У ч. 1 ст. 38 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» не передбачено виникнення податкового обов’язку у боржника, щодо якого господарський суд відкрив ліквідаційну процедуру, з підстав самостійного визначення таким боржником обов’язку щодо обчислення та декларування плати за землю і податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, термін сплати за якими настав після прийняття постанови про визнання боржника банкрутом.
Беручи до уваги приписи ч. 1 ст. 38 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», а також положення пп. 1.3. ст. 1 та пп. 14.1.147 ст. 14 Податкового кодексу України, колегія суддів суду касаційної інстанції дійшла висновку, що подання боржником, щодо якого введено ліквідаційну процедуру, декларацій до контролюючого органу не є підставою виникнення у такого боржника зобов’язання щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін сплати яких настав у період після прийняття постанови про визнання боржника банкрутом.
Колегія суддів суду касаційної інстанції зазначила, що господарський суд, з урахуванням ч. 5 ст. 23 та ч. 2 ст. 25 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», перевіряє обґрунтованість та законність дій розпорядника майна боржника та власне боржника щодо розгляду грошових вимог, про що за результатами розгляду виносить ухвалу, в якій зазначається розмір визнаних судом вимог кредиторів, які розпорядник майна або ліквідатор включає до реєстру вимог кредиторів, та розмір грошових вимог кредиторів, які підлягають відхиленню.
Також суд касаційної інстанції зазначає, що боржник у справі про банкрутство, щодо якого ухвалене рішення про визнання його банкрутом, на підставі положень ст. 38 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» має право на легітимне очікування стосовно звільнення від податкового обов’язку щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін сплати яких настав у період після прийняття постанови про визнання боржника банкрутом. Легітимні очікування безпосередньо випливають із норми ч. 2 ст. 19 Конституції України про те, що органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Звільнення від податкового обов’язку щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін сплати яких настав у період після прийняття постанови про визнання боржника банкрутом, передбачене законом (ч. 1 ст. 38 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»), а також зумовлює раціональне сподівання такого боржника на те, що після встановлення його неплатоспроможності у нього не виникають додаткові зобов’язання.
З повним текстом постанови можна ознайомитися за посиланням.
Раніше «Судово-юридична газета» повідомляла, що оприлюднено огляд судової практики КГС ВС, що визначає особливості правового статусу прокурора в господарському процесі.
