Для притягнення особи до кримінальної відповідальності за невиконання судового рішення за ч. 3 ст. 382 КК обов'язковою умовою є наявність у судовому рішенні вимоги зобов'язального чи забороняючого характеру, адресованої безпосередньо цій особі.
Якщо обов'язок виконання судового рішення покладено на органи державної виконавчої служби в порядку примусового виконання, а не на керівника юридичної особи – боржника, то в діях такого керівника відсутній склад кримінального правопорушення, передбаченого ст. 382 КК.
На це вказав Касаційний кримінальний суд Верховного Суду у постанові від 26 березня 2025 року по справі №746/448/21.
Обставини справи
Органом досудового розслідування директор ТОВ «А» обвинувачувався в тому, що незважаючи на наявність грошових коштів на рахунках товариства та можливості виконання ухвали місцевого суду і достовірно знаючи про цю ухвалу, якою надано дозвіл на примусове виконання на території України рішення арбітражного суду про стягнення з ТОВ «А» на користь «N» у зв’язку з невиконанням відповідачем зобов’язань за контрактом між ТОВ «А» та «N» грошових коштів разом з відсотками у розмірі 3 664 946,90 доларів США, маючи фінансову можливість частково погасити суму заборгованості у розмірі 11 329 051,26 грн, наявні на рахунку товариства грошові кошти на виконання рішення суду не спрямував, а використав на господарську діяльність товариства, чим завдав істотної шкоди потерпілому – компанії «N».
Суди попередніх інстанцій визнали невинуватим та виправдали директора товариства за ч. 3 ст. 382 КК у зв’язку з відсутністю у його діянні складу кримінального правопорушення.
У касаційній скарзі прокурор зазначає, що апеляційний суд безпідставно погодився з висновком місцевого суду щодо відсутності в діях виправданого складу інкримінованого йому кримінального правопорушення.
Позиція Верховного Суду
ККС ВС залишив без змін ухвалу апеляційного суду.
В обґрунтування позиції ККС ВС вказав, що умовами кримінальної відповідальності за будь-яку суспільно-небезпечну поведінку, зокрема і за невиконання судового рішення за ч. 3 ст. 382 КК, є встановлена і доведена наявність у особи обов’язку вчинити певні дії (виконати судове рішення), а також реальна можливість виконати покладений на неї обов’язок.
Встановлення підстави кримінальної відповідальності за умисне невиконання судового рішення обов’язково передбачає з'ясування питання про наявність реальної можливості його виконати.
Проте, у разі встановлення відсутності самого обов’язку вчиняти певні дії (утримуватись від їх вчинення) питання про наявність реальної можливості їх вчинити вирішувати немає сенсу, оскільки дослідження такої можливості в цьому разі перебуває поза межами доказування в кримінальному провадженні.
Обов'язковою умовою настання кримінальної відповідальності за невиконання судового рішення є встановлення у ньому вимоги зобов'язального чи забороняючого характеру, адресованої для виконання певним особам.
Причому така вимога повинна стосуватися конкретного зобов'язаного суб'єкта, до відома якого своєчасно було доведено відповідний обов'язок про виконання рішення суду.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, зокрема, постанови про відкриття виконавчого провадження, спосіб виконання судового рішення є примусовим, тобто обов’язок його виконання покладено на органи виконавчої служби, передбачені чинним законодавством.
Отже, оскільки обов’язку вчиняти дії з виконання судового рішення на виправданого не було покладено, з’ясовувати наступну умову притягнення до кримінальної відповідальності за бездіяльність – наявність реальної можливості виконати покладений обов’язок, є алогічним та юридично нікчемним із точки зору встановлення наявності підстави кримінальної відповідальності.
Автор: Наталя Мамченко
Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.
