Верховный Суд привел позицию Европейского суда по правам человека по делу VALIULLINA AND OTHERS v. Latvia (№ 56928/19 и 2 других), в которой заявители, принадлежащие к русскоязычному меньшинству в Латвии, жаловались, что законодательные изменения существенно ограничили использование их языка в процессе получения образования в государственных школах Латвии.
Ухвалення законодавчих змін про збільшення частки викладання предметів у державних школах лише державною латиською мовою і, як наслідок, зменшення частки викладання російською мовою не становить порушення ст. 2 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на освіту), оскільки ці конвенційні положення гарантують право на освіту однією з офіційних мов відповідної країни та не передбачають право на доступ до освіти будь-якою мовою на вибір.
За обставинами справи заявники – батьки та діти, які належать до російськомовної меншини в Латвії, посилаючись на ст. 2 Першого протоколу до Конвенції окремо й у поєднанні зі ст. 14 Конвенції, скаржилися, що законодавчі зміни 2018 року суттєво обмежили використання їхньої рідної мови (російської) у процесі здобування освіти в державних школах Латвії.
ЄСПЛ, розглядаючи цю справу, серед іншого, виснував, що положення Конвенції, на які у своїх скаргах посилалися заявники, не гарантують дітям або їхнім батькам права на навчання мовою за їхнім вибором. Їхня мета полягає в тому, щоб кожна Договірна Сторона забезпечувала право на освіту кожному, хто перебуває під її юрисдикцією, без дискримінації за ознакою, наприклад, мови.
Оцінюючи легітимність цілей, переслідуваних законодавчими змінами 2018 року, ЄСПЛ взяв до уваги, зокрема, історичні фактори, які спричинили значне обмеження використання латиської мови – однієї з основних конституційних цінностей держави – протягом понад 50 років під час незаконної окупації та анексії Латвії радянським режимом, коли російська мова була нав’язана в багатьох сферах повсякденного життя. ЄСПЛ визнав, що необхідність захисту й посилення латиської мови була однією з переслідуваних легітимних цілей у цій справі.
Після відновлення незалежності Латвія почала поступово впроваджувати реформу освіти, щоб відновити використання латиської мови як єдиної мови навчання в школах, проте держава-відповідач не перевищила межі свого розсуду під час впровадження оскаржуваних заходів і зберегла можливість для російськомовних учнів вивчати свою мову та зберігати свою культуру й ідентичність. Держава запровадила систему освіти офіційною мовою держави, водночас забезпечивши використання мов меншин у різних частках залежно від школи та класу навчання учня.
Зрештою ЄСПЛ постановив, що заходи з розширення використання латиської мови як мови навчання в системі освіти були належно обґрунтованими та пропорційними, а оскаржувана різниця в поводженні щодо російськомовних і латиськомовних учнів відповідала переслідуваним законним цілям та не становила дискримінації за мовною ознакою, а отже не було порушення ст. 14 Конвенції (заборона дискримінації) у поєднанні зі ст. 2 Першого протоколу до Конвенції (право на освіту).
Подписывайтесь на наш Тelegram-канал t.me/sudua, на Twitter, а также на нашу страницу в Facebook и в Instagram, чтобы быть в курсе самых важных событий.
