Ірина Кушнір,
менеджерка проєкту Ради Європи «Підтримка судової влади України в умовах війни та післявоєнного періоду»
У липні 2011 року заявник подав заяву на отримання документа, що посвідчує особу, необхідного для виїзду за кордон (закордонний паспорт» і отримав відмову, оскільки
була наявна інформація, про те, що у травні 1997 року проти заявника було порушено кримінальну справу за ухилення від сплати податків, у зв'язку з чим до нього було застосовано запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд. У реєстрах правоохороних органів не було жодної інформації про результати цього провадження.
Заявник оскаржив відмову до Одеського окружного адміністративного суду, стверджуючи, що інформація, яка містилася в базі даних правоохоронних органів, на яку посилалися органи влади, була невірною. Кримінальна справа, наскільки йому відомо, була закрита наприкінці 1997 року, але жодного рішення про це йому не було надіслано. Заявник просив адміністративний суд отримати відповідні документи з прокуратури, внести інформацію про закриття справи про хабарництво до бази даних і видалити з реєстрів помилкові дані про цю справу.
В свою чергу правоохоронні органи не змогли надати суду документи з матеріалів кримінальної справи, порушеної проти заявника. Стверджувалось, що справу заявника було об'єднано з іншою справою, і що в грудні 1997 року матеріали об'єднаної справи було передано до суду для вирішення питання про юрисдикцію. Однак, інформація про результати цього розгляду була відсутня. Прокуратура повідомила суд, що не має інформації у справі заявника, оскільки матеріали прокурорської перевірки були знищені у зв'язку із закінченням встановленого законом строку їх зберігання.
Суд першої інстанції відхилив позов заявника, апеляційний – задовольнив. Одеський апеляційний адміністративний суд постановив, що органи влади не виконали обов'язок доведення і не надали жодних доказів того, що рішення про відмову у видачі заявнику паспорта ґрунтувалося на законних підставах, а саме, що заявник все ще був пов'язаний зобов'язанням не залишати місце проживання, коли він подавав заяву про видачу закордонного паспорта.
Після того, як рішення апеляційного суду набрало законної сили, заявнику було видано паспорт. За його словами, помилковий запис також був видалений з бази даних правоохороних органів.
У червні 2015 року Вищий адміністративний суд скасував рішення апеляційного суду та залишив у силі рішення суду першої інстанції. ВАС постановив, що міграційні органи правомірно відмовили заявнику у видачі паспорта, оскільки за наявності інформації про кримінальне провадження проти особи відмова у видачі такого паспорта є обов'язковою до завершення кримінального провадження або скасування відповідного запобіжного заходу.
Заявник скаржився за статтею 2 Протоколу 4 до ЄКПЛ на те, що відмова у видачі йому паспорта для виїзду за кордон була незаконною та свавільною, оскільки інформація, яка містилася в базі даних поліції і на яку посилалися як на підставу для відмови, була некоректною.
Висновки ЄСПЛ:
1) захід, за допомогою якого особі відмовляють у використанні документа, який дозволив би їй виїхати з країни, якби вона цього забажала, становить втручання у права цієї особи у розумінні статті 2 Протоколу № 4;
2) в матеріалах справи немає жодних матеріалів і Уряд не вказував, що міграційні органи робили будь-які розумні спроби перевірити, чи було кримінальне провадження, про яке йдеться в базі даних, актуальним і чи не було воно закрито у 2011 році, коли заявник подав заяву про видачу йому закордонного паспорта. Відмова заявника адміністративним органом була схожа на автоматичний захід. Однак автоматична заборона на пересування суперечить зобов'язанням органів влади за статтею 2 Протоколу № 4;
3) ЄСПЛ підкреслив, що обов'язком і відповідальністю держави, а не заявника, є забезпечення належного функціонування її правової системи. Це включає ведення точних реєстрів, проведення розслідувань та безперешкодну передачу інформації від одного органу до іншого. Однак у цій справі ВАС переклав тягар доказування на заявника і змусив його нести відповідальність за наслідки очевидних збоїв у функціонуванні національної правової системи. Більше того, ВАС зробив це, знаючи, що за даних обставин заявник не зможе домогтися внесення змін до записів правоохороних органів;
4) враховуючи автоматичний характер відмови у видачі паспорта та за відсутності належного судового контролю з боку національних органів влади, ЄСПЛ вирішив, що заявник був позбавлений можливості скористатися достатніми процесуальними гарантіями для запобігання ризику зловживання владою з боку органів влади, а отже, він був позбавлений необхідного захисту від свавілля, що надається йому принципом верховенства права в демократичному суспільстві.
Відтак, втручання у право заявника на свободу пересування не було «передбачено законом», відтак право, гарантоване статтею 2 Протоколу № 4 до Конвенції, було порушено.
З урахуванням аргументів щодо порушення статті 2 Протоколу № 4, ЄСПЛ також визнав, що заявник не мав у своєму розпорядженні жодного доступного національного засобу юридичного захисту, що призвело до порушення також статті 13 Конвенції.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.
