Наталія Антонюк,
заступник голови Касаційного кримінального суду
у складі Верховного Суду, доктор юридичних наук,
для «Судово-юридичної газети»
Чи є суттєва різниця між можливістю призначення покарання у вигляді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, якщо воно передбачено у санкції статті Особливої частини кримінального закону та можливістю суду застосувати таке покарання з покликанням на положення Загальної частини КК, тобто тоді, коли воно не передбачено у санкції?
Це питання потребує детального дослідження. Нагадаю, що означене покарання може бути як основним, так і додатковим. Ми зупинимося на випадках і питаннях, які можуть виникнути на практиці у тому разі, якщо йдеться про можливість призначення позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю як додаткового покарання.
Передусім необхідно відрізняти три ситуації, які безпосередньо стосуються означеного питання. Адже зі змісту кримінального закону слідує, що можливі такі три варіанти:
- покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю передбачено як обов’язкове у санкції статті Особливої частини кримінального закону;
- можливість призначення цього покарання передбачено у санкції статті Особливої частини кримінального закону, однак воно не є обов’язковим додатковим покаранням, виходячи зі змісту санкції статті;
- вказане покарання не передбачено у санкції статті Особливої частини, однак можливість його призначення мотивована з посиланням на положення Загальної частини КК (ч. 2 ст. 55 КК).
Вочевидь, що у перших двох випадках, коли аналізоване покарання передбачено у санкції інкримінованої особі статті Особливої частини, то слід зважати на те, чи є воно додатковим обов’язковим або ж навпаки. Якщо додаткове покарання не є обов’язковим, то вочевидь йдеться про дискрецію суду, який розглядає кримінальне провадження по суті, який і повинен з огляду на суспільну небезпечність і характер кримінального правопорушення, обставини справи, особу винного, а також обставини, що пом’якшують або обтяжують покарання, визначити вид і розмір покарання.
Якщо ж відповідне додаткове покарання є обов’язковим, то суд може не призначати його у разі застосування положень ч. 2 ст. 69 КК.
Однак важливо зосередитися на випадку, коли аналізоване покарання не передбачено у санкції статті Особливої частини, однак можливість його призначення обгрунтовується з посиланням на положення Загальної частини КК (ч. 2 ст. 55 КК)
Це питання стало предметом аналізу Касаційного кримінального суду в одній із постанов (справа № 149/3010/23).
У цьому провадженні особі інкримінувалося вчинення злочину, передбаченого ч. 1 ст. 127 КК, санкція якої передбачає відносно визначене безальтернативне покарання у вигляді позбавлення волі на строк від трьох до шести років.
Суд першої інстанції не призначив засудженій додаткового покарання. Прокурор з цього приводу оскаржив вирок суду в апеляційну інстанцію та просив призначити засудженій додаткове покарання Однак апеляційний суд відмовив у задоволенні скарги прокурора, покликаючись серед іншого й на те, що засуджена не обіймала тих посад, позбавити зайняття яких просив прокурор.
У касаційній скарзі прокурор вказав про те, що судами попередніх інстанцій засудженій безпідставно не було призначено додаткове покарання, оскільки катування засудженою дитини у розумінні вимог ч. 2 ст. 55 КК є тими іншими обставинами справи, за наявності яких суд вправі призначити додаткове покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю незалежно від того, чи передбачено воно у санкції статті Особливої частини КК, а також того, чи обіймала особа певну посаду або займалася певною діяльністю на час вчинення нею інкримінованого кримінального правопорушення.
Тож прокурор вважав, що суди повинні були призначити засудженій додаткове покарання у виді позбавлення права обіймати посади, пов’язані з навчанням та вихованням дітей або займатися діяльністю, пов’язаною з роботою з дітьми. Також прокурор стверджував, що саме така позиція була висловлена об’єднаною палатою ККС ВС у постанові від 04 вересня 2023 року у справі № 404/2081/22.
Однак колегія суддів не погодилася із доводами прокурора і наголосила, що вказана ситуація зовсім інша, ніж у провадженні, яке розглядалося об’єднаною палатою ККС.
Тож потрібно чітко зрозуміти в чому ця відмінність і які ж особливості призначення додаткового покарання у вигляді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, залежно від того чи передбачено це покарання у санкції статті Особливої частини кримінального закону.
Перш за все необхідно звернути увагу на те, що слід відрізняти два варіанти, які використано законодавцем у частині можливого чи обов’язкового призначення додаткового покарання у вигляді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю. Йдеться або про передбачення як обов’язкового цього додаткового покарання у санкції статті Особливої частини КК, або про його застосування на підставі положень Загальної частини КК (ст. 55 КК) у тому разі, коли у санкції статті воно не передбачене.
Якщо додаткове покарання у вигляді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю передбачене як обов’язкове у санкції статті Особливої частини КК, то призначення цього покарання відбувається й тоді, коли особа, яка вчинила кримінально каране діяння, не обіймала певні посади або не займалася певною діяльністю. Тобто фактично йдеться про обмеження зайняття для особи певних посад або здійснення певної діяльності у майбутньому навіть у тому разі, якщо на момент вчинення кримінального правопорушення особа їх не обіймала чи не займалася певною діяльністю.
Така позиція була висловлена об’єднаною палатою Касаційного кримінального суду: «Згідно з положеннями ст. 55 КК у випадку, коли санкцією відповідної частини статті Особливої частини КК передбачено можливість призначення особі додаткового покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, суд, визнаючи особу винуватою у вчиненні відповідного кримінального правопорушення, має право призначити таке додаткове покарання незалежно від того, чи обвинувачений обіймав певну посаду або займався певною діяльністю на час вчинення кримінального правопорушення» (справа № 404/2081/22, провадження № 51-130кмо23).
Натомість у випадку, коли додаткове покарання у вигляді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю не передбачене у санкції статті Особливої частини КК, суд може призначити його з покликанням на положення ч. 2 ст. 55 КК лише за умови, що з урахуванням характеру кримінального правопорушення, вчиненого за посадою або у зв'язку із заняттям певною діяльністю, особи засудженого та інших обставин справи суд визнає за неможливе збереження за ним права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю.
Зі змісту цієї частини статті 55 КК чітко слідує, що таке додаткове покарання суд може призначити лише у разі, коли визначає за неможливе збереження особі права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю. Тобто на момент вчинення відповідного кримінально караного діяння особа вже має обіймати такі посади або займатися такою діяльністю і суд вважає, що в подальшому таке право особи необхідно обмежити.
У постанові ККС, в якій зроблено означений висновок, колегія суддів констатувала, що у санкції інкримінованої засудженій статті не передбачено додаткового покарання у вигляді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю. Сама засуджена на момент вчинення кримінально караного діяння посад, пов’язаних із навчанням, вихованням дітей або роботою із дітьми, не займала.
Таким чином, підстав для застосування до неї додаткового покарання з покликанням на ч. 2 ст. 55 КК, як про це вказує прокурор, немає. Засуджена не обіймала відповідних посад, а тому підстави вести мову про неможливість збереження за нею таких посад, як про це зазначено у вищевказаній статті кримінального закону, відсутні.
Отже, необхідно чітко відрізняти дві різні ситуації:
- коли покарання у вигляді позбавлення права обіймати певні посади передбачено у санкції статті Особливої частини;
- коли таке покарання у санкції статті Особливої частини не передбачено і йдеться про можливість його застосування з покликанням на ч. 2 ст. 55 Загальної частини кримінального закону.
У першому випадку суд повинен призначити таке покарання незалежно від факту зайняття особою певної посади чи здійснення нею певної діяльності на момент вчинення кримінально караного діяння.
Натомість у разі призначення цього додаткового покарання тоді, коли воно не передбачене санкцією статті, за якою особа притягується до кримінальної відповідальності, суд може визнати за неможливе збереження за особою права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю лише у тому разі, коли особа вже їх обіймає чи вже займається такою діяльністю.
Яка ж ситуація була у провадженні, що було предметом розгляду об’єднаної палати ККС (справа № 404/2081/22)? У цьому провадженні йшлося про необхідність призначення додаткового покарання особі, яка була засудженою за ч. 2 ст. 156 КК.
Вироком суду першої інстанції засудженому було призначено в т.ч. додаткове покарання у вигляді позбавлення права обіймати посади, пов’язані з навчанням та вихованням дітей, або займатися діяльністю, пов’язаною з роботою з дітьми. Апеляція виключила це додаткове покарання, мотивуючи своє рішення тим, що засуджений на час постановлення судового рішення не займав відповідну посаду й взагалі не працював. Прокурор у касаційній скарзі вказав, що законодавство не обмежує можливість призначення судом вказаного додаткового покарання, коли це передбачено санкцією відповідної статті.
У цьому провадженні об’єднана палата ККС констатувала, що згідно з положеннями ст. 55 КК у випадку, коли санкцією відповідної частини статті Особливої частини КК передбачено можливість призначення особі додаткового покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, суд, визнаючи особу винуватою у вчиненні відповідного кримінального правопорушення, має право призначити таке додаткове покарання незалежно від того, чи обвинувачений обіймав певну посаду або займався певною діяльністю на час вчинення кримінального правопорушення.
Головні аспекти, на які слід звернути увагу:
- санкцією інкримінованої статті (у цьому провадженні - ч. 2 ст. 156 КК) було передбачено обов’язкове додаткове покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю;
- жодних законодавчих вказівок про можливість призначення цього додаткового покарання з прив’язкою до того факту чи обіймає особа на момент вчинення кримінального правопорушення певну посаду або чи займається певною діяльність немає.
Навпаки, якщо законодавець безпосередньо у санкції статті вказав, що суд має призначити певне додаткове покарання, то залежно від змісту вчинених винним дій суд може встановити які ж посади не повинна особа обіймати в майбутньому або ж зайняття якою діяльністю їй слід заборонити.
Доцільність такої законодавчої логіки найчіткіше простежується у справах щодо притягнення до відповідальності осіб, винних у порушенні правил безпеки руху або експлуатації транспорту. Це кримінально каране діяння може вчинити особа, яка керувала транспортним засобом, однак не мала водійських прав.
Чи було б справедливим позбавляти прав лише тих, хто вже їх мав і вчинив правопорушення, передбачене ст. 286 КК України, не застосовуючи жодних обмежень для осіб, які взагалі не мали водійського посвідчення, але вчинили ДТП? Видається, що необхідно обмежити можливість керування транспортними засобами і тим особам, які вчинили кримінальне правопорушення, передбачене ст. 286 КК, не маючи відповідних дозвільних документів.
Саме таке рішення було ухвалено об’єднаною палатою ККС у справі № 702/301/20, де суд констатував, що особі, яку визнано винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого відповідною частиною статей 286, 286-1 КК, суд може призначити додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами незалежно від того, чи мала така особа на момент вчинення кримінального правопорушення отримане у передбаченому законом порядку посвідчення на право керування транспортними засобами.
Тож, якщо покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю передбачене у санкції статті Особливої частини КК (як обов’язкове або необов’язкове), то суд має право призначити таке додаткове покарання незалежно від того, чи обвинувачений обіймав певну посаду або займався певною діяльністю на час вчинення кримінального правопорушення. Натомість, якщо йдеться про застосування такого покарання з покликанням на положення ч. 2 ст. 55 КК, то особа має обіймати певну посаду або займатися певною діяльністю на час вчинення кримінального правопорушення.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.
