У справі №910/17566/17 Фірма «Джі плюс Ейч МОНТАЖ ГмбХ» (G+H MONTAGE GmbH) звернулася до господарського суду з позовом до компанії «Енергоатом» (за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача — Державного спеціалізованого підприємства «Чорнобильська АЕС») про стягнення 39 392 033, 31 грн, з яких 3 181 737,81 грн — 3% річних та 36 210 295,50 грн інфляційних втрат за порушення виконання грошового зобов’язання за період з 26 березня 2002 року по 9 жовтня 2017 року. Ухвалою місцевого господарського суду позовну заяву залишено без розгляду на підставі п. 7 ч. 1 ст. 226 ГПК України. Про це передає прес-служба ВС.
Суд апеляційної інстанції ухвалу місцевого господарського суду скасував, а матеріали справи направив до Господарського суду міста Києва для продовження розгляду.
Розглянувши касаційну скаргу відповідача, колегія суддів КГС ВС дійшла висновку про залишення оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції без змін, оскільки арбітражна угода про передання спору на розгляд арбітражного суду — не відмова від права на звернення до суду, а один із способів реалізації права на захист своїх прав. У зв’язку з викладеним у сторін існує виключно правова можливість, а не обов’язок звертатися для вирішення спору в арбітражному порядку. При цьому обмеження права звернення до господарського суду не допускається.
Відсутність взаємної згоди саме сторін спору на його вирішення комерційним судом (арбітражем), оформленої відповідним арбітражним застереженням, незалежно від попередньої домовленості про це, виключає можливість розгляду спору таким судом.
У разі відсутності такого застереження господарський суд зобов’язаний припинити провадження у справі лише за наявності волі обох сторін про розгляд конкретного спору арбітражем, оформленої відповідним зверненням до суду.
Відповідно до ч. 2 ст. 1 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж» до міжнародного комерційного арбітражу можуть за угодою сторін передаватися, зокрема, спори з договірних та інших цивільно-правових відносин, що виникають при здійсненні зовнішньоторговельних та інших видів міжнародних економічних зв’язків, якщо комерційне підприємство хоча б однієї зі сторін знаходиться за кордоном, а також спори підприємств з іноземними інвестиціями і міжнародних об’єднань та організацій, створених на території України, між собою, спори між їх учасниками, а так само їх спори з іншими суб’єктами права України.
Суд апеляційної інстанції встановив, що Фірма у позовній заяві обґрунтовує свої вимоги невиконанням Компанією зобов’язання щодо сплати 6 818 943, 70 грн, яке виникло на підставі рішення Арбітражного суду міста Стокгольм від 17 липня 2000 року та було визнано на території України ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 5 листопада 2001 року з видачею виконавчого листа (з урахуванням ухвали Апеляційного суду міста Києва від 26 березня 2002 року про зміну способу виконання рішення Арбітражного суду міста Стокгольм від 17 липня 2000 року з валюти на гривню).
Таким чином, апеляційний суд дійшов висновку, що позовні вимоги в цій справі не охоплюються умовами арбітражного застереження, оскільки спір, пов’язаний з порушенням контракту, вже був вирішений на користь Фірми рішенням арбітражного суду від 17 липня 2000 року і є вичерпаним, а тому виконання такого застереження в зазначеній справі неможливе.
З повним текстом постанови від 15 січня 2019 року можна ознайомитися за посиланням.
Раніше «Судово-юридична газета» повідомляла, що Касаційний цивільний суд ВС підбив підсумки за 2018 рік по всій юрисдикції.
