Вчинення слідчим чи прокурором дій, спрямованих на отримання показань від свідка, щодо якого відсутні дані, що його буде визнано підозрюваним чи обвинуваченим у майбутньому, не вказують на недопустимість зазначених показань як доказів.
Не вважаються недопустимим доказом пояснення свідка, надані під час слідчого експерименту, проведеного з метою відтворення обставин ДТП, якщо до проведення слідчого експерименту були відсутні дані про те, що саме ця особа винувата у порушенні правил дорожнього руху, а висновок експерта, яким було встановлено, що саме дії цієї особи призвели до настання суспільно небезпечних наслідків, передбачених у ч. 2 ст. 286 КК, був наданий після проведення слідчого експерименту. Такого висновку дійшов Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду при розгляді справи № 345/522/16-к.
ВС розглянув касаційну скаргу захисника на вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного суду у кримінальному провадженні за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК. Вироком місцевого суду ОСОБА_1 засуджено за ч. 2 ст. 286 КК. Ухвалою апеляційного суду вирок суду першої інстанції залишено без змін і задоволено клопотання обвинуваченого та звільнено його від відбування призначеного покарання на підставі п. «в» ст. 1 Закону України «Про амністію у 2016 році».
ВС частково задовольнив касаційну скаргу захисника і змінив вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_1, виключивши з мотивувальних частин судових рішень посилання як на докази: протокол проведення слідчого експерименту зі свідком ОСОБА_1 та протокол проведення слідчого експерименту з підозрюваним ОСОБА_1. У решті судові рішення залишено без зміни.
Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК, підтверджено доказами, дослідженими та перевіреними під час судового розгляду у суді першої інстанції. Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 87 КПК суд має визнати недопустимими докази, що були отримані з показань свідка, який надалі був визнаний підозрюваним чи обвинуваченим у цьому кримінальному провадженні. Зміст цієї норми права вказує на те, що вона має застосовуватися за умови, коли на час отримання показань від свідка уже існували дані, що його буде визнано підозрюваним чи обвинуваченим, але, всупереч наявності у такої особи права на мовчання та свободи від самовикриття, слідчий чи прокурор вчиняє дії, спрямовані на отримання показань від неї. Саме такі дії, а не власне факт отримання показань від свідка, який надалі був визнаний підозрюваним чи обвинуваченим, мають визнаватися істотним порушенням прав людини і основоположних свобод. Із матеріалів кримінального провадження випливає, що до проведення слідчого експерименту були відсутні дані про те, що саме ОСОБА_1 є винуватим у вчиненні ДТП. Під час цієї слідчої дії ОСОБА_1 була надана можливість висловити свою власну точку зору з приводу усіх обставин ДТП і в такий спосіб вплинути на вирішення справи, що не суперечить засаді верховенства права. При цьому ОСОБА_1 не стверджував, що винний у ДТП та взагалі не надавав ніякої оцінки своїм діям. Крім того, слідчий експеримент проведено з метою відтворення обставин ДТП, а неодержання від свідка ОСОБА_1 викривальних показань. Експертиза, за якою було встановлено, що саме дії ОСОБА_1 призвели до настання суспільно небезпечних наслідків, передбачених у ч. 2 ст. 286 КК, мала місце вже після проведення слідчого експерименту. Таким чином, доводи касаційної скарги щодо визнання протоколу слідчого експерименту зі свідком ОСОБА_1 недопустимим доказом на підставі п. 1 ч. 3 ст. 87 КПК є неспроможними. Під час дослідження матеріалів кримінального провадження встановлено, що протокол слідчого експерименту за участю свідка ОСОБА_1 не містить підпису останнього.
Водночас, констатувавши наведене, апеляційним судом зроблено висновок, що вказаний процесуальний документ свідчить про його належність та допустимість як доказу, оскільки засвідчений підписами інших учасників провадження, зокрема двох понятих, статиста та учасника. Колегія суддів ККС ВС погоджується з доводами касаційної скарги в частині невідповідності протоколу вказаного слідчого експерименту за участю свідка ОСОБА_1 вимогам ч. 6 ст. 104 КПК, а тому вважає за необхідне виключити з мотивувальних частин оскаржуваних судових рішень посилання на нього, як на доказ, що підтверджує винуватість ОСОБА_1.
Крім того, виключенню також підлягає й посилання як на доказ винуватості – протокол слідчого експерименту з підозрюваним ОСОБА_1, оскільки його зміст суперечить фактичним обставинам кримінального правопорушення, які встановлені вироком суду. Колегія суддів вважає, що виключення із мотивувальних частин судових рішень посилань на протокол проведення слідчого експерименту зі свідком ОСОБА_1 та протокол проведення слідчого експерименту з підозрюваним ОСОБА_1 не може вплинути на законність, обґрунтованість та вмотивованість судових рішень у цілому, оскільки сукупність інших доказів є достатньою для доведення винуватості ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК, а тому не тягне за собою скасування вироку суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду щодо ОСОБА_1.
Раніше «Судово-юридична газета» писала, чи є наявність непогашеної судимості перешкодою для застосування статті 75 КК України.
Додамо, ми повідомляли про постанову ККС ВС щодо необґрунтованої перекваліфікації дій особи з грабежу на самоправство.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб бути в курсі найважливіших подій
