При застосуванні санкції у вигляді конфіскації грошей, які переміщуються через митний кордон України з порушенням митних правил, має враховуватися джерело їх походження, а також суб’єктивна сторона правопорушення.
На це звернув увагу Європейський суд з прав людини у рішенні «Садоча проти України», повідомляє інформаційний ресурс ECHR: Ukrainian Aspect.
Так, у громадянина Чехії Василя Садочі при проходженні митного контролю в київському аеропорту «Жуляни» вилучили 31 тис. (з 41 тис.) євро готівкою, які той провозив в ручній поклажі. Іноземця звинуватили в порушенні митних правил, оскільки він не задекларував повну суму.
При слуханні справи в суді Садоча визнав, що не задекларував гроші, проте заявив, що не знав про необхідність декларування. Що стосується походження грошей, він заявив, що отримав їх від приватного позичальника, і надав підтверджуючі документи. Проте суд прийняв рішення про конфіскацію, зазначивши, що походження грошей не має стосунку до відповідальності.
В апеляції сторона захисту заявила про несправедливість і непропорційність покарання. Адже не були враховані обставини законного походження грошей і відсутність умислу на вчинення правопорушення (Садоча на запитання митників про наявність грошей сам видав їх), як підстави для накладення більш м’якого покарання. Однак апеляція залишила в силі рішення суду першої інстанції.
Оскільки рішення апеляційного суду було остаточним і не підлягало оскарженню, Садоча звернувся до ЄСПЛ. Посилаючись на статтю 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, він скаржився на те, що рішення національних органів у справі про адміністративне правопорушення про конфіскацію його грошей у сумі 31 000 євро за те, що він не задекларував їх на митниці, було незаконним, надмірним і непропорційним до переслідуваної законної мети.
Уряд визнав, що було втручання у право власності заявника, але заявив, що втручання було законним і пропорційним. Зокрема, конфіскація як санкція за адміністративне правопорушення була передбачена статтями 339 і 340 Митного кодексу. Крім того, існувала процедура перевезення іноземної валюти через український кордон.
Суд у Страсбурзі зауважив, що держави дійсно мають законний інтерес, а також обов’язок вживати заходів для виявлення та контролю за переміщенням готівки через кордони, оскільки великі суми можуть використовуватися для відмивання грошей, незаконного обігу наркотиків, фінансування тероризму або організованої злочинності, ухилення від сплати податків або здійснення інших серйозних фінансових правопорушень.
Загальна вимога щодо декларування, яка застосовується до будь-якої фізичної особи, що перетинає державний кордон, перешкоджає неконтрольованому ввезенню готівкових коштів до країни чи їх вивезенню з країни, а заходи з конфіскації, що є наслідком недекларування готівки митному органу, є частиною загальної схеми регулювання, призначеної для боротьби з цими правопорушеннями. Тому ЄСПЛ постановив, що захід з конфіскації відповідав загальним інтересам суспільства.
З іншого боку, чи це втручання забезпечило необхідний справедливий баланс між захистом права власності та вимогами загального інтересу суспільства? Необхідний баланс не буде досягнуто, якщо власник майна буде змушений нести «особистий та надмірний тягар».
ЄСПЛ звернув увагу на те, що дії заявника щодо вивезення іноземної валюти з України не були незаконними за українським законодавством. Дозволялося не тільки вивозити іноземну валюту, але сума, яка могла бути законно переміщена через митний кордон, не була обмежена, якщо вона була задекларованою. І це відрізняло цю справу від інших, де конфіскація застосовувався або до товарів, імпорт яких було заборонено, або до транспортних засобів, що використовуються для перевезення контрабанди. Також високі судді врахували те, що заявник пояснив законність походження грошей, але національні органи влади не розглядали це питання, оскільки вони, очевидно, вважали це нерелевантним, принаймні для застосування конфіскації. Оскільки національний суд не здійснив оцінки законності походження грошей, а Уряд не висловив сумнівів щодо дійсності договору позики, ЄСПЛ також не став піддавати сумнівам законність походження конфіскованих грошей. На цій підставі Суд також відмежував цю справу від інших, коли конфіскація стосувалася активів, які були доходами від кримінального правопорушення, вони були визнані незаконно набутими або призначалися для використання в незаконній діяльності.
Окремо ЄСПЛ оцінив поведінку заявника, зауваживши, що немає жодних ознак того, що він навмисно прагнув обійти митні правила.
Суд нагадав: щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення, а санкція — тяжкості правопорушення, для покарання за який вона призначається (у цій справі — невиконання вимоги щодо декларування).
Справді, конфіскована сума була значною для заявника. Проте, немає жодних доказів того, що той міг би завдати будь-якої серйозної шкоди державі: він не ухилявся від сплати митних зборів або будь-яких інших зборів і не завдав будь-яку іншу майнову шкоду державі. Заява, що міститься у рішенні апеляційного суду про те, що дії заявника спричинили «серйозну шкоду зовнішньоекономічним інтересам та безпеці України», є надто розпливчастою і загальною та не підтверджується будь-якими доводами щодо того, що саме становить таку шкоду.
Таким чином, ЄСПЛ вирішив, що такий захід як конфіскація не був призначений як відшкодування майнової шкоди, оскільки держава не зазнала жодних збитків внаслідок недекларування грошових коштів заявником. Але цей захід був стримуючим і каральним заходом за своїм фактичним призначенням.
Суд не переконали доводи Уряду, що оцінка пропорційності була включена до рішень національних органів влади. Складається враження, що міркування щодо законного походження грошей, неумисного характеру дій заявника або відсутності ознак будь-яких інших порушень митних правил, незважаючи на те, що адвокат заявника порушував ці питання під час провадження, не мали жодного значення під час ухвалення рішення.
За цих обставин конфіскація всієї незадекларованої суми грошей наклала на заявника індивідуальний та надмірний тягар і була непропорційною до вчиненого правопорушення, отже, було порушено статтю 1 Протоколу №1 до Конвенції.
Докладно з правовою позицією ЄСПЛ у справі «Cадоча проти України» (заява № 77508/11) можна ознайомитися за посиланням.
Раніше «Судово-юридична газета» писала, що ЄСПЛ вказав українським судам на необхідність обґрунтовування рішень.
