Заступник керівника Вінницької окружної прокуратури в інтересах держави в особі управління містобудування та архітектури Вінницької обласної військової адміністрації звернувся до суду з позовом до фізичної особи про зобов’язання укласти охоронний договір щодо об’єкта культурної спадщини – «Особняк Длуголенського». Позов було мотивовано тим, що відповідач, набувши у власність цей об’єкт, не вчинив дій для укладення охоронного договору, чим порушив вимоги законодавства.
Суд першої інстанції задовольнив позов, зазначивши, що пам’ятка була взята на облік ще у 1991 році, відповідач є її співвласником, а відсутність облікової документації не звільняє від обов’язку укладення охоронного договору. Апеляційний суд скасував це рішення та відмовив у задоволені позову, взявши до уваги доводи відповідача та надані ним копії документів, згідно з якими пам’ятка «Особняк Длуголенського» нібито розташована за іншою адресою і належить іншому власнику.
Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду, вказавши, що останній не виконав процесуального обов’язку щодо повного й об’єктивного з’ясування обставин справи, зокрема не витребував офіційну інформацію про фактичну адресу об’єкта культурної спадщини та його власника, хоча в матеріалах справи були суперечності.
Суть спору полягала у встановленні того, чи є будівля відповідача саме тією пам’яткою архітектури, щодо якої мав бути укладений охоронний договір. Позивач посилався на охоронний номер і адресу, що вказані в публічних реєстрах, але відповідач наполягав, що ця адреса стосується іншого об’єкта – «Особняк Вілінського». Апеляційний суд не усунув цієї суперечності, не витребував офіційної інформації, зокрема з Реєстру нерухомих пам’яток, і зробив висновки, непідтверджені належними доказами.
У публічно-правових спорах суд зобов’язаний діяти відповідно до принципу офіційного з’ясування всіх обставин, що вимагає активної ролі суду в процесі. Суди мають не лише оцінювати докази, але й, за потреби, витребовувати їх з власної ініціативи.
Верховний Суд вказав, що апеляційний суд без достатніх підстав визнав переконливими докази, подані у вигляді копій із сайту органу місцевого самоврядування, які не були подані до суду першої інстанції та допустимість яких не була належним чином обґрунтована. Апеляційний суд не пояснив, чому ці докази прийняв, і не навів мотивів відхилення документів, поданих позивачем.
У постанові Верховного Суду наведено перелік ознак, яким має відповідати мотивоване судове рішення: структурованість, повнота викладення обставин, оцінка кожного доказу, вмотивоване застосування норм права, логічний зв’язок між мотивами та резолютивною частиною. У справі, що розглядалася, ці вимоги не були дотримані.
Основний правовий висновок Верховного Суду у цій справі: ознаками (критеріями) мотивованого судового рішення є:
- дотримання чіткої структурованості рішення, послідовність викладення обставин справи, доводів учасників, доказів та норм права, на які вони посилаються, та з урахуванням яких встановлені дійсні обставини справи;
- наявність у мотивувальній частині усіх складових елементів, визначених процесуальним законодавством з урахуванням судової інстанції (обставини, встановлені судом та зміст спірних правовідносин; докази, мотивована оцінка кожного аргументу; норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування; норми права, на які посилалися сторони, які суд не застосував, та мотиви їх незастосування тощо);
- зазначення у мотивувальній частині правового обґрунтування висновків суду з посиланням на конкретні докази, прийняті судом;
- розміщення в резолютивній частині висновків, які логічно слідують з мотивів, описаних у мотивувальній частині, є чітко сформульованими відносно кожної позовної вимоги (вимоги апеляційної чи касаційної скарги).
Постанова Верховного Суду від 26 лютого 2025 року у справі № 120/2126/24 (адміністративне провадження № К/990/36475/24).
Автор: Наталя Мамченко
Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.
