Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу фізичної особи на рішення судів першої та апеляційної інстанцій у справі за позовом до Головного управління Пенсійного фонду України про визнання протиправною бездіяльності щодо неприйняття рішення з розгляду заяви позивача про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 9 липня 2003 року та зобов’язання повторно розглянути цю заяву та прийняти відповідне рішення.
Суть спірних правовідносин у цій справі полягала у тому, що на заяву позивача про призначення пенсії за віком Управління не прийняло рішення, натомість, листом відповідач повідомив, що розглянув звернення позивача відповідно до Закону України «Про звернення громадян» від 2 жовтня 1996 року № 393/96-ВР і роз`яснив право позивача на переведення з одного виду пенсії на інший відповідно до статті 45 Закону №1058-IV та запропоновав з питань переведення на пенсію за віком звернутись до сервісного центру.
Суди першої та апеляційної інстанцій у задоволенні позову відмовили, мотивуючи свої рішення тим, що реалізація права на призначення пенсії повинна здійснюватися у встановленому законодавством порядку, визначеному, зокрема, у Законі № 1058-IV та Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 25 листопада 2005 року № 22-1, затвердженому постановою правління Пенсійного Фонду України на виконання положень Закону № 1058-IV , позивач не звертався із заявою встановленого зразка до Управління.
Верховний Суд не погодився з такими висновками судів попередніх інстанцій, скасував судові рішення та ухвалив нову постанову про задоволення позову.
Керуючись положеннями статей 2, 3, 8, 46 та 92 Конституції України та Європейської соціальної хартії (European Social Charter), Суд дійшов висновку, що право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується, в тому числі міжнародними зобов`язаннями України.
Суд також звернув увагу, що формою здійснення особою права на пенсію є пенсійні правовідносини, які водночас виступають як один із видів суспільних відносин. Пенсійні правовідносини розглядаються як особлива форма соціальної взаємодії, що об`єктивно виникає в суспільстві відповідно до закону, учасники якої мають взаємні кореспондуючі права та обов`язки та реалізують їх з метою задоволення своїх потреб та інтересів в особливому порядку, який не заборонений державою чи гарантований і охороняється нею через уповноважені органи влади.
Суд врахував, що положеннями Постанови Правління Пенсійного фонду України від 14 грудня 2015 року № 25-1 «Деякі питання впровадження електронних пенсійних справ на базі централізованих інформаційних технологій» установлено, що Порядок № 22-1 застосовується з урахуванням того, що із заявами про призначення пенсії до управлінь Пенсійного фонду України, зокрема у Волинській, Житомирській, Одеській, Рівненській, Сумській та Чернігівській областях – з 1 серпня 2016 року, можуть звертатися особи, які проживають (зареєстровані) в цих адміністративно-територіальних одиницях, незалежно від території обслуговування таких органів; заява та інші подані документи скануються зазначеними органами із використанням технічних засобів, засвідчуються кваліфікованим електронним підписом та зберігаються в електронній пенсійній справі як копії документів, на підставі яких призначено пенсію.
На цій підставі Верховний Суд дійшов висновку, що законодавцем визначені альтернативні способи подачі заяв до органів з питань призначення пенсій.
Аналізуючи зміст положень Порядку № 22-1 та Постанови № 25-1, Суд дійшов висновку, що особа, яка претендує на призначення пенсії, наділена правом звернення до органу пенсійного фонду із заявою про призначення пенсії разом з доданими до неї документами, скориставшись бланком такої заяви та одним із способів її подання, що визначені Порядком № 22-1. Результат розгляду порушеного у зверненні питання щодо призначення пенсії, згідно положень цього Порядку, має бути оформлений розпорядчим індивідуальним правовим актом у формі рішення (розпорядження) органу, що призначає пенсію, про призначення або відмову в призначенні із зазначенням причин відмови та порядку його оскарження, яке за загальним правилом має бути прийнято не пізніше 10 днів після надходження заяви.
З огляду на зазначене, Суд дійшов висновку про протиправну бездіяльність органу пенсійного фонду і вказав, що відмовивши позивачу в розгляді його заяви по суті, відповідач допустив надмірний формалізм, наслідком чого стало порушення прав та інтересів позивача як пенсіонера (соціальної групи населення, яка навпаки потребує особливої уваги з боку держави в частині дотримання конституційних гарантій у частині соціального захисту).
Розглядаючи цю справу, Суд також зауважив, що Конституція України містить кілька статей, які прямо або опосередковано тлумачать поняття гідності людини та її важливість для українського суспільства. Зокрема, стаття 3 Основного Закону передбачає, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Вказані положення, на думку Суду чітко проголошують, що гідність людини є фундаментальною цінністю, захист якої є одним з основних завдань держави. Згідно статті 21 Конституції України усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах Зазначене підкреслює рівність усіх людей у їхній гідності, незалежно від будь-яких інших ознак. Крім того статтею 28 Основного Закону прямо заборонено будь-які дії, які можуть принизити людську гідність і встановлено, що кожен має право на повагу до його гідності.
У контексті обставин цієї справи Суд дійшов висновку, що розгляд заяви і доданих до неї документів, поданих особою для призначення пенсії повинен закінчуватись прийняттям відповідного рішення (про призначення або відмову у призначенні пенсії). Водночас у даному випадку таке рішення відповідачем не приймалось, що свідчить про недотримання ним встановленого законодавством порядку вирішення цього питання і суперечить вищенаведеним нормам.
У цій справі Верховний Суд виклав правовий висновок, відповідно до якого доступ до соціальних прав, зокрема права на призначення пенсії, є важливим аспектом забезпечення гідного життя громадян. У цьому контексті можливість подання заяви у довільній формі є ключовим елементом, що спрощує процес отримання пенсійного забезпечення та сприяє реалізації такого конституційного права.
Постанова Верховного Суду від 24 вересня 2024 року у справі № 620/2027/23 (адміністративне провадження № К/990/792/24).
Автор: Наталя Мамченко
Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.
