Постановою Верховного Суду від 22.06.2017 у справі №6-2010цс16 про виселення без надання іншого житлового приміщення судом рішення попередніх судових інстанцій, якими задоволено позовні вимоги, були скасовані і справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
Суд зазначив, що, застосувавши до спірних правовідносин норми житлового законодавства і прийшовши до висновку, що відповідачка самовільно займає спірне житлове приміщення, суди належним чином не перевірили підставу заняття нею квартири, а вирішили суперечку тільки щодо відповідачки, не з'ясувавши при цьому у всіх членів сім'ї , які проживають в квартирі, чи є вони членами однієї сім'ї, підстави їх проживання в спірній квартирі і не притягли їх до участі в справі.
Зокрема, суди встановили, що 20.08.1997 був укладений договір оренди квартири на період з 10.07.1997 по 10.07.1998. Відповідач відзначала, що на підставі цього договору оренди її чоловікові надана для проживання квартира, а вона заселилася як член сім'ї наймача. Починаючи з 1997 року, відповідачка разом з родиною постійно проживає зі спірною адресою.
У цій справі була викладена правова позиція з подальшим виводом, чи самовільно зайняли жиле приміщення особи, які вселилися в нього без будь-яких підстав, а саме без відповідного рішення про надання їм цього приміщення і, відповідно, ордера на житлове приміщення. Виселення цих осіб пов'язано з відсутністю у них будь-яких підстав для заняття житлової площі.
Крім цього, при розгляді спорів, які не врегульовані житловим законодавством, суд застосовує норми цивільного законодавства. Главами 25, 26 ЦК Української РСР, який діяв на момент виникнення спірних правовідносин, визначено правове регулювання договорів майнового найму та найму житлового приміщення.
Якщо особа проживає в житловому приміщенні на підставі цивільно-правового договору, термін якого закінчився, то власник такого приміщення вправі звернутися до суду за захистом своїх прав відповідно до положень цивільного законодавства.
