У середу, 23 січня, о 10.00 Другий сенат Конституційного Суду України на пленарному засіданні у формі письмового провадження розпочне розгляд справи за конституційною скаргою Віри Василівни Хліпальської щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини другої статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» від 2 червня 2016 року № 1404–VIII зі змінами (далі — Закон).
Вказаними положеннями Закону визначено розміри авансового внеску, який стягувачі мають сплатити при примусовому виконанні рішень, а також передбачено випадки звільнення стягувачів від сплати такого внеску.
Як зазначає суб’єкт права на конституційну скаргу, відповідно до положень частини другої статті 26 Закону при примусовому виконанні ухваленого на її користь судового рішення, яким зобов’язано державний орган дати відповідь на письмовий запит про надання інформації, вона мала сплатити авансовий внесок у розмірі двох мінімальних розмірів заробітної плати. Автор клопотання стверджує, що «через свій незадовільний майновий стан так і не змогла реалізувати свого права на примусове виконання судового рішення», оскільки на підставі названих положень Закону державний виконавець «відмовив у відкритті виконавчого провадження», а суди всіх інстанцій, посилаючись на ці ж положення, не визнали такої відмови протиправною та не захистили її права.
На думку заявника, положеннями частини другої статті 26 Закону встановлено «нерівні умови відкриття виконавчого провадження: сприятливі для державних органів (не сплачують авансового внеску) і обтяжливі для звичайного громадянина (за винятком окремих пільгових категорій осіб)».
Віра Хліпальська наголошує, що «процес відновлення порушеного права громадянина повинен забезпечуватися державою», особливо у випадку, «коли боржником, який не виконав судового рішення, є державний орган, а стягувачем, чиї права порушено, — малозабезпечена особа».
Автор клопотання вважає, що внаслідок застосування оспорюваних положень Закону в остаточному судовому рішенні зазнали порушення її права «на примусове виконання остаточного судового рішення, винесеного на її користь національними судами України» і «на недопущення дискримінації за майновим станом», тому ці положення слід перевірити на відповідність низці статей Конституції України.
Раніше «Судово-юридична газета» повідомляла, що КСУ розгляне положення Кримінального процесуального кодексу, які забороняють оскаржувати рішення суду про надання дозволу на затримання. Скаржником у справі виступає колишній голова Вищого господарського суду України.
Також ми повідомляли, що Велика палата КСУ дасть висновок щодо окремих положень КПК, які стосуються права на оскарження рішення суду першої інстанції. Скаржник просить визнати неконституційними положення ст. 392 КПК, що стають на заваді оскарження деяких судових ухвал.
Окрім того, Велика Палата Верховного Суду роз’яснила правову позицію щодо затримання і обшуку поза межами кримінального провадження. Велика Палата визначила юрисдикцію справ щодо оскарження дій працівників Прикордонної служби.
