Позиція Верховного Суду щодо незворотності незаконної мобілізації не розповсюджується автоматично на усі справи, де оскаржується процедура призову за мобілізацією. Це пояснив П`ятий апеляційний адміністративний суд, розглянувши справу 400/11496/24.
В цій справі апеляційний суд підтвердив рішення суд першої інстанції, який визнав протиправним та скасував наказ начальника ТЦК про призов заброньованого чоловіка, і зобов`язав військову частину виключити його зі списків особового складу.
Військова частина в апеляційній скарзі посилалася на те, що незаконний призов є незворотним, посилаючись на загальновідомі висновки Верховного Суду у постанові від 5 лютого 2025 року по справі 160/2592/23.
Однак, колегія суддів апеляційного суду не взяла ці посилання до уваги, оскільки кожна справа має свої особливості та індивідуальні обставини, які встановлюються на підставі доказів.
Як зазначив П`ятий апеляційний адміністративний суду в своєму рішенні, у справі, яку розглядав Верховний Суд, основний акцент позивача-військовослужбовця був на тому, що він не проходив ВЛК. Але у справі 400/11496/24 предметом судового розгляду не було дослідження процедури проведення ВЛК чи інших дій або бездіяльності районного ТЦК, тобто, справи не є тотожними.
«При цьому, висновки Верховного Суду про визнання процедури призову незворотною, не є зразковими, а стосуються конкретного випадку військовослужбовця, який майже через рік звернувся до суду з позовом про не проходження ВЛК, а тому колегія суддів не вбачає підстав для прийняття до уваги такі посилання», зазначив апеляційний суд.
Обставини справи
Чоловік звернувся з позовом до ТЦК і військової частини, в якому просив визнати протиправним та скасувати наказ начальника ТЦК у частині призову та направлення для проходження військової служби за мобілізацією до військової частини і зобов`язати військову частину виключити його зі списків особового складу.
Вказав, що у лютому 2013 року був прийнятий на посаду механіка ТОВ. Згідно наказу Мінагрополітики ТОВ визнано критично важливим для функціонування економіки.
ТОВ звернулось на адресу Мінагрополітики з пропозицією щодо надання відстрочки військовозобов`язаним працівникам згідно списку. До вказаного списку був включений позивач. Листом Міноборони список було погоджено, а наказом Мінекономіки працівники ТОВ були заброньовані за списком, погодженим Міноборони.
Відповідно до результату бронювання за заявою ТОВ, сформованого засобами Порталу «Дія», позивач був заброньований до 22.07.2025 року.
ТОВ надіслало до ТЦК, де позивач перебуває на військовому обліку, повідомлення про його бронювання за формою для зарахування на спеціальний військовий облік. Вказане повідомлення було направлено на адресу ТЦК рекомендованим поштовим відправленням, яке було вручено 27.08.2024.
13 листопада 2024 на адресу ТОВ надійшло розпорядження начальника ТЦК щодо оповіщення військовозобов`язаних працівників про їх виклик до ТЦК. 19 листопада позивач прибув до ТЦК для уточнення військово-облікових даних. Далі його було визнано придатним, призвано та направлено для проходження військової служби з 19.11.2024.
Таким чином, позивач на момент видання начальником ТЦК наказу мав діючу відстрочку до 27.05.2025 року та бронювання.
Рішення суду першої інстанції
Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 28 лютого 2025 року позов задоволено.
Суд виходив з того, що позивач не може нести відповідальність за належність доведення до відповідача інформації про відстрочку, позаяк така процедура залежна від комунікації між підприємством, де працює позивач, а не від дій позивача, а тому прийшов до висновку, що наказ начальника ТЦК є протиправним та підлягає скасуванню.
Водночас, вказав, що хоча Законом «Про військовий обов`язок та військову службу» не передбачено такої підстави для звільнення з військової служби як незаконна мобілізація, проте, проходження військової служби є безпосереднім наслідком від наказу про мобілізацію, а отже з метою ефективного захисту порушеного права позивача та повного його відновлення буде зобов`язання військової частини в особі командира цієї в/ч ухвалити рішення про звільнення позивача від проходження військової служби та виключення його зі списків особового складу.
Військова частина подала апеляційну скаргу, вказавши, що наказ начальника ТЦК, як і наказ командира військової частини є актами індивідуальної дії. Крім того, що чинним законодавством не передбачена підстава для звільнення військовослужбовця та подальшого виключення зі списків частини на підставі рішення суду (якщо це не відповідний вирок), або ж через незаконний призов ТЦК.
Що вирішив апеляційний суд
Суд навів норми законодавства, зокрема, що ТЦК на підставі рішення про бронювання військовозобов`язаних зараховує у строк не більш як 5 робочих днів з дня його отримання такого військовозобов`язаного на спеціальний військовий облік із внесенням відомостей про надану відстрочку в Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів. З моменту переведення військовозобов`язаного на спеціальний військовий облік він вважається заброньованим та йому надається відстрочка на визначений період.
Таким чином, військовозобов`язаний вважається заброньованим з моменту переведення його на спеціальний військовий облік на строк дії відстрочки.
Відповідно до Положення №154 районні ТЦК оформляють для військовозобов`язаних, резервістів відстрочки та проводять перевірку підстав їх надання, ведуть спеціальний облік військовозобов`язаних. Керівник ТЦК зобов`язаний організовувати, серед іншого, проведення перевірок стану бронювання військовозобов`язаних.
Отже, органи ТЦК зобов`язані перевіряти та володіти інформацією щодо заброньованих осіб з метою недопущення протиправних дій щодо особи.
Суд першої інстанції правомірно вказав, що на момент винесення спірного наказу начальника ТЦК позивач мав відстрочку до 22.07.2025 року включно, а отже не підлягав призову. Проте, ТЦК не було вжито належних заходів щодо з`ясування таких обставин.
При цьому, з урахуванням вищевикладеного та того, що ТОВ надіслано лист ТЦК щодо повідомлення про бронювання згідно зі списком, серед, яких є позивач, який було вручено відповідачу 27.08.2024 року, ТЦК мав перевірити наявність чи відсутність у позивача права на відстрочку.
Отже, інформація про наявність у позивача відстрочки була доведена до ТЦК в передбачений законом спосіб (шляхом направлення повідомлення про бронювання позивача) та додатково така інформація була наявна в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів, до якого працівники районних ТЦК мають повний доступ, натомість ТЦК таку інформацію не перевірив.
Більше, того, оскільки позивач був додатково заброньованим через Портал Дія, то відповідно до Порядку №76 (в редакції постанови Кабміну, яка діяла станом на момент бронювання позивача), позивач автоматично був переведений системою на спеціальний військовий облік на строк дії відстрочки.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновком суду першої інстанції, що ТЦК мав перевірити наявність чи відсутність у позивача права на відстрочку, а позивач в будь-якому випадку не може нести відповідальність за належність доведення до ТЦК інформації, позаяк така процедура залежна від комунікації між підприємством, де працює позивач, а не від дій позивача.
Щодо можливості оскарження наказів ТЦК та командирів військових частин як актів індивідуальної дії
Водночас, апелянт в апеляційній скарзі не зазначає про процедуру повідомлення або перевірки наявності бронювання у військовозобов`язаного, натомість зазначає, що оскаржуваний позивачем акт індивідуальної дії вичерпує дію фактом виконання, тобто призовом позивача для подальшого проходження військової служби під час мобілізації, а тому скасування відповідного наказу в частині не є самостійною підставою для зміни статусу позивача.
Колегія суддів з даного приводу зазначає, що незважаючи на той факт, що після видання оскаржуваного наказу, такий наказ вичерпав свою дію реалізацією, позивач не позбавлений права в судовому порядку оскаржити індивідуальний акт суб`єкта владних повноважень, який безпосередньо стосується його прав та законних інтересів.
Право на оскарження індивідуального акта суб`єкта владних повноважень надано особі, щодо якої цей акт виданий або прав, свобод та інтересів якої він безпосередньо стосується. Це кореспондується з тим, що захисту адміністративним судом підлягає фактично порушене право особи в публічно-правових відносинах із суб`єктом владних повноважень при здійсненні ним визначених чинним законодавством владних управлінських функцій, а не відновлення законності та правопорядку в публічних правовідносинах.
Подібний правовий висновок висловлено Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, у постановах від 6 жовтня 2021 року у справі №9901/26/21, від 03 листопада 2021 року у справі №9901/226/21, від 02 лютого 2022 року у справі № 9901/256/21, від 16 березня 2023 року у справі № 9901/494/21, від 06 квітня 2023 року у справі № 990/152/22, від 14 вересня 2023 року у справі №990/73/23.
Можливість оскарження актів індивідуальної дії не шкодить самій суті права на доступ до суду, оскільки ці акти можуть бути оскаржені в суді їхніми адресатами, тобто суб`єктами, для яких відповідні акти створюють права та/чи обов`язки. Тобто індивідуально-правові акти можуть бути предметом оскарження в адміністративній справі.
Отже, у разі видання суб`єктом владних повноважень, в даному випадку начальником ТЦК наказу про призов позивача на військову службу за мобілізацією, позивач, враховуючи очевидну протиправність видання такого наказу (наявність у нього відстрочки від проходження військової служби), має законне право звернутись до суду з позовом про визнання протиправним та скасування наказу в частині, яка безпосередньо стосується позивача, що ним (позивачем) фактично і було зроблено у даній справі, а тому застосування правових норм щодо оскарження індивідуально-правових актів є помилковим, а тому доводи апелянта в цій частині є безпідставними.
Колегія суддів з урахуванням вищевикладеного приходить до висновку, що такий спосіб судового захисту як визнання протиправним та скасування оскаржуваного наказу, є ефективним та належним, не призводить до порушення публічних правовідносин щодо проходження громадянами військової служби за мобілізацією, а навпаки дозволяє попередити в майбутньому порушення прав та законних інтересів позивача з боку районного ТЦК та СП, а тому наказ начальника ТЦК в частині призову позивача є протиправним та підлягає скасуванню, що вірно зазначено судом першої інстанції.
Стосовно вимог виключити зі списків особового складу і посилання на позицію Верховного Суду щодо незворотності незаконної мобілізації
Стосовно вимоги позивача в частині зобов`язання військової частини виключити його зі списків особового складу військової частини, то колегія суддів зазначає, що порушення прав позивача відбулося внаслідок видання протиправного наказу начальником ТЦК.
Незаконна мобілізація може порушувати права громадян, зокрема право на свободу та право на обрання форми служби. Захист цих прав може включати звернення до суду, а також право на звільнення з військової служби, якщо незаконна мобілізація є наслідком порушення закону.
Так, суд першої інстанції правомірно звернув увагу, що хоча Законом «Про військовий обов`язок та військову службу» не передбачено такої підстави для звільнення з військової служби як незаконна мобілізація, проте, проходження військової служби є безпосереднім наслідком від наказу про мобілізацію, а отже з метою ефективного захисту порушеного права позивача та повного його відновлення буде зобов`язання військової частини в особі командира цієї в/ч ухвалити рішення про звільнення позивача від проходження військової служби та виключення його зі списків особового складу.
Колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що прийняття Мінекономіки наказу від про бронювання військовозобов`язаних за ТОВ , яким, серед іншого, заброньовано позивача, зумовлено необхідністю забезпеченням виконання встановлених мобілізаційних завдань (замовлень) в особливий період. Тобто, відповідний наказ про бронювання позивача прийнятий з метою забезпечення стабільної роботи ТОВ, яке віднесено до категорії критично важливих підприємств, у спосіб збереження в штаті товариства кваліфікованої робочої сили, а тому доводи апелянта в частині того, що обраний позивачем спосіб судового захисту є неефективним та неналежними способом є безпідставні.
При цьому, позивач правомірно вказав, що чинне законодавство не містить положень, які б дозволяли суб`єкту владних повноважень діяти на власний розсуд, видавати акти індивідуальної дії, які є очевидно протиправними, не дозволяє мобілізовувати працівника, який має відстрочку від проходження військової служби та направляти його до військової частини.
Щодо доводів апелянта, що процедура призову військовозобов`язаного на військову службу за мобілізацією є незворотною, тобто такою, що вже відбулася, а визнання процедури призову протиправною не спричинить відновлення попереднього становища особи, яка була призвана на військову службу, з посиланням на висновки Верховного Суду висловлені у постанові від 5.02.2025 по справі №160/2592/23, то колегія суддів не приймає її до уваги, оскільки кожна справа має свої особливості, свої індивідуальні обставини, які встановлюються на підставі доказів.
У справі на яку посилався апелянт, основний акцент позивача-військовослужбовця був на тому, що він не проходив ВЛК, у вищезазначеній справі позивач оскаржував не акт індивідуальної дії (наказ начальника районного ТЦК та СП про мобілізацію позивача), а дії ТЦК щодо порушення, допущені під час процедури проведення ВЛК. Позивач оскаржував саме акт індивідуальної дії в частині, яка безпосередньо його стосується, предметом судового розгляду у даній справі не було дослідження процедури проведення ВЛК та/ або інших дій (бездіяльності) районного ТЦК та СП, тобто справи не є тотожними.
При цьому, висновки Верховного Суду про визнання процедури призову незворотною, не є зразковими, а стосуються конкретного випадку військовослужбовця, який майже через рік звернувся до суду з позовом про не проходження ВЛК, а тому колегія суддів не вбачає підстав для прийняття до уваги такі посилання апелянта.
Отже, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого та законного висновку про задоволення позовних вимог в повному обсязі, а обрані позивачем способи судового захисту є ефективними, належними та спрямованими на повне і остаточне відновлення порушених з боку суб`єкта владних повноважень прав та законних інтересів.
Автор: Наталя Мамченко
Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.
