Правовий інститут набувальної давності опосередковує один з первинних способів виникнення права власності. Це такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ. Воно ґрунтується не на попередній власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у ч. 1 ст. 344 Цивільного кодексу України, а саме:
- наявність суб’єкта, здатного набути у власність певний об’єкт;
- законність об’єкта володіння;
- добросовісність заволодіння чужим майном;
- відкритість володіння;
- безперервність володіння;
- сплив установлених строків володіння;
- відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю.
Для окремих видів майна (нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери) право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду.
Велика Палата Верховного Суду наголосила, що набуття права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності усіх вказаних умов у сукупності. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент заволодіння ним не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Водночас він повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи, і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.
Отже, йдеться про добросовісне, але неправомірне, в тому числі безтитульне, заволодіння майном особою, яка надалі претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю. Підставою добросовісного заволодіння майном не може бути, зокрема, будь-який договір, що опосередковує передання майна особі у володіння чи користування, проте не у власність.
Володіння майном за договором, що опосередковує передання майна особі у володіння чи користування, проте не у власність, виключає можливість набуття майна у власність за набувальною давністю, адже у цьому разі володілець володіє майном не як власник.
Таким чином, Велика Палата ВС дійшла висновку, що після заволодіння чужим майном подальше володіння особою таким майном має бути безтитульним, тобто таким фактичним володінням, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Володіння майном на підставі певного юридичного титулу виключає застосування набувальної давності.
З повним текстом постанови ВП ВС від 14 травня 2019 року у справі №910/17274/17 (провадження №12-291гс18) можна ознайомитися за посиланням.
Раніше «Судово-юридична газета» повідомляла, як оскаржується арешт майна особи, яка не є учасником кримінального провадження.
