Ірина Кушнір,
менеджерка проєкту Ради Європи «Підтримка судової влади України в умовах війни та післявоєнного періоду»
У справі «Г.Т.Б. проти Іспанії» (G.T.B. v. Spain, № 3041/19) заявник народився в Мексиці від матері-іспанки, однак факт його народження ніколи не був зареєстрований в Реєстрі актів цивільного стану в консульстві Іспанії в Мексиці.
Незабаром після народження заявника він, його брат та матір були репатрійовані з Мексики до Іспанії. Після прибуття туди заявник не був зареєстрований як такий, що народився в Мексиці.
У вересні 1997 року, коли заявнику було дванадцять років, його мати подала заяву про пізню реєстрацію його народження. Процедура отримання свідоцтва про народження значно затягнулася, оскільки вона не змогла подати необхідні документи для реєстрації народження, а органи влади наполягали на їх витребуванні. В результаті народження заявника було зареєстровано лише, коли йому виповнився двадцять один рік. Позов заявника про притягнення держави до відповідальності з вимогою відшкодування збитків, завданих невиправданою затримкою у видачі йому посвідчення особи, був безуспішним, як і подальше судове адміністративне провадження, до якого він звернувся.
Посилаючись на статті 3 і 8 Конвенції та статтю 2 Протоколу № 1, заявник скаржився на психологічні та фізичні страждання та інші наслідки, в тому числі в освітній та приватній сфері, від того, що він багато років не мав документів в Іспанії.
Суд вирішив, що скарги заявників підлягають розгляду за статтею 8.
Він нагадав, що вже постановив, що повага до приватного життя вимагає, щоб кожен мав можливість встановити деталі своєї ідентичності як окремої людської істоти. Він також зазначив, зокрема, що, як зазначено у доповіді Управління Верховного комісара ООН з прав людини, реєстрація народження передбачає не лише заяву про народження дитини в органах реєстрації актів цивільного стану та офіційну реєстрацію факту народження, але й реальну видачу свідоцтва про народження - документа, який є доказом юридичного визнання державою дитини.
Як свідчить практика Суду, перешкоди в реєстрації народження та відсутність доступу до документів, що посвідчують особу, що є наслідком цих перешкод, можуть мати серйозний вплив на відчуття особою своєї ідентичності як індивідуальної людської істоти. Крім того, відсутність реєстрації народження та дійсних документів, що посвідчують особу, може спричинити значні проблеми у повсякденному житті людини, зокрема на адміністративному та освітньому рівнях. Таким чином, неможливість встановити дані про особу втручається в особисту автономію і безпосередньо пов'язана з правом на повагу до приватного життя, встановленим статтею 8 Конвенції.
Таким чином, право на повагу до приватного життя, передбачене статтею 8, слід розглядати як таке, що включає в себе, в принципі, індивідуальне право на реєстрацію народження і, як наслідок, на доступ до інших документів, що посвідчують особу.
Держави користуються широкою свободою розсуду щодо належних засобів забезпечення реалізації права на реєстрацію народження та доступу до документів, що посвідчують особу, яке випливає зі статті 8. Це включає правові матеріальні та процесуальні вимоги, які повинні бути виконані особою, що бажає отримати свідоцтво про народження та, на його основі, інші документи, що посвідчують особу. Після того, як юридичні вимоги були виконані, держава була зобов'язана видати свідоцтво та забезпечити доступ до інших документів, що посвідчують особу, з метою збереження права на повагу до приватного життя. У той же час, певна адаптивність стандартних процедур може знадобитися, якщо обставини роблять це необхідним для захисту важливих інтересів, захищених статтею 8, таких як право на визнану ідентичність. У цій справі, згідно з іспанським законодавством, юридична процедура реєстрації народження особи і, відповідно, отримання документів, що посвідчують особу, була чіткою і передбачуваною, і за звичайних обставин основна відповідальність за здійснення необхідних адміністративних кроків для реєстрації народження та отримання документів, що посвідчують особу дитини, лежить на батьках.
Суть скарги заявника полягала не в тому, що держава діяла певним чином, порушуючи його права, а в тому, що вона не діяла там, де, на його думку, повинна була. Зокрема, він скаржився на недотримання владою своїх позитивних зобов'язань за статтею 8 у ситуації, коли його право на повагу до приватного життя, як неповнолітнього, опинилося під загрозою.
Відсутність реєстрації факту народження і, як наслідок, відсутність доступу до документів, що посвідчують особу, може мати серйозні наслідки для будь-якої людини. Крім того, у заявника були зафіксовані психологічні розлади та психіатричні захворювання, а його матір – єдина з батьків - не доклала належних зусиль для забезпечення реєстрації його народження. Відсутність у заявника документів, що посвідчують особу, принаймні певною мірою вплинула на його здатність продовжувати навчання та професійну підготовку, а також позбавила його можливості отримати стабільну роботу, що вплинуло на його здатність організувати своє приватне та сімейне життя і сприяло посиленню його тривоги та страждань.
Відповідно, у цій справі органи влади були зобов'язані діяти в найкращих інтересах дитини, реєстрація народження якої була необхідна для того, щоб компенсувати упущення матері та запобігти тому, щоб дитина залишилася незареєстрованою, а отже, без документів, що посвідчують особу. Таким чином, органи влади мали позитивне зобов'язання, що випливає зі статті 8, діяти з належною сумлінністю, щоб допомогти заявнику отримати свідоцтво про народження та документи, що посвідчують особу, і забезпечити ефективну повагу до його приватного життя.
Спочатку Суд розглянув питання про те, в який момент часу органам влади стало відомо про необхідність вжити заходів, зважаючи на бездіяльність матері заявника, з метою захисту права заявника на приватне життя. У зв'язку з цим, питання, що стояло перед Судом, стосувалося виключно моменту, коли можна було обґрунтовано очікувати, що органи влади вживатимуть активних заходів для забезпечення видачі документів, що посвідчують особу заявника.
По-друге, Суд оцінив, чи вжили органи влади достатньо адекватних і своєчасних заходів для виконання свого позитивного зобов'язання. Суд встановив, що вони цього не зробили. Зокрема, не беручи до уваги особливу вразливість заявника, вони лише наполягали на відповідальності його матері за дотримання всіх законодавчо встановлених критеріїв, незважаючи на чіткі вказівки на те, що вона не діяла з повною старанністю у відповідних адміністративних питаннях у минулому, на той факт, що заявник, неповнолітній і вразливий, ризикував, як наслідок, залишитися без документів, що посвідчують особу, на значний подальший період часу, а також на те, що жодних інших документів, що стосуються народження заявника в Мексиці, не буде знайдено. З моменту, коли державним органам стало очевидно, що мати заявника не може сприяти отриманню додаткових документів для реєстрації народження свого сина, і до його фактичної реєстрації минуло чотири роки. Ця затримка не мала жодного виправдання
До компетенції Суду не входить розгляд питання про те, яких конкретних заходів могли вжити органи державної влади, щоб допомогти заявнику в отриманні документів, що посвідчують особу. Однак у цій справі органи влади не виконали свого позитивного обов'язку діяти з належною сумлінністю, щоб допомогти заявнику зареєструвати своє народження і, як наслідок, отримати документи, що посвідчують особу.
Висновок: порушення (одноголосно).
Стаття 41: 12 000 євро відшкодування моральної шкоди.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.
