Конвенція з прав людини та основоположних свобод передбачає право на справедливий судовий розгляд. Недотримання цього права є порушенням Конвенції.
Європейський суд з прав людини зазначає, що право на справедливий судовий розгляд включає у себе право сторони захисту на відкриття їй всіх доказів, що перебувають у володінні сторони обвинувачення – як на користь, так і проти обвинуваченого.
Відповідну позицію ЄСПЛ висловлював неодноразово – у справах Rowe and Davis v. the United Kingdom, Mirilashvili v. Russia, Leas v. Estonia, Matanovic v. Croatia тощо.
Українське кримінальне процесуальне законодавство містить норми, які кореспондують з такою позицією.
Відповідно до ч. 1, 2 ст.290 КПК сторона обвинувачення зобов’язана надати стороні захисту доступ до всіх матеріалів, зібраних під час досудового розслідування, які можуть бути використані в суді. Прокурор або слідчий за його дорученням зобов’язаний надати доступ до матеріалів досудового розслідування, які є в його розпорядженні, у тому числі будь-які докази, які самі по собі або в сукупності з іншими можуть бути використані для доведення невинуватості або меншого ступеня винуватості обвинуваченого, або сприяти пом’якшенню покарання.
Позиція ЄСПЛ також неодноразово згадується у рішеннях Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду при розгляді питання стосовно відкриття матеріалів.
Зокрема, у постанові по справі 991/722/21 від 21 листопада 2023 року ККС ВС вказує на вимогу статті 6 Конвенції забезпечити обвинуваченому можливість отримати доступ до всіх важливих доказів, що перебувають у володінні сторони обвинувачення.
«Таке право сторони захисту випливає з вимог статті 6 § 1 Конвенції, яка вимагає, що сторона обвинувачення має відкрити стороні захисту всі істотні докази на користь і проти обвинуваченого, які є в її розпорядженні, а також з положень статті 6 § 3 (b) Конвенції, яка гарантує заявнику «достатній час і можливості для підготовки захисту».
Це право також гарантується статтями 22 КПК та 290 КПК» – підкреслив Верховний Суд.
Аналогічно в іншій справі 607/20877/19 ККС ВС вказав, що «Європейський суд з прав людини зазначив, що як правило стаття 6 § 1 Конвенції вимагає, щоб органи кримінального переслідування повідомляли захисту всі наявні у них докази, як на обвинувачення, так і на виправдання («Роу і Девіс проти Сполученого Королівства» (Rowe and Davis v. the United Kingdom), § 60).
Питання доступу до доказів може виникнути відповідно до статті 6 Конвенції, оскільки докази, про які йде мова, є доречними для справи заявника, зокрема, якщо це має важливе значення для обвинувачень, висунутих проти заявника. Це стосується випадків, коли докази використовувалися та на них покладалися для визначення винуватості заявника, або в них містилися такі відомості, які могли б дозволити заявникові реабілітуватися або зменшити покарання.
Відповідні докази в цьому контексті – це не лише докази, які безпосередньо стосуються фактів конкретної справи, але й інші докази, які можуть стосуватися допустимості, достовірності та повноти перших («Роу і Девіс проти Сполученого Королівства» (Rowe and Davis v. the United Kingdom), § 66; «Мірілашвілі проти Росії» (Mirilashvili v. Russia), § 200; «Леас проти Естонії» (Leas v. Estonia), § 81; «Матановіч проти Хорватії» (Matanovic v. Croatia), § 161)», - зазначає Касаційний кримінальний суд у постанові від 17 травня 2023 року по справі 607/20877/19.
«У цій справі сторона захисту навела конкретні підстави щодо необхідності забезпечення їй доступу до доказів (матеріалів за результатом зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж), які перебували в розпорядженні обвинувачення. Зокрема, сторона захисту наполягала, що ці матеріали можуть містити інформацію на підтвердження версії захисту щодо провокації злочину.
Однак, суди попередніх інстанцій не зважили на це, не запропонували прокурору відкрити ці матеріали стороні захисту та/або іншим чином не оцінили ці аргументи захисника у світлі наведеної вище практики ЄСПЛ.
За таких обставин Верховний Суд вважає, що судами першої та апеляційної інстанцій не були досліджені важливі аргументи, які мають значення для встановлення факту наявності/відсутності провокації злочину.
Зазначене свідчить про формальний підхід апеляційного суду під час розгляду апеляційної скарги сторони захисту, а саме недотримання вимог ст. 419 КПК, що ставить під сумнів законність і обґрунтованість судового рішення та відповідно до ч. 1 ст. 412, п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК є підставою для його скасування.
Під час нового розгляду апеляційному суду слід урахувати наведене, ретельно перевірити всі доводи апеляційної скарги сторони захисту» - зазначив ККС ВС.
Слід нагадати і позицію Великої Палати Верховного Суду з цього питання.
Так, ВП ВС у постанові по справі 640/6847/15-к від 16 жовтня 2019 року вказала, що «суд має детально вивчати ситуації, коли процесуальні документи щодо проведених НСРД не були повністю розкриті стороні захисту на етапі завершення досудового розслідування».
«За таких обставин поряд з перевіркою дотримання умов наданого дозволу на проведення НСРД суд повинен з`ясувати причини, які перешкодили прокурору відкрити їх на більш ранній стадії. Крім того, суд згідно з усталеною практикою ЄСПЛ повинен надати стороні захисту у змагальному процесі належні процесуальні гарантії для забезпечення можливості представити свої аргументи щодо їх допустимості та належності.
Велика Палата Верховного Суду акцентує увагу на тому, що сторона обвинувачення повинна вживати необхідних і достатніх заходів для розсекречення матеріалів, які стали процесуальною підставою для проведення НСРД, з метою їх надання стороні захисту, і виконувати в такий спосіб вимоги щодо відкриття матеріалів іншій стороні відповідно до статті 290 КПК України.
Якщо сторона обвинувачення не вживала необхідних і своєчасних заходів, спрямованих на розсекречення матеріалів, які стали процесуальною підставою для проведення НСРД і яких немає в її розпорядженні, то в такому випадку має місце порушення норм статті 290 КПК України.
Якщо відповідні процесуальні документи були отримані стороною обвинувачення після передачі обвинувального акта до суду, то вона зобов`язана здійснити їх відкриття згідно з частиною 11 статті 290 КПК України.
Якщо процесуальні документи, які стали підставою для проведення НСРД (в тому числі ухвала слідчого судді) були надані суду під час судового розгляду і стороні захисту у змагальному процесі була забезпечена можливість довести перед судом свої аргументи щодо допустимості відомостей, отриманих у результаті НСРД, в сукупності із оцінкою правової підстави для проведення НСРД, то суд повинен оцінити отримані докази та вирішити питання про їх допустимість», вказала ВП ВС.
Отже, як і ЄСПЛ, так і Верховний Суд зазначають, що Конвенція вимагає, щоб органи кримінального переслідування повідомляли захисту всі наявні у них докази, які свідчать на користь як обвинувачення, так і захисту. Це стосується випадків, коли докази використовувалися та на них посилалися для визначення винуватості заявника, або в них містилися такі відомості, які могли б дозволити заявникові реабілітуватися або зменшити покарання. Йдеться не лише про докази, які безпосередньо стосуються фактів конкретної справи, але й інші докази, які можуть стосуватися допустимості, достовірності та повноти перших.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.
