична установа України протягом одного робочого дня зобов`язана через МЗС поінформувати Мінсоцполітики та Нацсоцслужбу про взяття дітей на консульській облік. Для виїзду дітей за межі України можуть бути сформовані групи дітей із супроводжуючими особами з розрахунку один супроводжуючий не більш як на 15 дітей / один супроводжуючий не більш як на чотири дитини з інвалідністю.
Мінсоцполітики через уповноважених представників Мінсоцполітики, Нацсоцслужби, інших центральних органів виконавчої влади, громадських об`єднань, зокрема міжнародних, та осіб, діяльність яких спрямована на захист прав дітей, може відповідно до міжурядових домовленостей проводити моніторинг умов перебування дітей за межами України, дотримання соціальних стандартів та прав у державі їх перебування та разом із закордонними дипломатичними установами України сприяти реалізації та захисту прав та інтересів дітей, які перебувають за межами України, їх батьками та іншими законними представниками.
Держприкордонслужба забезпечує безперешкодний перетин державного кордону уповноваженими представниками моніторингової групи, створеної відповідно до наказу Мінсоцполітики.
Окрім того, колегія суддів звертає увагу, що пункт 2-3 Правил № 57 у цілому охоплює процедуру виїзд за межі України дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, які не досягли 18-річного віку та проживають або зараховані до закладів різних типів, форми власності та підпорядкування на цілодобове перебування (далі - діти) у разі введення на території України надзвичайного або воєнного стану. При цьому, в абзаці першому цього пункту вказано, що виїзд за межі України таких дітей здійснюється у супроводі законного представника або іншої уповноваженої ним особи.
Комплексний аналіз пункту 2-3 Правил № 57 свідчить, що тут йдеться про виїзд за межі України певних категорій дітей до держави остаточного перебування з супроводжуючими особами у разі введення на території України надзвичайного або воєнного стану та подальший алгоритм дій щодо постановки таких дій на тимчасовий консульський облік у державі перебування, а не про перетин державного кордону України військовозобов`язаним, який є батьком, що самостійно виховує дітей віком до 18 років.
За таких обставин твердження відповідача про те, що абзац 13 пункту 2-3 Правил № 57 був підставою для перетину 11 лютого 2023 року позивачем і його двома малолітніми дітьми державного кордону України є безпідставними і такими, що ґрунтуються на помилковому тлумаченні норм Правил № 57. Відповідно, доводи касаційної скарги відповідача щодо неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, що виразилося у незастосуванні до спірних правовідносин абзацу 13 пункту 2-3 Правил № 57 є необґрунтованими.
На тлі цього, підстави для формування Верховним Судом висновку у цій справі щодо питання застосування абзацу 13 пункту 2-3 Правил № 57 відсутні, оскільки вказана норма не підлягає застосуванню до спірних правовідносин.
Одночасно зауважимо, що спірним у розглядуваній справі є рішення органу Держприкордонслужби про відмову в перетинанні державного кордону України громадянину України, який досяг 16-річного віку.
Пункт 2-6 Правил № 57 установлює, що у разі введення на території України надзвичайного або воєнного стану право на перетин державного кордону, крім осіб, зазначених у пунктах 2-1 та 2-2 цих Правил, також мають інші військовозобов`язані особи, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації. Ця норма не поширюється на осіб, визначених в абзацах 2-8 ч. 3 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», а також пункті 2-14 цих Правил (після змін пункт 2-6 наразі звучить так: «У разі введення на території України надзвичайного або воєнного стану право на перетин державного кордону, крім осіб, зазначених у пунктах 2-1 та 2-2 цих Правил, також мають інші військовозобов’язані особи, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації. Ця норма не поширюється на осіб, визначених в абзацах 2 і 3 частини третьої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», а також пункті 2-14 цих Правил – прим ред).
Перелік категорій військовозобов`язаних, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації, наведений у статті 23 Закону № 3543-ХІІ. За частиною першою цієї статті до таких осіб належать, зокрема, жінки та чоловіки, які самостійно виховують дитину (дітей) віком до 18 років.
Ураховуючи обставини цієї справи та зміст спірних правовідносин, колегія суддів уважає, що суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях обґрунтовано застосували до спірних правовідносин положення пункту 2-6 Правил № 57 у взаємозв`язку зі статтею 23 Закону № 3543-ХІІ.
Відтак, підстава для скасування оскаржуваних судових рішень, визначена пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України, не підтвердилася.
Автор: Наталя Мамченко
Подписывайтесь на наш Тelegram-канал t.me/sudua и на Google Новости SUD.UA, а также на наш VIBER, страницу в Facebook и в Instagram, чтобы быть в курсе самых важных событий.
