ДРОЗДОВ Олександр Михайлович
професор, доктор юридичних наук,
заслужений юрист України, адвокат,
член Комісії з питань правової реформи при Президентові України,
заступник голови Галузевої експертної ради з галузі знань 08 “Право” НАЗЯВО,
член Науково-консультативних рад при Конституційному Суді України та Верховному Суді,
професор кафедри кримінально-правових та адміністративно-правових дисциплін Юридичного факультету ПВНЗ «МЕГУ імені академіка Степана Дем’янчука», (м. Рівне, Україна)
доцент кафедри кримінального процесу Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого (м. Харків, Україна)
ДРОЗДОВА Олена Валеріївна
доцентка, кандидатка юридичних наук, адвокатка,
доцентка кафедри кримінально-правових та адміністративно-правових дисциплін Юридичного факультету ПВНЗ «МЕГУ імені академіка Степана Дем’янчука», (м. Рівне, Україна)
професорка кафедри кримінального права та кримінології, міжнародного публічного права та міжнародних відносин Юридичного факультету Барселонського університету (м. Барселона, Королівство Іспанія)
Справа стосувалася стверджуваної відсутності неупередженості судді Верховного суду, який був членом колегії з трьох суддів, що відхилила позови заявників, а помічник судді була дочкою адвоката сторони-відповідача, компанії "Теласі", у цих судових процесах.
Суд встановив, зокрема, що той факт, що помічник судді була дочкою представника "Теласі", разом із широкими повноваженнями, наданими помічникам суддів у грузинській судовій системі, створив ситуацію, яка могла викликати сумніви щодо неупередженості судді Л.М. Заявники не знали, наскільки помічник судді була залучена до розгляду їхніх справ, а Верховний суд не зміг прояснити обставини її участі, що не розвіяло їхні сумніви щодо неупередженості судді. Тому суд дійшов висновку, що їхні сумніви були обґрунтовані, і що їм не було надано достатніх процедурних гарантій у цьому питанні.
Обставини справи. Заявники, пан Зураб Цулукідзе та пан Леван Русулашвілі, є громадянами Грузії, які народилися в 1959 і 1973 роках відповідно та проживали на час розгляду справи у Суді у Тбілісі.
Обидва були менеджерами в акціонерному товаристві "Теласі", основній компанії з розподілу електроенергії в Тбілісі, коли на початку 2016 року компанія була реорганізована, і їхні відділи були ліквідовані. Внаслідок цього контракт пана Русулашвілі було розірвано 4 березня 2016 року з виплатою йому двомісячної заробітної плати як вихідної допомоги. 8 серпня 2016 року панові Цулукідзе запропонували іншу посаду в компанії, але він відмовився від цієї пропозиції та був звільнений наприкінці місяця.
7 вересня 2016 року пан Цулукідзе подав цивільний позов проти "Теласі", вимагаючи відновлення на попередній посаді та виплати заборгованості по заробітній платі. 1 листопада 2018 року Тбіліський міський суд відхилив його позов, визнавши його звільнення законним з огляду на реорганізацію та той факт, що йому було запропоновано альтернативну посаду. Пан Цулукідзе подав апеляцію на це рішення, але Тбіліський апеляційний суд повністю підтримав рішення міського суду наступного місяця.
Він потім подав касаційну скаргу до Верховного суду Грузії. Справа була розподілена на колегію з трьох суддів під головуванням судді Л.М., який також був доповідачем.
Пан Цулукідзе вимагав відводу судді Л.М., стверджуючи, що він не був неупередженим, оскільки його помічник була дочкою адвоката, який представляв "Теласі" у процесі, який також був юристом компанії і відповідав за підготовку рішення про його звільнення з компанії. 4 червня 2020 року Цивільна палата Верховного суду, що засідала у складі двох суддів без судді Л.М., розглянула та відхилила як необґрунтовану вимогу пана Цулукідзе про відвід судді Л.М.
У березні 2021 року пан Цулукідзе подав ще одну заяву, в якій вимагав відводу не тільки Л.М., але й усіх трьох суддів у складі колегії. Він стверджував, що інші два судді були знайомими адвоката компанії "Теласі", а також послався на попереднє рішення Верховного суду в непов'язаній справі, де вважалося проблематичним, що помічник судді була одружена з представником однієї зі сторін у процесі. З огляду на цей прецедент він знову вимагав відводу судді Л.М.
Через два дні колегія, у складі трьох суддів, відхилила вимогу як необґрунтовану. Вона дійшла висновку, що упередження не було доведено, а знання суддями когось, пов'язаного з однією зі сторін, автоматично не є підставою для їхнього відводу. Щодо тверджень про помічника судді, колегія зазначила, що фактичні обставини, на які посилався пан Цулукідзе, були недостатніми для того, щоб показати, що вона впливала на суддю Л.М. Цивільна палата Верховного суду, під головуванням судді Л.М. та з його участю як доповідача, відхилила касаційну скаргу заявника як неприйнятну.
Тим часом, 5 червня 2018 року пан Русулашвілі подав цивільний позов проти "Теласі", вимагаючи відновлення на попередній посаді та виплати заборгованості по заробітній платі. 26 жовтня 2018 року Тбіліський міський суд частково задовольнив його позов і присудив йому 27 360 грузинських ларі (приблизно 9 500 євро) компенсації. Його вимога про відновлення на посаді була відхилена. Після апеляції у липні 2020 року Тбіліський апеляційний суд повністю підтвердив рішення суду першої інстанції.
Пан Русулашвілі подав касаційну скаргу до Верховного суду Грузії. Справа була розподілена на колегію з трьох суддів, до складу якої також входив суддя Л.М. Він вимагав відводу трьох суддів, що розглядали його справу. Він також стверджував, що неупередженість колегії була під сумнівом, оскільки помічник судді Л.М. була дочкою адвоката, що представляв "Теласі" у процесі, і підкреслив, що цей адвокат також очолював юридичний відділ "Теласі" і підпорядковувався безпосередньо генеральному директору компанії. Щодо двох інших суддів колегії, другий заявник стверджував, що вони були "близькими знайомими" представника "Теласі".
5 березня 2021 року Верховний суд, у складі тих самих трьох суддів, відхилив вимогу пана Русулашвілі та заяву про те, що помічник судді мала доступ до судового процесу, як необґрунтовану. Колегія визнала, що не було доведено, що помічник впливала на суддю. 24 листопада 2021 року Цивільна палата Верховного суду, до складу якої входив суддя Л.М., відхилила касаційну скаргу як неприйнятну.
Покликаючись на статтю 6 § 1 (право на справедливий суд) Конвенції, заявники скаржилися, що неупередженість Верховного суду була скомпрометована через те, що дочка адвоката компанії "Теласі" була помічником одного з суддів колегії, яка розглядала їхні справи та відхилила їх як неприйнятні.
Заяви були подані до Європейського суду з прав людини 10 серпня 2021 року та 24 березня 2022 року. З огляду на подібний зміст скарг, Суд об’єднав їх для спільного розгляду.
Рішення Суду. Суд, як відомо, застосовує два тести для перевірки неупередженості згідно зі статтею 6 § 1 Конвенції — спочатку суб'єктивний тест для оцінки того, чи виявив суддя особисту упередженість або упередження у певній справі, а потім об'єктивний тест для визначення, чи сам трибунал та, зокрема, його склад надавав достатні гарантії для усунення будь-яких законних сумнівів щодо його безсторонності. У більшості випадків Суд зосереджується на об'єктивному тесті, який переважно стосується ієрархічних або інших зв'язків між суддею та іншими особами, залученими до процесу. У кожному випадку потрібно вирішувати, чи стосунки між цими особами можуть свідчити про відсутність неупередженості з боку суду. Будь-який суддя, щодо якого є законні підстави побоюватися відсутності неупередженості, повинен самоусунутися. "Правосуддя має не лише здійснюватися, але має бути видно, що воно здійснюється".
Окрім забезпечення відсутності фактичної упередженості, наявність національних процедур для забезпечення неупередженості, а саме правил, що регулюють відвід суддів, спрямовані на усунення будь-якої видимості упередженості та сприяють довірі громадськості до судової системи. Суд враховує такі правила при здійсненні власної оцінки.
Суд зазначив, що помічники суддів у грузинській системі є державними службовцями, яких призначають голови відповідних судів. Їх обирають з-поміж юристів із принаймні одним або двома роками відповідного професійного досвіду, які пройшли спеціальну підготовку. Їхні обов'язки включають надання адміністративної допомоги суддям і, за запитом судді, виконання юридичних завдань, таких як складання заяв, проведення юридичних досліджень або підготовка певних процесуальних документів. Судді можуть доручати їм підготовку справ до розгляду, а їхні повноваження можуть охоплювати навіть складання судових рішень та вироків. Суд встановив, що вони можуть бути значною мірою залучені до судового процесу, і будь-хто, хто виконує такі завдання, повинен бути неупередженим для забезпечення дотримання статті 6 Конвенції.
При спробі з'ясувати реальну роль і характер участі помічника судді в цих конкретних провадженнях у Верховному суді, Суд зазначив, що жодна зі сторін не надала жодних доказів у цьому відношенні. Водночас не було необґрунтованим припущення заявників, що помічник судді надаватиме судді Л.М. адміністративну та/або юридичну підтримку у підготовці їхніх справ до розгляду. Оскільки її батько виступав як представник компанії "Теласі" в обох провадженнях, виникла ситуація, що спричинила можливий конфлікт інтересів, який мав бути належним чином розглянутий Верховним судом.
Суд відзначив, що в грузинському законодавстві немає процедури, яка регулювала б відвід помічників судді на відміну від інших судових посадових осіб. Варто також зазначити, що в українському законодавстві така процедура також відсутня, хоча на практиці питання відводу помічників судді виникають досить часто. Якщо чинний Кримінальний процесуальний кодекс України взагалі не передбачає можливості відводу помічників судді, то інші процесуальні кодекси містять наступні положення. Помічник судді за дорученням судді (головуючого у судовій колегії) може за відсутності секретаря судового засідання здійснювати його повноваження. Під час здійснення таких повноважень помічнику судді може бути заявлено відвід з підстав, передбачених ЦПК, для відводу секретаря судового засідання (ст. 62 Кодексу адміністративного судочинства України, ст. 63 Господарського процесуального кодексу України, ст. 66 Цивільного процесуального кодексу України). Однак, вочевидь, ці положення не є процедурою відводу саме помічника судді.
Єдиний засіб правового захисту, який був доступний заявникам, — це вимога відводу судді Л.М. Проте судові колегії, що розглядали вимоги заявників про відвід судді Л.М., просто дійшли висновку, не досліджуючи природу та обсяг участі помічника судді в провадженнях і пов'язаний із цим можливий конфлікт інтересів, що факт її "впливу" на судовий процес, і зокрема на суддю Л.М., не був доведений.
Суд зазначив, що з точки зору об'єктивного тесту неупередженості питання не полягало в "впливі", як це сформулював Верховний суд, а в тому, чи є щось, що може викликати сумніви щодо неупередженості суду з погляду зовнішнього спостерігача. Додамо, що це має особливе значення, оскільки йдеться про Верховний суд, який мав остаточно вирішити спір і поставити крапку в цій справі. Верховний суд мав розглянути, чи могли бути виправдані побоювання заявників. Він міг проаналізувати роль і функції юридичного помічника, а також застосувати внутрішні процедури, що встановлюють відповідні професійні та етичні стандарти. Поверхове дослідження заяв не змогло розвіяти сумнівів заявників. Суд нагадав, що концепція справедливого судового розгляду, закладена в статті 6 Конвенції, передбачає, серед іншого, неупередженість судового процесу в цілому для сприяння довірі громадськості до судової системи.
Крім того, що стосується вимог про відвід, які стосувалися не лише судді Л.М., але й двох інших суддів колегії, той факт, що ці троє суддів розглядали заяву про свої власні відводи, хоча це було відповідно до чіткої норми Цивільного процесуального кодексу, сам по собі викликав питання можливого конфлікту інтересів.
Суд наголосив, що за об'єктивним тестом неупередженості заявники повинні були показати, що є ознаки упередженості, підтверджені фактичними даними, а не доводити, що суддя був фактично упередженим чи заангажованим. На думку Суду, участь судді Л.М. у розгляді їхніх справ, з огляду на те, що його помічник була дочкою представника "Теласі", у поєднанні із широким мандатом, наданим помічникам суддів у грузинській судовій системі (порівняйте із правовим статусом помічника судді в Україні виходячи з вимог ст. 157 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», Положення про помічника судді, затвердженого Радою суддів Україн[1]. та відповідних норм процесуальних кодексів з урахуванням Висновку Консультативної ради європейських суддів «Про роль помічників суддів» N 22 (2019) від 7 листопада 2019 р.[2]), створила ситуацію, яка могла викликати законні питання щодо неупередженості судді Л.М. Заявники не знали, наскільки помічник судді була залучена до їхніх справ, а Верховний суд не зміг прояснити обставини її участі, тим самим не розвіявши їхні сумніви щодо неупередженості судді Л.М. Суд дійшов висновку, що їхні побоювання були обґрунтовані і що їм не були надані достатні процедурні гарантії в цьому питанні.
Таким чином, мало місце порушення статті 6 § 1 Конвенції щодо обох заявників.
Справедлива сатисфакція (стаття 41). Суд постановив, що Грузія має виплатити кожному заявнику по 3 600 євро у зв’язку з моральною шкодою та по 1 500 євро кожному на відшкодування інших витрат.
[1] https://hudoc.echr.coe.int/fre?i=001-235473
[2] https://zakon.rada.gov.ua/go/vr021414-18
[3] https://hcj.gov.ua/sites/default/files/field/visnovok_22_kres.pdf
Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.
