Як відомо, 1 липня 2022 року Верховна Рада ухвалила Закон №2352-IX «щодо оптимізації трудових відносин», яким скасувала збереження середнього заробітку за мобілізованими працівниками (законопроект 7251). Депутати тоді пояснили це тим, що «неможливо зберігати середню зарплату в умовах, коли велика частина персонального складу підприємства мобілізована».
Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду 16 жовтня 2023 року розглянув справу №718/209/23 за позовом педагогічного працівника, якого мобілізували, і який відстоював своє право на збереження середнього заробітку (суддя-доповідач – Василь Крат).
Зокрема, Верховний Суд зазначив, що Законом №2352-IX не внесено зміни до інших законів, які передбачають гарантії для громадян України, призваних на військову службу за призовом під час мобілізаціїі, встановлені нормами інших законів (зокрема, для педагогічних чи науково-педагогічних працівників). Тобто, для окремих категорій суб`єктів (зокрема, для педагогічних чи науково-педагогічних працівників), призваних на військову службу за призовом під час мобілізації, збережено таку гарантію, як попередній середній заробіток.
Крім того, спеціальна норма (ч. 2 статті 5 Закону України «Про освіту») має перевагу над загальною (частина третя статті 199 КЗпП) нормою (lex specialis derogat generali). І прийнята пізніше в часі загальна норма (частина третя статті 199 КЗпП) не скасовує спеціальної норми (lex posterior generalis non derogat priori speciali). Тому за педагогічними чи науково-педагогічними працівниками, призваними на військову службу за призовом під час мобілізації, зберігається попередній середній заробіток.
Історія справи
У січні 2023 року педагогічний працівник звернувся з позовом до сільради у Чернівецькій області про визнання дій незаконними та зобов`язати поновити нарахування середнього заробітку.
З 3 березня 2022 року позивач знаходиться на військовій службі. На підставі пункту 1 розпорядження сільського голови позивачу з 19 липня 2022 року припинено нарахування та виплату середнього заробітку у зв`язку із змінами, внесеними до частини 3 статті 119 КЗпП (згаданий закон №2352-IX авторства Галини Третьякової – прим. ред.).
Позивач вважав, що йому має виплачуватися середньомісячній заробіток на час мобілізації, оскільки він є педагогічним працівником.
Рішенням Кіцманського районного суду Чернівецької області в задоволенні позову відмовлено. Постановою Чернівецького апеляційного суду апеляційну скаргу задоволено частково, рішення першої інстанції скасовано. Провадження про визнання протиправними дій сільської ради закрито. Позов про скасування розпорядження сільського голови, зобов`язання поновити нарахування і виплату середнього заробітку задоволено.
Сільська рада подала касаційну скаргу. Зокрема, вказала, що апеляційний суд зробив безпідставні висновки про необхідність зберігання попереднього середнього заробітку з 19 липня 2022 року за мобілізованим в. о. директором комунального закладу школи мистецтв, який також займає посаду вчителя в цій же школі (тобто, збереження середнього заробітку за посадою в. о. та викладача). Також, на думку сільради, апеляційний суд помилково скасував рішення суду першої інстанції про те, що з 19 липня 2022 року правові підстави для збереження середнього заробітку за працівником, призваним на військову службу, відсутні та не застосував норму частини третьої статті 119 КЗпП та невірно застосував частини другої статті 57 Закону «Про освіту» без урахування висновку щодо застосування цих норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 червня 2021 року у справі № 334/3161/17 щодо питання пріоритетності норм закону.
Позиція Верховного Суду
Касаційний суд відхиляє аргументи сільради, які викладені в касаційній скарзі, з таких мотивів.
Законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього (стаття 4 КЗпП). Положення цього Кодексу застосовуються до врегулювання відносин, які виникають у сферах використання природних ресурсів та охорони довкілля, а також до трудових та сімейних відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства (частина перша статті 9 ЦК).
Положення ЦК субсидіарно застосовуються для регулювання трудових відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавствами (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 8 вересня 2023 року в справі № 593/1156/21).
Громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими ч. 3 статті 119 Кодексу законів про працю України, а також ч. 1 статті 53 і частиною другою статті 57 Закону «Про освіту», ч. 2 статті 44, частиною першою статті 54 і частиною третьою статті 63 Закону «Про фахову передвищу освіту», частиною другою статті 46 Закону У «Про вищу освіту» (ч. 2 статті 39 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»).
Законом від 1 липня 2022 року № 2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», який набрав чинності з 19 липня 2022 року, внесені зміни та у частині третій статті 119 КЗпП слова «зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток» замінено словами «зберігаються місце роботи і посада».
У разі захворювання педагогічного чи науково-педагогічного працівника, яке тимчасово унеможливлює виконання ним посадових обов`язків і обмежує можливість перебування у колективі осіб, які навчаються, або тимчасового переведення за цих чи інших обставин на іншу роботу чи проходження військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, або військової служби за призовом осіб із числа резервістів в особливий період за таким працівником зберігається попередній середній заробіток. У разі хвороби або каліцтва попередній середній заробіток виплачується до відновлення працездатності або встановлення інвалідності (частина друга статті 57 Закону України «Про освіту»).
Обміркувавши викладене та підстави відкриття касаційного провадження, касаційний суд зауважує, що:
- на рівні КЗпП України не передбачено правила про пріоритетність його норм над нормами інших законів. Правила в статті 4 ЦК України, про пріоритетність його норм над приватно-правовими нормами інших законів, до вирішення колізій між КЗпП України та іншими законами не застосовується;
- у частині другій статті 39 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» передбачені гарантії для громадян України, призваних на військову службу за призовом під час мобілізації, зокрема, шляхом відсилання як до частини третьої статті 119 КЗпП України, так і до норм інших законів (зокрема, частина друга статті 57 Закону України «Про освіту»);
- Законом № 2352-IX не внесено зміни до інших законів, які передбачають гарантії для громадян України призваних на військову службу за призовом під час мобілізаціїі встановлені нормами інших законів (зокрема, для педагогічних чи науково-педагогічних працівників). Тобто, для окремих категорій суб`єктів (зокрема, для педагогічних чи науково-педагогічних працівників) призваних на військову службу за призовом під час мобілізації збережено таку гарантію як попередній середній заробіток;
- в частині другій статті 57 Закону України «Про освіту» міститься спеціальна норма щодо положень частини третьої статті 119 КЗпП України, оскільки поширюється на педагогічних чи науково-педагогічних працівників;
- спеціальна норма (частина друга статті 5 Закону України «Про освіту») має перевагу над загальною (частина третя статті 199 КЗпП) нормою (lex specialis derogat generali). Прийнята пізніше в часі загальна норма (частина третя статті 199 КЗпП) не скасовує спеціальної норми (lex posterior generalis non derogat priori speciali). Тому за педагогічними чи науково-педагогічними працівниками призваними на військову службу за призовом під час мобілізації зберігається попередній середній заробіток.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК).
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
У справі, яка переглядається, апеляційний суд встановив, що позивач працював до проходження військової служби за призовом під час мобілізації виконуючим обов`язки директора комунального закладу «Ставчанська школа мистецтв», є педагогічним працівником. За таких обставин, з урахуванням положень частини другої статті 39 Закону Про військовий обов`язок і військову службу», частини другої статті 57 Закону «Про освіту», зробив обґрунтований висновок про задоволених позовних вимог про скасування розпорядження сільського голови, зобов`язання поновити нарахування і виплату середнього заробітку і розподілу судових витрат.
Касаційний суд відхиляє аргумент касаційної скарги про те, що у постанові Верховного Суду від 22 червня 2021 року у справі № 334/3161/17 Велика Палата виснувала, що норма Кодексу превалює над однопредметною нормою іншого нормативно-правового акта, який має юридичну силу закону України і цей правовий висновок Великої Палати щодо питання пріоритетності норм закону є релевантним до правовідносинах в цій справі, а саме пріоритетності частини третьої статті 119 КЗпП України перед частиною другою статті 57 Закону України «Про освіту», оскільки на рівні КЗпП України не передбачено правила про пріоритетність його норм над нормами інших законів. Правила в статті 4 ЦК України, про пріоритетність його норм над приватно-правовими нормами інших законів, до вирішення колізій між КЗпП України та іншими законами не застосовується.
Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).
Правильним по суті рішення є в тому випадку, коли воно відповідає вимогам законності й обґрунтованості, оскільки порушення останніх має наслідком зміну або скасування оскарженого судового рішення. Оскаржене судове рішення належить залишати без змін за наявності незначних порушень закону, які вже були усунені при розгляді справи, або ж таких, які можуть бути виправлені судом апеляційної інстанції. Правило про те, що «не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань» стосується випадків, коли такі недоліки не призводять до порушення основних засад (принципів) цивільного судочинства (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року в справі № 522/18010/18 (провадження № 61-13667сво21).
У зв`язку із наведеним, касаційний суд вважає, що: касаційну скаргу належить залишити без задоволення; постанову апеляційного суду в оскарженій частині залишити без змін.
Автор: Наталя Мамченко
Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Twitter, а також на нашу сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.
