Причинная связь в автотранспортных преступлениях отличается тем, что она устанавливается не между действиями водителя и наступившими последствиями, а между нарушениями правил дорожного движения и соответствующими последствиями. При этом исключается уголовная ответственность лица, которое нарушило правила дорожного движения вынужденно, из-за создания аварийной ситуации другим лицом, которое было участником дорожного движения.
Суд апелляционной инстанции обязан проанализировать и сопоставить с имеющимися в деле материалами все доводы, приведенные в апелляционной жалобе, и дать на каждый из них исчерпывающий ответ, сославшись на соответствующую норму права. На это указал Кассационный уголовный суд Верховного Суда в постановлении от 7 апреля 2025 года по делу №192/2267/17.
В этом деле Верховный Суд отметил, что вне внимания суда апелляционной инстанции остались аргументы стороны защиты о том, что в ходе судебного разбирательства так и не был установлен характер и очередность нарушения участниками события требований ПДД, не установлено место столкновения автомобилей и механизм причинения ДТП.
Вироком райсуду від 14 лютого 2024 року жінку визнано винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК (в редакції Закону № 2341-III від 1 травня 2016 року), та призначено їй покарання у виді штрафу в розмірі 5100 грн без позбавлення права керувати транспортними засобами. На підставі ч. 5 ст. 74 КК звільнено від покарання у зв`язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності.
За встановлених судом фактичних обставин, 22 червня 2016 року близько 09:45 водійка, керуючи технічно справним автомобілем «RENAULT-MEGANE SCENIC», проявила крайню неувагу до дорожньої обстановки та її змін, порушуючи вимоги п.п. 2.3 (б), 10.1, 11.3 Правил дорожнього руху, виїхала на зустрічну смугу проїзної частини дороги та допустила зіткнення з автомобілем «SKODA-OCTAVIA А5», який рухався в зустрічному напрямку, у результаті чого водій останнього отримав тілесні ушкодження середньої тяжкості.
Апеляційний суд ухвалою від 20 червня 2024 року апеляційні скарги прокурора та захисника залишив без задоволення, а вирок районного без змін.
У касаційній скарзі до Верховного Суду захисник зазначав, що:
- вина засудженої не доведена «поза розумним сумнівом», оскільки стороною обвинувачення не надано достатньо доказів, які б у сукупності свідчили про наявність у її діях складу інкримінованого правопорушення;
- суди безпідставно у своєму рішенні послалися на висновки експертів, які є недопустимими доказами;
- протокол огляду місця події не підписаний жодним учасником цієї слідчої дії; на схемі до цього протоколу без проведення відповідних замірів та досліджень зазначено про те, що подряпини на дорожньому покритті залишені саме автомобілем «RENAULT», отже висновки про місце зіткнення транспортних засобів експерти зробили на підставі необґрунтованих даних;
- у ході проведення експертних досліджень (на стадії досудового розслідування) експерти не перевірили вихідні дані, на основі яких проводилися дослідження, не врахували показання засудженої, не надали оцінки щодо спроможності з технічної точки зору показанням свідків і потерпілого, не встановили, якому саме автомобілю належать сліди на дорожньому покритті. Звертає увагу, що експерт повідомляв суд про те, що у ході здійснення ним автотехнічної експертизи він не виїжджав на місце ДТП та під час проведення слідчого експерименту з потерпілим присутнім не був;
- наявний у матеріалах кримінального провадження висновок інженерно-технічної експертизи свідчить про невинуватість водійки у спричиненні ДТП. Вказує, що допитаний у судовому засіданні експерт, який проводив цю експертизу, повідомляв суду, що він безпосередньо оглянув транспортні засоби та місце ДТП, здійснив комп`ютерне моделювання пригоди та встановив, що показання потерпілого та свідка щодо обставин ДТП є технічно неспроможними;
- судом необґрунтовано відмовлено стороні захисту в задоволенні клопотань про проведення слідчого експерименту та повторної інженерно-технічної експертизи з метою встановлення механізму ДТП, чим було порушено право останньої на захист тощо.
Позиція Верховного Суду
Згідно з усталеною судовою практикою Верховного Суду, зокрема викладеною в постанові ОП ККС ВС від 3 квітня 2023 року в справі № 537/984/20, суду апеляційної інстанції, необхідно здійснювати ретельну перевірку правильності встановлення обставин кримінального провадження за результатами оцінки місцевим судом доказів, наданих як стороною обвинувачення, так і стороною захисту.
Верховний Суд неодноразово наголошував, що суд апеляційної інстанції фактично виступає останньою інстанцією, яка надає можливість сторонам перевірити повноту судового розгляду та правильність встановлення фактичних обставин кримінального провадження судом першої інстанції (ч. 1 ст. 409 КПК), і це покладає на апеляційний суд певний обов`язок щодо дослідження й оцінки доказів, але з урахуванням особливостей, передбачених ст. 404 КПК.
Апеляційний суд покликаний не стільки самостійно встановити обставини кримінального провадження, скільки перевірити й оцінити правильність їх встановлення судом першої інстанції, точність та відповідність застосування судом норм матеріального і процесуального закону, безпомилковість вирішення тих питань, що підлягають з`ясуванню під час ухвалення судового рішення.
Процесуальні вимоги, засновані на вмотивованій незгоді та обґрунтованому запереченні правильності висновків місцевого суду щодо встановлених обставин, зобов`язують апеляційний суд надати мотивовані відповіді на доводи апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції зобов`язаний проаналізувати й зіставити з наявними у справі матеріалами всі доводи, наведені в апеляційній скарзі, і дати на кожен із них вичерпну відповідь, пославшись на відповідну норму права. У разі залишення заявлених вимог без задоволення в судовому рішенні має бути зазначено підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.
За результатами перевірки доводів апеляційної скарги суд апеляційної інстанції має обов`язок усунути (у разі встановлення) допущені місцевим судом недоліки та суперечності, вжити заходів для дотримання процесуальних прав усіх учасників провадження і постановити законне та обґрунтоване судове рішення. Жодна норма кримінального процесуального закону, як установлений імперативний припис, не звільняє апеляційний суд від указаного вище обов`язку.
Крім того, як неодноразово зазначав Європейський суд з прав людини, мета викладення мотивів рішення полягає в тому, щоб показати сторонам, що їх почули. Водночас це зобов`язує суддю обґрунтовувати свої міркування об`єктивними аргументами і дотримуватись прав сторони захисту (Ruiz Torija v. Spain, 9 December 1994, §29, SeriesA, no.303-A). Хоча суд не мусить надавати відповідь на кожне порушене питання (Van de Hurk v. the Netherlands, 19 April 1994, §61, Series A, no.288), проте з рішення має бути зрозуміло, що головні проблеми, порушені у справі, було вивчено (Boldea v. Romania, 15 February 2007, §30, no.19997/02).
Втім суд апеляційної інстанції під час розгляду цього кримінального провадження таких вимог не дотримався.
Зі змісту доводів касаційної скарги захисника, які є аналогічними доводам його апеляційної скарги, убачається, що вони фактично зводяться до того, що суди безпідставно визнали водійку винуватою у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК.
Колегія суддів ККС ВС звертає увагу на те, що причинний зв`язок в автотранспортних злочинах відрізняється тим, що він встановлюється не між діями водія та наслідками, що настали, а між порушеннями правил дорожнього руху й відповідними наслідками. Водночас виключається кримінальна відповідальність особи, яка порушила правила дорожнього руху вимушено, через створення аварійної ситуації іншою особою, яка була учасником дорожнього руху.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, за результатами судового розгляду, судами встановлено, що водійка, керуючи транспортним засобом, порушила правила безпеки дорожнього руху (пункти 2.3 (б), 10.1, 11.3 ПДР), що спричинило потерпілому тілесне ушкодження середньої тяжкості.
Однак, на переконання колегії суддів Верховного Суду, такий висновок є передчасним, оскільки суди зробили його без ретельної та всебічної перевірки доводів сторони захисту.
Так, захисник у своїй апеляційній скарзі, зокрема, зауважував, що слідчим у схемі місця ДТП безпідставно віднесено подряпини на проїзній частині дороги (зазначені у схемі) до автомобіля «RENAULT», у зв`язку з чим експерти зробили неправильні висновки про місце зіткнення транспортних засобів.
Суд апеляційної інстанції погодився з твердженнями захисника про безпідставне віднесення слідчим подряпини на проїзній частині дороги (зазначені у схемі під № 6) до автомобіля «RENAULT», однак, спростовуючи його доводи в цій частині, обмежився посиланням на те, що вказане не свідчить про неправильне встановлення місця ДТП та не є підставою для визнання висновків автотехнічних експертиз недопустимими доказами, оскільки як убачається з матеріалів провадження висновки судових автотехнічних експертиз від 3 травня 2017 року та від 23 жовтня 2021 року були складені із дотриманням вимог статей 101, 102 КПК кваліфікованим експертом із відповідною освітою та стажем роботи, який внесений до реєстру атестованих судових експертів Міністерства юстиції України та був попередженим про кримінальну відповідальність за статтями 384, 385 КК.
До того ж, цей суд також зауважив, що усі вихідні дані, які використовувалися, для проведення експертизи, зазначені в постанові слідчого та ухвалі суду, бралися з належних і допустимих доказів, а саме: показань обвинуваченої, потерпілого, свідків, протоколу огляду місця події, схеми ДТП, протоколу проведення слідчого експерименту та інших письмових матеріалів кримінального провадження.
Однак такі мотиви апеляційного суду, на думку колегії суддів ККС ВС, є суперечливими, неналежними і недостатніми.
Як убачається з оскаржуваних рішень суди обґрунтували свої висновки про винуватість також висновком судово транспортно-трасологічної експертизи від 7 вересня 2016 року, відповідно до якого встановити експертним шляхом місце первинного контактування Т3 (місце зіткнення) як геометричну крапку щодо меж проїзної частини дороги й нерухомих орієнтирів (у метрах) - не надається можливим, однак, виходячи із розташування транспортних засобів на проїзній частині дороги та подряпин, залишених виступаючими частинами автомобіля «Renault-Megane Scenic» на проїзній частині, місце зіткнення ТЗ у повздовжньому та поперечному напрямках розташовувалось перед початком утворення подряпин (за напрямком руху автомобіля «Renaut-Megane Scenic») на смузі руху в напрямку м. Нікополь. Отже суд апеляційної інстанції, погоджуючись із доводами сторони захисту щодо безпідставного віднесення слідчим подряпини на проїзній частині дороги (зазначені у схемі до протоколі огляду місця події) до автомобіля «RENAULT», не надав оцінки вказаному висновку експерта з точки зору його належності та достовірності, ураховуючи, що місце зіткнення експерт установив саме по вказаних слідах.
Крім того, в основу обвинувального вироку було покладено також і висновок експерта від 3 травня 2017 року, за змістом вступної частини якого убачається, що на дослідження вказаному експерту було надано вихідні дані, які зазначені у постанові про призначення зазначеної експертизи, зокрема, що місце зіткнення автомобілів знаходиться саме на правій смузі дороги по ходу руху автомобіля «SKODA» на відстані 2,4 м від краю, а також, що небезпека для руху водія «SKODA» виникла в момент зміни напрямку руху автомобілем «RENAULT». Проте у своїй апеляційній скарзі сторона захисту повністю заперечувала такі вихідні дані та стверджувала, що вони є неперевіреними та безпідставними, однак суд апеляційної інстанції на вказані доводи належної уваги не звернув.
Більше того, у своєму висновку експерт зауважив, що дії водія автомобіля «RENAULT» не відповідають вимогам ПДР і перебувають у причинно-наслідковому зв`язку з настанням події ДТП у заданому йому механізмі пригоди, однак апеляційний суд у ході розгляду кримінального провадження не з`ясував, чи досліджувався вказаним експертом механізм пригоди, на який вказувала у своїх показаннях обвинувачена, на чому також наполягала сторона захисту у своїй апеляційній скарзі.
Разом з тим, захисник у апеляційній скарзі наголошував і на тому, що, всупереч переконань місцевого суду, висновок проведеної під час судового розгляду комплексної автотехнічної та транспортно-трасологічної експертизи від 23 жовтня 2021 року не може бути доказом винуватості, оскільки із нього вбачається, що у ході проведення вказаного дослідження не вдалося встановити технічну причину виникнення ДТП.
Дійсно, як убачається з матеріалів кримінального провадження, відповідно до висновку автотехнічної та транспортно-трасологічної експертизи від 23 жовтня 2021 року встановити точне розташування місця зіткнення автомобілів (у тому числі й смугу руху, на якій мало місце дане зіткнення), у рамках цього дослідження не видалося за можливе, оскільки відсутня будь-яка належним чином зафіксована слідова інформація, яка б в категоричній формі вказувала на розташування даних транспортних засобів в процесі їх зближення (першочергово, слідів переміщення коліс автомобілів по опорній поверхні). Встановити дійсну величину швидкості руху автомобілів «RENAULT-MEGANE SCENIC» та «SKODA-OCTAVIA А5», виходячи з їх після контактного переміщення та отриманими ними в результаті зіткнення пошкоджень експертним (розрахунковим) шляхом неможливо з причин, наведених в дослідницькій частині. Вирішити в категоричній формі поставлене питання щодо технічної причини виникнення даної пригоди (зіткнення автомобілів «RENAULT-MEGANE SCENIC» та «SKODA-OCTAVIA А5») неможливо з причин, наведених у дослідницькій частині.
Однак апеляційний суд, залишив поза увагою доводи сторони захисту в цій частині, не давши на них жодної відповіді та фактично не оцінивши вказаний висновок експерта.
Крім того, стороною захисту була проведена комплексна транспортно-трасологічна та автотехнічна експертиза з комп`ютерним моделюванням механізму ДТП, оформлена висновком експерта 11 грудня 2017 року, яка була долучена до матеріалів справи.
Втім, суд апеляційної інстанції достатньо не звернув увагу на доводи захисника про те, що вказана комплексна судова експертиза містить дослідження усіх фактичних обставин ДТП та доводить невинуватість обвинуваченої у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК.
Так, спростовуючи доводи захисника в цій частині, апеляційний суд у своєму рішенні погодився з судом першої інстанції щодо критичного ставлення до зазначеного висновку експерта, обмежившись посиланням на те, що експерту були надані не всі матеріали кримінального провадження, зокрема не надані протоколи допитів інших свідків, а зроблені у ньому висновки спростовуються та суперечать показанням потерпілого, свідків, а також висновкам експертів від 3 травня 2017 року та від 23 жовтня 2021 року.
Проте, на думку Верховного Суду, такі мотиви апеляційного суду є явно недостатніми для переконливості визнання зазначених доводів захисника необґрунтованими, оскільки цей суд конкретно не зазначив, які саме матеріали кримінального провадження не були наданні експерту, а також не взяв до уваги твердження сторони захисту про те, що пояснення свідків були аналогічними показанням потерпілого та свідка щодо механізму спричинення ДТП, які були враховані експертом у ході дослідження та визнані ним технічно неможливими.
Водночас суд апеляційної інстанції залишив без належної уваги доводи захисника й про те, що у розпорядженні експерта був висновок від 3 травня 2017 року, у якому були зазначені визначені слідчим вихідні дані, а також про те, що вказаний експерт у судовому засіданні повідомив, що він безпосередньо виїжджав на місце ДТП та у ході проведення експертизи здійснив комп`ютерне моделювання пригоди та дійшов висновку, що саме дії потерпілого не відповідали вимогам п. 10.1. ПДР, що, з технічної точки зору, перебувало у причинному зв’язку з настанням події даної ДТП.
Крім цього, суд апеляційної інстанції, оцінюючи показання свідків, не звернув достатньої уваги на доводи сторони захисту про те, що вказані особи є працівниками правоохоронних органів, добре знайомі з потерпілим та у день ДТП виконували спільні службові обов`язки, отже можуть бути упередженими.
У той же час, оцінюючи критично показання свідка збоку сторони захисту, цей суд зауважив, що вони містять істотні протиріччя з показаннями, наданими іншими свідками в судовому засіданні, однак не навів достатнього обґрунтування, чому він надавав перевагу показанням інших свідків перед показаннями свідка з боку захисту, який був незнайомий із жодним учасником ДТП.
Верховний Суд зазначає, що поза увагою суду апеляційної інстанції залишилися аргументи сторони захисту й про те, що в ході судового розгляду так і не було встановлено характеру та черговості порушення учасниками події вимог ПДР, не встановлено місця зіткнення автомобілів та механізму спричинення ДТП.
Отже, залишаючи без ефективної відповіді вищевикладені доводи захисника, апеляційний суд істотно порушив вимоги кримінального процесуального закону, що могло стати причиною неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність.
З огляду на наведене, на думку колегії суддів, ухвалу апеляційного суду не можна визнати законною, обґрунтованою і вмотивованою, що суперечить положенням статей 370, 419 КПК, а висновки суду апеляційної інстанції про правильність застосування місцевим судом закону України про кримінальну відповідальність є передчасними.
Тож колегія суддів доходить висновку про часткове задоволення касаційної скарги захисника та скасування ухвали апеляційного суду на підставі пунктів 1, 2 ч. 1 ст. 438 КПК з призначенням нового розгляду у цьому суді.
Автор: Наталя Мамченко
Подписывайтесь на наш Тelegram-канал t.me/sudua и на Google Новости SUD.UA, а также на наш VIBER, страницу в Facebook и в Instagram, чтобы быть в курсе самых важных событий.
