Жалобы на действия исполнителя по вынесению постановления об определении размера дополнительных расходов исполнительного производства, а также признании противоправным и отмене соответствующего постановления следует рассматривать по правилам административного судопроизводства.
Такий висновок зробила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11 вересня 2024 року у справі № 310/2210/21 (провадження № 14-82цс24).
На примусовому виконанні у відділі примусового виконання рішень перебував виконавчий лист про стягнення із заявника аліментів. Постановою державного виконавця визначено для заявника як боржника у виконавчому провадженні суму додаткових витрат у виді судового збору, сплаченого відділом примусового виконання рішень за подання апеляційної скарги на ухвалу районного суду.
Заявник вважав зазначену постанову державного виконавця протиправною, оскільки, скасовуючи ухвалу районного суду, апеляційний суд не вирішив питання розподілу судових витрат.
Суди цивільної юрисдикції (першої та апеляційної інстанцій) відмовили у відкритті провадження за скаргою заявника на дії виконавця, оскільки пред’явлені вимоги потрібно розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Велика Палата ВС погодилась із висновками судів попередніх інстанцій, зазначивши, що Закон України «Про виконавче провадження» відносить до справ адміністративної юрисдикції спори, зокрема, але не виключно, щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності виконавця про стягнення витрат виконавчого провадження.
У законодавстві є як категорія «постанова про стягнення витрат виконавчого провадження», так і категорія «постанова про визначення розміру додаткових витрат виконавчого провадження».
ВП ВС виснувала, що додаткові витрати виконавчого провадження – це витрати, пов’язані з примусовим виконанням рішення суду, які не входять до складу мінімальних витрат виконавчого провадження (наприклад, витрати на проведення експертизи, зберігання арештованого майна, залучення перекладача, сплату судового збору).
Водночас критерій додатковості витрат виконавчого провадження не впливає на визначення юрисдикції спору.
Постанови виконавця про стягнення витрат виконавчого провадження і про визначення розміру додаткових витрат виконавчого провадження хоч і є відмінними постановами виконавця, проте мають подібну правову природу: обидва види постанов виконавця стосуються безпосереднього виконання рішень інших органів (посадових осіб) – виконавця, а не судового рішення.
Тож суперечитиме законам логіки віднесення до юрисдикції адміністративного суду оскарження постанови виконавця про стягнення витрат виконавчого провадження, а до юрисдикції цивільного суду – оскарження постанови виконавця про визначення розміру додаткових витрат виконавчого провадження.
Більше того, у справі, що розглядалася, виконавець виніс постанову «про визначення розміру додаткових витрат виконавчого провадження», яка по своїй суті та фактично є постановою про стягнення цих витрат виконавчого провадження і є окремим виконавчим документом. В оскаржуваній постанові виконавець визначив для боржника розмір додаткових витрат виконавчого провадження, зазначив одержувача цих коштів і те, що ця постанова є виконавчим документом та набирає чинності з моменту її винесення, а також строк пред’явлення до виконання в три місяці.
Отже, за правилами адміністративного судочинства належить розглядати скарги на дії виконавця щодо винесення постанови про визначення розміру додаткових витрат виконавчого провадження, а також визнання протиправною та скасування відповідної постанови.
Подписывайтесь на наш Тelegram-канал t.me/sudua и на Google Новости SUD.UA, а также на наш VIBER, страницу в Facebook и в Instagram, чтобы быть в курсе самых важных событий.
