Інна Отрош,
кандидат юридичних наук, викривач професійних активістів
Громадяни та юридична спільнота постійно спостерігають намагання професійних активістів підірвати авторитет Верховного Суду та судової системи України в цілому.
Кожне рішення Верховного Суду, яке не подобається цим особам, одразу отримує маніпулятивну критику, яка не має нічого спільного з юридичним аналізом та бажанням об’єктивно висвітлити дійсні факти.
Громадські активісти, які декларують демократичні цінності та розбудову незалежної судової системи, насправді, роблять все, щоб нашкодити авторитету правосуддя та здійснюють пряме втручання у розгляд суддями конкретних справ і, в першу чергу, Верховним Судом.
На сьогодні, імітація волевиявлення громадянського суспільства здійснюється через організовані групи активістів (лідерів думок). Ці активісти узурпували поняття “громадянського суспільства” та, фактично, створили монополію на вираження суспільної думки: громадською думкою стає думка певних осіб, які кричать голосніше за інших.
Не будемо переховувати всі ці громадські організації, вони усім відомі. Флагманом в частині судової реформи є Фундація Dejure.
Вони мають у своєму розпорядженні значні матеріальні ресурси (фінансуються европейськими/американськими державними інституціями та приватними фондами), розгалужену інфраструктуру, достатню кількість аналітиків, доступ до широкого кола інформації (непублічної) та найголовніше – розкручені медіаресурси – фб-сторінки/ТГ-канали з великою кількістю підписників. Вони впливають на державну політику та фактично диктують посадовцям та судовим органам свої вимоги.
Якщо почитати біографію лідерів цих організацій, можна виснувати, що вони, м'яко кажучи, є аморальними та безпринципними особами, але завдяки значній фінансовій підтримці іноземних урядів/приватних організацій та продуманому піару, використанню ресурсів ЗМІ та соцмереж, отримують фіктивний моральний авторитет.
Основна частина їх діяльності – це публікації з перманентною критикою. При цьому, подача інформації такими активістами здійснюється за допомогою класичного набору засобів маніпулювання суспільною думкою та розрахована на філістерів, які мають спрощену картину світу: чорне/біле. Мета таких маніпулювань знаходиться у площині «грошей не дадуть, якщо не буде бурхливої діяльності» та отримання контролю над суддями.
З точки зору стороннього спостерігача, таким активістам вигідно весь час кричати про «зраду» та наполягати на нових реформах судів та проведенні нових процедур оцінювання, адже за відсутності «зради» та чергової реформи/оцінювання іноземні донори перестануть давати гроші.
Трагікомічними виглядають заяви активістів щодо необхідності реформувати ВС (вимоги провести перевірки декларацій доброчесності суддів/оновити склад ВС), адже реформа ВС відбулась кілька років тому за участі цих же активістів.
Замкнене коло: вигадати проблему - отримати гроші для її вирішення – вирішення видається безрезультатним – паралельне вигадування нової проблеми – отримання грошей – імітація бурхливої діяльності (форуми, конференції, круглі столи, публікації і т д) – створення образу «експерта» - капіталізація впливу (особисте збагачення).
Професійні активісти впевнено транслюють свої бажання та бачення нашим європейським партнерам, а останні, повністю довіряючи активістам (адже фінансують їх діяльність), дають нашим народним обранцям та посадовцям дорожні карти «що і як реформувати».
Ми неодноразово спостерігали, коли професійні активісти здійснювали прямий вплив на державних посадовців з метою спонукати останніх керуватись виключно емоційними конструктами та політичною доцільністю та приймати ситуативні рішення, які позбавлені як юридичного, так і формально-логічного змісту. Вплив здійснюється, в першу чергу, завдяки залежності від іноземного фінансування.
Професійні активісти публічно заохочують заміну критичного мислення на пропагандистський дискурс та емоційну мобілізацію, створюють поведінкові патерни для звичайних громадян, які не мають нічого спільного з вихованням правової культури.
Однобока подача інформації суспільству породжує циклопічне бачення у громадян, коли субʼєктивна проекція видається за реальність. Крім того, інформування суспільства відбувається не через повідомлення конкретних фактів та надання об’єктивної аналітики, а виключно через фактологічні судження, емоційні вкиди та застосування методів маніпулювання, зокрема: навішування ярликів, фреймінг, повторювання, метод скорочення історії тощо.
Пропаганда завжди працює у суспільстві зі штучно створеною ідеологією. Ідеологія сакралізує абстрактні ідеї, які повинні володіти масовою свідомістю; пригнічує критичне мислення (здатність будувати систему причинно-наслідкових звʼязків) та відповідно спрощує картину світу. Метою пропаганди активістів є контроль над громадянами, державними посадовцями, судами.
Однією з ознак будь-якої ідеології є використання красивих ідей, які інтуїтивно подобаються суспільству та на яких потім і будуються всі маніпуляції суспільною свідомістю. Наприклад, ідея «створення незалежного суду» подобається кожному громадянину та використовується як легітимна підстава для проведення оцінювання суддів для «відбору найкращих, які відповідають критеріям доброчесності та професійної етики». І, начебто, все красиво і правильно, але, як виявляється, під красивими гаслами ховається справжня ціль оцінювання суддів: здійснення тиску на суддів державними посадовцями, активістами («будете виносити не ті рішення – не пройдете оцінювання!») та процвітання корупції (ті яскраві випадки, коди судді з явною невідповідністю майна доходам/численними дисциплінарними провадженнями/низькими професійними якостями, - вдало проходять оцінювання та навіть проходять конкурс до судів вищої інстанції. Тоді як «неслухняні» судді та судді, які явно не вступили в корупційні зв’язки з активістами/органами, які проводять оцінювання, визнаються такими, що не відповідають посаді). Усе це відбувається в прямому ефірі та може бути предметом аналізу кожного громадянина.
Яскравим прикладом є публікації активістів та членів ГРД, в яких вони відкрито втручаються у відправлення правосуддя суддями ВС, погрожуючи непроходженням останніми перевірки декларацій доброчесності у випадку ухвалення «не тих» судових рішень у справах щодо оцінювання суддів.
Наприклад, публікація активістів від 24.04.2025 у інтернет-виданні “Українська правда” (УП) статтю під назвою “Верховний Суд на роздоріжжі: врятувати себе чи недоброчесних суддів”.
У вказаній публікації автори (одним з яких був член ГРД на момент виходу статті) у відкритій формі здійснюють тиск на суддів Верховного Суду у зв’язку з розглядом конкретних справ, зазначаючи про наявність зареєстрованого законопроєкту щодо перевірки суддів Верховного Суду.
Критикуючи конкретне рішення ВП ВС та вказуючи, що ВС наразі розглядає аналогічні справи, - вказані особи зазначають, що «ВС стоїть на порозі свого оцінювання і суспільство уважно стежить за розглядом справ щодо недоброчесних суддів. Очевидно, що воно запам’ятає кожне рішення, яке дозволило залишитися на посаді недоброчесним суддям».
Очевидно, що публікація містить пряму погрозу від члена ГРД щодо надання оцінки конкретним рішенням суддів ВС під час проведення майбутньої перевірки членами ГРД декларацій доброчесності та родинних зв'язків суддів Верховного Суду.
Логічним є висновок, що так звана «перевірка доброчесності» була вигадана для: 1) тих випадків, коли суддю неможливо звільнити в рамках дисциплінарного провадження; 2) втручання у відправлення правосуддя у конкретних справах шляхом тиску та маніпуляцій з оцінюванням/перевіркою декларацій доброчесності.
В контексті прикладу пропаганди (або «інженерії суспільної думки») можна навести постійне інформування суспільства про безкінечну корупцію в судах. Активісти, викладаючи інформацію про затримання “судді-хабарника”, називаюють його злочинцем, незважаючи на презумцію невинуватості. Усе це супроводжується загальним смисловим навантаженням: “Ось подивіться! Всі судді – хабарники!”. Кожне таке повідомлення у ЗМІ спрямоване на максимальну демонізацію образу “судді” як єдиного джерела зла у державі.
Після цього активісти кричать, що потрібна нова судова реформа! І індивідуальні випадки правопорушень отримують висвітлення для суспільства як системна проблема, яку героїчно потрібно вирішувати.
Слід запитати: а чи менша корупція у судах європейських держав чи США?
Навряд чи. Просто там ніхто не кричить з усіх рупорів про конкретний факт корупції, а спокійно вирішують це питання у законний спосіб, і виходячи з принципу індивідульної відповідальності та презумпції невинуватості, чекають на вирок суду. При цьому, ця інформація не тиражується у пресі задля забезпечення авторитету правосуддя.
У нас же – все навпаки. Однією з причин цього є перетворення судової системи на об’єкт жертвоприношення та психотип «цапа-відбувайла». Судді мовчать в силу законодавчих обмежень та через страх втратити посаду і відповідно стають найбільш уразливим об’єктом критики. Це ж зручно! Знайти жертву, яка буде мовчати.
Кінцевою метою інформаційної повістки активістів про «безкінечну корупцію в судах» є власний піар з метою отримання фінансування для проведення безкінечної реформи.
Щоб надати об’єктивний аналіз повідомленням активістів щодо негативного образу Верховного Суду та підкреслити їх виключно пропагандиський характер, слід звернути увагу на те, що жодного разу ці особи не написали про ті рішення ВС, які б точно сподобались суспільству (так як ухвалені на користь держави або територіальної громади).
Чи чули ви від команди Жернакова та її поплічників схвалення роботи ВС та справедливого правосуддя, наприклад, у справі щодо націоналізації ПриватБанку (постанова ВП ВС від 15 лютого 2023 року у справі № 910/18214/19), коли Велика Палата Верховного Суду підтвердила законність націоналізації банку?
Чи чули ви, щоб активісти схвалили роботу Верховного Суду щодо винесення рішення на користь держави та закриття провадження у справі № 826/1317/17 за позовом компаній Суркісів проти Нацбанку, Міністерства фінансів, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та державного Приватбанку, який передбачав стягнення $250 млн?
Чи писали активісти про постанову ВП ВС від 12.09.2023 у справі № 910/8413/21 щодо охорони культурної спадщини та ухвалення судом рішення щодо повернення садиби Терещенків територіальній громаді міста Києва?
Чи писали активісти про рішення ВП ВС у справі № 554/10517/16-ц, яким суд повернув територіальній громаді міста Полтави незаконно приватизовану земельну ділянку природно-заповідного фонду (яка знаходилась у межах Парку «Перемога»)?
І таких яскравих прикладів безліч, однак всі вони залишаються поза увагою проплачених професійних активістів. Висвітлення фактів щодо захисту прав громадян, держави або територіальної громади їх не цікавить, що ще раз підкреслює мету подання інформації щодо діяльності ВС виключно у негативних конотаціях.
А постійний повтор однієї і тієї ж інформації (у даному випадку, які недоброчесні судді ВС і що треба реформувати суд) – це надійний спосіб змусити людей повірити в неї, адже розмежувати істину та відчуття чогось знайомого (внаслідок постійного повторення створюється ілюзій істини) – досить складно.
Як відомо, кожна правова система уособлює певну модель справедливості. Це поняття не віднайти у законі, адже це, перш за все, питання моральної сфери. Однак, кожен закон будується на певній моделі справедливості, яка характеризує стан розвитку громадянського суспільства та його історичний досвід/традицію.
Емоційне уявлення про справедливість є вадою правової системи України, яка передбачає можливість формування суспільної думки через засоби пропаганди та маніпуляцію суспільною свідомістю.
Ситуативні рішення, які базуються на емоціях та доцільності, руйнують правову систему та є перепоною на шляху до закладання власної правової традиції.
Активісти виховують суспільство на емоціях, коли нормою стає вимога «відпустити хороших правопорушників, бо вони активісти» та «посадити поганих, бо вони з іншою системою цінностей, а отже не патріоти».
Активісти через ЗМІ перманентно створюють образи: «відпустили корупціонера під заставу – це погано, бо він має сидіти», «запобіжний захід = покарання», адвокат асоціюється з клієнтом, «презумпція вини – це непотрібна фікція».
Можна сміливо стверджувати, що професійні активісти формують суспільну думку через емоційну дихотомію: “гарний суддя, який виносить рішення, що подобаються активістам”-“поганий суддя, який виносить рішення, що не подобаються активістам”.
При цьому, саме активісти отримують монопольне право на визначення ознак «правильного» судового рішення та вкладають в зміст цього концепту виключно власні інтереси, імітуючи інтереси усього суспільства. Питання законності та обґрунтованості судового рішення не входить в коло інтересів активістів.
Модель справедливості знаходить свою об’єктивацію в індивідуальному судовому рішенні. Скільки прикладів ми можемо навести, коли тиск на суд зі сторони активістів (в тому числі, страх не пройти оцінювання/чергову перевірку) стає потенційною причиною для ухвалення судом рішення, яке не має нічого спільного із законністю?
Логічним є висновок, що активісти пропагують серед громадян низький рівень правової свідомості та правової культури, адже їх інтереси не мають нічого спільного з інтересами суспільства та розбудовою незалежної судової системи в Україні. Постійні маніпулювання професійних активістів мають єдину мету: умисне завдання шкоди авторитету Верховного Суду та системи правосуддя в цілому (задля отримання нового фінансування для безкінечної судової реформи) та здійснення втручання у розгляд суддями конкретних справ.
І поки держава не створить механізми щодо перевірки та контролю за діяльністю цих осіб, єдиним методом протидії наслідкам їх діяльності є: виховання громадян у дусі поваги до закону та авторитету правосуддя; підвищення їх правової культури; роз’яснення громадянам як працюють методи маніпуляції суспільною свідомістю; створення умов для спонукання посадовців та громадян до критичного мислення та самодисципліни/самовиховання високих моральних якостей; сповідування державою авторитету судової влади шляхом дотримання встановлених законом обмежень щодо критики суддів/судів, поваги до судового рішення.
P.S. Є відомий вислів «Laissez faire, laissez passer!», який перекладається з франц. мови в різних варіаціях як «дозвольте робити, дозвольте пройти/нехай роблять – нехай проходять», та, зазвичай, використовується для позначення принципу невтручання в економіку в рамках доктрини щодо мінімальної участі держави в економічних процесах.
Саме ці слова і хочеться виголосити як заклик до професійних активістів та великих реформаторів судової системи: «Залиште у спокої судову систему!» як єдиний спосіб забезпечення функціонування незалежного суду.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.
