Верховный Суд в составе коллегии судей Первой судебной палаты Кассационного гражданского суда определением от 15 января 2025 решил передать вопрос об установлении судом факта постоянного ухода, в том числе, с целью получения отсрочки от призыва на военную службу, на рассмотрение Объединенной палаты КГС Верховного Суда (дело №214/3475/24) из-за необходимости сформировать постоянную судебную практику.
Как отметил КГС ВС, «противоречивые решения национальных судов, особенно судов высших инстанций, могут представлять нарушение требования о справедливом суде». Речь идет о разнообразии позиций в самом Верховном Суде.
Історія справи
У квітні 2024 року чоловік звернувся до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, в якій просив суд встановити факт, що він здійснює постійний догляд за батьком, який є інвалідом ІІ групи з 1 лютого 2019 року безстроково та згідно з висновком ЛКК від 24 лютого 2024 року й висновку від 26 лютого 2024 за станом здоров`я через стійке порушення функцій організму не здатний до самообслуговування, потребує постійного стороннього догляду безстроково.
Встановлення даного факту заявнику необхідне, у тому числі, для отримання права на відстрочку від призову на військову службу.
Ухвалою Саксаганського райсуду м. Кривого Рогу від 24 квітня 2024 року відкрито провадження. Розгляд заяви постановлено проводити у порядку окремого провадження.
Ухвалою Саксаганського районного суду від 24 липня 2024 року, залишеною без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 30 жовтня 2024 року, провадження за заявою чоловіка про встановлення факту, що має юридичне значення, закрито з підстав, передбачених пунктом 1 ч. 1 статті 255 ЦПК.
Оскаржувані судові рішення судів мотивовані тим, що розгляд заяви віднесено до повноважень інших органів і за законом не підлягає судовому розгляду. При цьому суди послалися на правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 5 червня 2024 року у справі №283/1199/23 (провадження №61-12851 св 23).
Зміст вимог касаційної скарги батька
У листопаді 2024 року батько чоловіка, за яким той волів встановити факт догляду, звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на ухвалу Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу та постанову Дніпровського апеляційного суду, в якій просить оскаржувані судові рішення скасувати.
Батько вказує, що він є громадянином похилого віку, особою з інвалідністю ІІ групи безстроково, за своїм станом здоров`я, відповідно до висновку ЛКК не здатний до самообслуговування та потребує постійного стороннього догляду терміном безстроково. Чоловік є його рідним сином, від якого він постійно отримує з 2019 року догляд, від інших родичів, які можуть здійснювати за ним догляд він не бажає його отримувати.
Зазначає, що встановлення судом такого факту необхідне для можливості офіційного підтвердження такого догляду його сином у державних органах, у тому числі органах місцевого самоврядування, Міністерства оборони, місцевого ТЦК для забезпечення прав та інтересів особи похилого віку й впливає на його інтереси, як особи, яка потребує постійного догляду, так і заявника по справі, як особи, яка постійно здійснює за ним догляд.
Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» судам роз`яснено, що суд вправі розглядати справи про встановлення факту, коли цей факт безпосередньо породжує юридичні наслідки. Тобто, від встановлення такого факту залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян та встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право. У вказаній постанові зазначено вичерпний перелік заяв, які не можуть розглядатися судами, серед яких не вказано про факт здійснення догляду за інвалідом або за особою похилого віку, який за висновком медичного закладу потребує постійного стороннього догляду.
Зазначає, що суд апеляційної інстанції не врахував висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені у постанові Верховного Суду від 5 квітня 2021 року у справі №523/14707/19, який зазначає, що пунктом 3 Рішення Конституційного Суду України від 9 липня 2002 року № 15-рп/20002 встановлено, що обов`язкове досудове врегулювання спорів, яке виключає можливість прийняття позовної заяви до розгляду і здійснення за нею правосуддя, порушує право особи на судовий захист.
Тобто, обрання певного засобу правового захисту, у тому числі і досудового врегулювання спору, є правом, а не обов`язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує.
Посилається на практику КСУ, прецедентну практику Європейського суду з прав людини та статтю 6 Конвенції про захист прав людини щодо доступу до правосуддя.
2 січня 2025 року син касатора подав до Верховного Суду додаткові пояснення до відзиву на касаційну скаргу батька, в яких просить врахувати правовий висновок у подібних правовідносинах, викладений у постанові Верховного Суду від 18 грудня 2024 року у справі №352/1658/23.
Позиція Верховного Суду
Верховний Суд дійшов висновку, що наявні підстави для передачі справи на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
Мотиви передачі справи на розгляд Об`єднаної палати КЦС
У справі, яка переглядається Верховним Судом, спірне процесуальне питання стосується юрисдикційності (належності до сфери судового розгляду) заяв про встановлення факту здійснення постійного догляду за особою, яка його потребує за своїм станом здоров`я.
Передача справи на розгляд об`єднаної палати дозволить забезпечити єдність судової практики.
КЦС ВС у складах колегій суддів різних судових палат при вирішенні зазначеного процесуального питання дійшов протилежних висновків, які потребують узгодження.
Так, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 5 червня 2024 року у справі №283/1199/23, провадження № 61-12851св23, на яку послався суд у справі, яка переглядається, закриваючи провадження у справі, зазначено таке.
Законодавством визначено позасудовий порядок встановлення факту здійснення постійного догляду за особою, яка за станом здоров`я потребує соціальної послуги з догляду, у зв`язку з чим такий факт не може встановлюватися в судовому порядку в окремому провадженні в порядку цивільного судочинства. Якщо факт, який має юридичне значення, підлягає встановленню в позасудовому порядку, особа має використати такий порядок. Відмова відповідного органу в установленні такого факту може бути оскаржена заінтересованою особою до адміністративного суду.
Так, порядок вирішення питання можливості оформлення постійного догляду за особами, що потребують постійного стороннього догляду, визначено Законом «Про соціальні послуги», Порядком підготовки та перепідготовки фізичних осіб, які надають соціальні послуги з догляду без здійснення підприємницької діяльності, затвердженим постановою Кабміну від 1 червня 2020 року №430, Порядком подання та оформлення документів, призначення і виплати компенсації фізичним особам, які надають соціальні послуги з догляду без здійснення підприємницької діяльності на професійній основі, затвердженим постановою Кабміну від 6 жовтня 2021 року №1040, Порядком подання та оформлення документів, призначення і виплати компенсації фізичним особам, які надають соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі, затвердженого постановою Кабміну від 23 вересня 2020 року №859, Порядком організації надання соціальних послуг, затвердженого постановою Кабміну від 1 червня 2020 року № 587.
Проаналізувавши зазначені норми, колегія суддів у цій справі вказала, що для отримання підтвердження факту здійснення догляду за особою з інвалідністю надавач соціальної послуги з догляду вдома має бути включений до Реєстру надавачів та отримувачів соціальних послуг, який на місцевому рівні ведуть виконавчі органи місцевих рад та за заявою особи підтверджують такий статус шляхом видачі безкоштовно довідки.
Також Верховний Суд зазначив, що аналогічно законодавець унормував позасудовий порядок встановлення факту здійснення особою постійного догляду в законодавстві про мобілізаційну підготовку та порядок мобілізації. Зокрема, у місцевому органі виконавчої влади передбачено створення комісії із встановлення факту здійснення особою догляду (постійного догляду), яка з урахуванням наданих районним (міським) ТЦК матеріалів складає акт про встановлення факту здійснення особою догляду (постійного догляду). Такий акт є одним із документів, які надаються військовозобов`язаним до ТЦК та СП для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації.
Натомість, у постанові від 11 грудня 2024 року у справі №153/247/24, провадження № 61-6573св24, та у постанові від 18 грудня 2024 року у справі № 352/1658/23, провадження № 61-14285св23, на яке 2 січня 2025 року послався заявник, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов протилежних правових висновків щодо юрисдикційності розгляду судами заяви про встановлення факту здійснення постійного догляду за особою, яка його потребує за своїм станом здоров`я.
Так, у цих судових рішеннях Верховний Суд зазначив таке.
Постанова Кабміну від 6 жовтня 2021 року №1040 «Деякі питання призначення і виплати компенсації фізичним особам, які надають соціальні послуги з догляду без здійснення підприємницької діяльності на професійній основі» незастосовна до вказаних правовідносин, оскільки відповідно до пункту 1 цієї постанови нею затверджено Порядок подання та оформлення документів, призначення і виплати компенсації фізичним особам, які надають соціальні послуги з догляду без здійснення підприємницької діяльності на професійній основі, а заявник зазначив, що він не має права на отримання матеріальної компенсації, оскільки є військовослужбовцем і отримує відповідний дохід.
Постановою Кабміну від 1 червня 2020 року №430 затверджено Порядок підготовки та перепідготовки фізичних осіб, які надають соціальні послуги з догляду без здійснення підприємницької діяльності, відповідно до пункту 6 якого передбачено навчання фізичних осіб, які надають соціальні послуги з догляду.
В абзаці 6 пункту 8 зазначеної постанови для підтвердження факту здійснення догляду особами, визначеними цим пунктом, уповноважені органи перевіряють призначення таким особам щомісячної компенсації, щомісячної грошової допомоги на догляд, надбавки на догляд шляхом автоматизованого обміну електронними даними з Мінсоцполітики в порядку, встановленому Мінсоцполітики.
Тобто, позасудовий спосіб встановлення факту догляду з посиланням на вказані нормативні акти Кабміну можливий лише в разі отримання фізичною особою, яка здійснює такий догляд, щомісячної грошової допомоги на догляд чи надбавки на догляд.
Чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення таких юридичних фактів.
Суди першої та апеляційної інстанцій на вказане уваги не звернули та зробили помилковий висновок про відмову у відкритті провадження в справі.
Закриття провадження в справі є перешкодою у доступі до правосуддя, а відтак – порушенням статті 6 Конвенції, суди не переглядали справу по суті й не встановлювали фактичних обставин справи, а Верховний Суд не наділений повноваженнями встановлювати ці обставини, досліджувати та оцінювати докази, справу необхідно направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
При цьому у постанові від 11 грудня 2024 року у справі № 153/247/24, провадження № 61-6573св24, зазначено, що 10 липня 2024 справа передавалася на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстави, передбаченої частиною п`ятою статті 403 ЦПК України, оскільки справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
Проте 5 вересня 2024 року ухвалою Великої Палати Верховного Суду справу повернуто на розгляд колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі Верховного Суду (провадження № 14-98цс24).
У зазначеній ухвалі Великої Палати Верховного Суду вказано, що колегія суддів послалася на постанову від 5 червня 2024 року Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі №283/1199/23 (провадження № 61-12851св23), в якій давалася оцінка тому, чи підлягає встановленню у порядку окремого провадження факт, який просить встановити заявник, та чи не віднесено розгляд цього питання до повноважень іншого органу, та виснувала, що розгляд заяви про встановлення факту того, що заявник є єдиною особою, яка зайнята постійним доглядом за хворими дідом та бабою, належить до повноважень інших органів і за законом не підлягає судовому розгляду (пункт 23).
У пункті 40 Велика Палата Верховного Суду зауважила, що перешкод для касаційного перегляду оскаржуваних судових рішень та вирішення у цій справі спору по суті в Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду немає.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає за необхідне передати справу на розгляд Об`єднаної палати з метою забезпечення єдності судової практики та для відступлення від правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: від 11 грудня 2024 року у справі № 153/247/24, провадження № 61-6573св24, від 18 грудня 2024 року у справі № 352/1658/23, провадження № 61-14285св23 з таких підстав.
ЄСПЛ неодноразово зазначав, що одним з фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає, щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (рішення від 28 листопада 1999 року у справі «Брумареску проти Румунії» (Brumarescu v. Romania), заява № 28342/95). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (рішення від 29 листопада 2016 року у справі «Парафія греко-католицької церкви міста Люпені проти Румунії» (Lupeni greek catholic parish and others v. Romania), заява № 76943/11).
Принцип юридичної визначеності вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності правових норм, зокрема їх передбачуваності (прогнозованості) та стабільності.
Суперечливі рішення національних судів, особливо судів найвищих інстанцій, можуть становити порушення вимоги щодо справедливого суду, яку сформульовано в пункті 1 статті 6 Конвенції.
Верховний Суд має забезпечувати єдність судової практики для того, щоб виправляти непослідовності та, таким чином, підтримувати громадську довіру до судової системи (рішення ЄСПЛ від 12 травня 2012 року у справі «Альбу та інші проти Румунії» (Albuand others v. Romania), заява № 34796/09). Існує тісний зв`язок між принципом єдності судової практики, з однієї сторони, та механізмами доступу до Верховного Суду, з іншої.
У статті 2 ЦПК передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження – це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Суд розглядає в порядку окремого провадження справи, зокрема, про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Перелік юридичних фактів, що підлягають встановленню в судовому порядку, зазначений у частині першій статті 315 ЦПК, однак не є вичерпним.
Згідно з частиною другою статті 315 ЦПК у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
У порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов:
- згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян;
- чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку їх встановлення;
- заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення;
- встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право.
Схожі за змістом висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18, від 18 січня 2024 року № 560/17953/21.
Отже, існують два порядки встановлення фактів, що мають юридичне значення: позасудовий і судовий.
Якщо факт, що має юридичне значення, підлягає встановленню в позасудовому порядку, особа має використати такий порядок.
Відмова відповідного органу в установленні такого факту може бути оскаржена заінтересованою особою до суду в порядку адміністративного судочинства (схожі висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 8 листопада 2019 року у справі № 161/853/19, від 18 грудня 2019 року у справі № 370/2598/16-ц, від 18 січня 2024 року у справі № 560/17953/21).
У справі, що переглядається, у тому числі, метою отримання права на відстрочку від призову на військову службу, заявник просить встановити факт, що він є єдиною особою, зайнятою постійним доглядом за своїм батьком, який потребує такого догляду за станом здоров`я.
Порядок вирішення питання можливості оформлення постійного догляду за особами, що потребують постійного стороннього догляду, визначено Законом «Про соціальні послуги», Порядком підготовки та перепідготовки фізичних осіб, які надають соціальні послуги з догляду без здійснення підприємницької діяльності, Порядком подання та оформлення документів, призначення і виплати компенсації фізичним особам, які надають соціальні послуги з догляду без здійснення підприємницької діяльності на професійній основі, Порядком подання та оформлення документів, призначення і виплати компенсації фізичним особам, які надають соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі, Порядком організації надання соціальних послуг.
Вказані нормативно-правові акти визначають порядок та підстави отримання статусу фізичної особи, яка надає соціальні послуги з догляду, внесення відомостей про таких осіб до Реєстру надавачів та отримувачів соціальних послуг, порядок отримання витягу з такого Реєстру.
Догляд вдома, денний догляд є базовою соціальною послугою (пункт 1 ч. 6 статті 16 Закону «Про соціальні послуги» ).
Згідно з пунктом 17 ч. 1 статті 13 Закону «Про соціальні послуги» соціальні послуги - дії, спрямовані на профілактику складних життєвих обставин, подолання таких обставин або мінімізацію їх негативних наслідків для осіб/сімей, які в них перебувають. Особі/сім`ї можуть надаватися одна або одночасно декілька соціальних послуг. Порядок організації надання соціальних послуг затверджується Кабміном.
Отримувачі соціальних послуг – особи/сім`ї, які належать до вразливих груп населення та/або перебувають у складних життєвих обставинах, яким надаються соціальні послуги.
За змістом пунктів 6, 14 ч. 1 статті 1 Закону «Про соціальні послуги» надавачами соціальних послуг, зокрема, є фізичні особи, які включені до розділу «Надавачі соціальних послуг» Реєстру надавачів та отримувачів соціальних послуг (автоматизованої інформаційно-телекомунікаційна системи).
Фізичні особи, які надають соціальні послуги з догляду відповідно до цього Закону без здійснення підприємницької діяльності, можуть надавати соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі без проходження навчання та дотримання державних стандартів соціальних послуг отримувачам соціальних послуг з числа членів своєї сім`ї, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права і обов`язки та є особами з інвалідністю I групи; громадянами похилого віку з когнітивними порушеннями.
Фізичним особам, які надають соціальні послуги з догляду відповідно до цього Закону без здійснення підприємницької діяльності, виплачується компенсація за догляд.
Постановою Кабміну від 6 жовтня 2021 року №1040 затверджено Порядок подання та оформлення документів, призначення і виплати компенсації фізичним особам, які надають соціальні послуги з догляду без здійснення підприємницької діяльності на професійній основі.
Згідно з ч. 1 статті 11 Закону «Про соціальні послуги» до уповноважених органів системи надання соціальних послуг належать:
1) центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення;
2) Рада міністрів АР Крим, місцеві державні адміністрації;
3) виконавчі органи міських рад міст обласного значення, рад об`єднаних територіальних громад.
Відповідно до положень ч. 4 статті 11 Закону «Про соціальні послуги» до повноважень районних, районних у містах Києві та Севастополі державних адміністрацій, виконавчих органів міських рад міст обласного значення, рад об`єднаних територіальних громад належать, серед іншого, визначення потреб населення адміністративно-територіальної одиниці/територіальної громади у соціальних послугах, у тому числі із залученням надавачів соціальних послуг недержавного сектору, оприлюднення відповідних результатів; інформування населення про перелік соціальних послуг, їх зміст і порядок надання у формі, доступній для сприйняття особами з будь-яким видом порушення здоров`я; здійснення заходів для виявлення вразливих груп населення та осіб/сімей, які перебувають у складних життєвих обставинах; забезпечення за результатами оцінювання потреб особи/сім`ї надання базових соціальних послуг особам/сім`ям відповідно до їхніх потреб, вжиття заходів з надання інших соціальних послуг таким особам/сім`ям шляхом створення мережі надавачів соціальних послуг державного/комунального сектору та/або залучення надавачів соціальних послуг недержавного сектору (шляхом соціального замовлення, державно-приватного партнерства, конкурсу соціальних проектів, соціальних програм тощо), та/або на умовах договору з уповноваженими органами, передбаченими пунктами 2 і 3 частини першої цієї статті; забезпечення ведення Реєстру надавачів та отримувачів соціальних послуг на місцевому рівні.
Формування Реєстру здійснюється шляхом внесення до нього відповідної інформації уповноваженими органами системи надання соціальних послуг.
Порядок формування, ведення та доступу до Реєстру надавачів та отримувачів соціальних послуг затверджений постановою Кабміну від 27 січня 2021 року № 99, згідно з положеннями якого за заявою надавача соціальних послуг у розділі «Надавачі соціальних послуг – фізичні особи» мають бути внесені відомості про надавачів соціальних послуг, які мають право на отримання витягу з цього Реєстру.
Таким чином, для засвідчення відповідного статусу, надавач та отримувач соціальних послуг можуть отримати витяг з Реєстру надавачів та отримувачів соціальних послуг, який призначений для збирання, реєстрації, накопичення, зберігання, використання, знеособлення і знищення даних про надавачів та отримувачів соціальних послуг.
Крім того, Положенням про Єдиний державний вебпортал електронних послуг, затверджений постановою Кабміну від 4 грудня 2019 року №1137, визначено, що Портал Дія призначений для реалізації права кожного на доступ до електронних послуг та інформації про адміністративні та інші публічні послуги, звернення до органів виконавчої влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, отримання інформації з національних електронних інформаційних ресурсів, яка необхідна для надання послуг, а також для проведення моніторингу та оцінки якості послуг у випадках, визначених цим Положенням.
Як слідує з Порталу Дія, довідка про здійснення догляду за громадянином (громадянкою), яка є особою з інвалідністю, видається протягом 30 днів безкоштовно на підставі індивідуального рішення органу місцевого самоврядування в межах території. Видача такої довідки здійснюється виконавчими органами селищних міських рад на підставі заяви, поданої особисто або через представника шляхом відправлення документів поштою (рекомендованим листом). Для отримання послуги необхідно також надати паспорти зареєстрованих у житловому будинку осіб та документ, що посвідчує статус інвалідності.
Наведене законодавство свідчить, що для отримання підтвердження факту здійснення догляду за особою з інвалідністю надавач соціальної послуги з догляду вдома має бути включений до Реєстру надавачів та отримувачів соціальних послуг, який на місцевому рівні ведуть виконавчі органи місцевих рад та за заявою особи підтверджують такий статус шляхом видачі протягом 30 днів безкоштовної довідки про здійснення догляду за особою з інвалідністю.
Зокрема, догляд вдома, денний догляд є базовою соціальною послугою, для отримання якої особа або її представник має звернутись із заявою про надання соціальної послуги за місцем свого проживання до структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у містах Києві та Севастополі державних адміністрацій, виконавчого органу міської ради міст обласного значення, ради об`єднаної територіальної громади, який після оцінювання потреби особи/сім`ї у соціальних послугах приймає рішення про надання чи відмову у наданні соціальних послуг, яке може бути оскаржено до суду.
Підставою для відмови особі, яка звернулася із заявою, у наданні соціальних послуг є відсутність потреби осіб/сімей, які належать до вразливих категорій населення або перебувають під впливом чинників, що можуть зумовити потрапляння у складні життєві обставини, в соціальних послугах за результатами оцінювання потреб особи/сім`ї (пункт 42 Порядку організації надання соціальних послуг, затвердженого постановою Кабміну від 1 червня 2020 року № 587).
Таким чином, законодавством визначено позасудовий порядок встановлення факту здійснення постійного догляду за особою, яка за станом здоров`я потребує соціальної послуги з догляду, про встановлення якого просить заявник, у зв`язку з чим такий факт не може встановлюватися в судовому порядку в окремому провадженні в порядку цивільного судочинства.
Суд застосовує норми права з урахуванням принципу розумності та справедливості. У цьому контексті Верховний Суд зазначає, що законодавець аналогічним чином унормував позасудовий порядок встановлення факту здійснення особою постійного догляду у чинному законодавстві про мобілізаційну підготовку та порядок мобілізації.
Зокрема, у місцевому органі виконавчої влади перебачено створення комісії із встановлення факту здійснення особою догляду (постійного догляду), яка, з урахуванням наданих районним (міським) ТЦК матеріалів, складає про встановлення факту здійснення особою догляду (постійного догляду).
Зазначений акт є одним із документів, які надаються військовозобов`язаним до районного (міського) ТЦК або його відділу для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період (пункт 9 статті 23 Закону «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», пункт 62, додаток 8 до Порядку проведення призову громадян на військову службу, затвердженого постановою Кабміну від 16 травня 2024 року № 560).
Отже, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду передав питання на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду.
Автор: Наталя Мамченко
Подписывайтесь на наш Тelegram-канал t.me/sudua и на Google Новости SUD.UA, а также на наш VIBER, страницу в Facebook и в Instagram, чтобы быть в курсе самых важных событий.
