Під час оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця, на виконанні яких перебуває виконавчий документ господарського суду, слід дотримуватися відповідних положень розділу VI «Судовий контроль за виконанням судових рішень» Господарського процесуального кодексу України, зокрема щодо права на звернення зі скаргою у строк 10 календарних днів, визначений пунктом «а» ч. 1 ст. 341 цього Кодексу.
Скаржник звернувся до суду зі скаргою на рішення та дії державного виконавця та просив скасувати постанову про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання ухвали суду про забезпечення позову. При цьому він послався на ч. 5 ст. 74 Закону України від 2 червня 2016 року №1404-VІІІ «Про виконавче провадження», якою встановлено строк для оскарження у 10 робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав.
Господарський суд ухвалою відмовив у задоволенні скарги на рішення та дії державного виконавця внаслідок пропуску скаржником десятиденного строку, встановленого ч. 1 ст. 341 ГПК України, та відсутності клопотання про його поновлення.
Оскільки існують два законодавчі акти однакової юридичної сили, які встановлюють неоднаковий строк для оскарження дій державного виконавця щодо виконання судового рішення, виникла правова колізія між нормою ч. 1 ст. 341 ГПК України та нормою ч. 5 ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження» щодо строку оскарження рішень, дій або бездіяльності органів виконавчої служби.
Вирішуючи виключну правову проблему для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що з огляду на встановлений ст. 115 ГПК України порядок обчислення процесуальних строків зазначений десятиденний строк слід обчислювати в календарних днях. Такий порядок обчислення строків є єдиним для всіх норм ГПК України, а також застосовується в інших процесуальних кодексах України.
ВП ВС звернула увагу на співвідношення зазначених норм як спеціальної і загальної. ГПК України є основним нормативним актом, який регулює здійснення судочинства господарськими судами і відповідно визначає процесуальний порядок звернення з такими скаргами та розгляду їх судом. Норма, яка міститься у ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження», є загальною по відношенню до статей 339–341 ГПК України, адже застосовується до: 1) відносин, які виникають при оскарженні дій щодо виконання будь-якого виконавчого документа, а не тільки рішення суду; 2) відносин, які виникають при оскарженні дій державного виконавця не тільки до суду, але й до органів ДВС.
З повним текстом постанови Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі №920/149/18 (провадження №12-297гс18) можна ознайомитися за посиланням.
Раніше «Судово-юридична газета» писала про позицію Великої Палати Верховного Суду щодо відшкодування шкоди при втраті майна, не повернутого поліцією після скасування арешту.
