Генеральна прокуратура України за результатами вивчення стану дотримання вимог Кримінального процесуального кодексу України (КПК) при обранні неповнолітнім заходів, пов'язаних з обмеженням особистої свободи, проведенні досудового розслідування і судового розгляду у відповідних кримінальних процесах листом від 31 травня 2017 року №208/1-70вих-17 (вх. N2681/0/1-17 від 6 червня 2017 року) звернулася до Вищого спеціалізованого суду України про необхідність додаткового нагадування судам першої та апеляційної інстанцій про недопущення прошення чинного законодавства.
Зокрема, у зверненні зазначається, що окремими судами Житомирської, Запорізької, Полтавської та Рівненської областей під час обрання щодо неповнолітніх запобіжних заходів у вигляді тримання під вартою не бралися до уваги вимоги ч. 2 ст. 492 КПК. Так, у справі №295/9863/16-к слідчим суддею Богунського районного суду Житомирської області 26 липня 2016 року обрана міра запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно неповнолітнього С.А.О., який підозрювався в скоєнні злочинів середньої тяжкості; апеляційним судом рішення скасовано, неповнолітнього звільнено з СІЗО.
Також зазначається, що після втручання прокурора зі слідчого ізолятора звільнений неповнолітній Н.В.Є., який вироком Рівненського районного суду від 9 грудня 2016 року по справі №570/5286/16-к засуджений до 30 діб арешту за вчинення злочину середньої тяжкості — крадіжки — і йому обрано запобіжний захід — тримання під вартою. За апеляцією прокурора вирок суду в частині призначеного покарання та обраного запобіжного заходу змінено, неповнолітньому призначено покарання, не пов'язане з позбавленням волі.
Аналогічні випадки, як зазначено в зверненні, мали місце у провадженні №320/6288/16-к щодо неповнолітнього М.А.О. і провадженні №554/5223/16-к щодо неповнолітніх К.К.В. і К.К.
У свою чергу, вважаючи таку практику неприпустимою, суд зазначає, що до неповнолітнього підозрюваного (обвинуваченого), згідно зі ст. 492 КПК, може бути застосовано один із заходів, передбачених КПК. Разом з тим слід враховувати, що затримання і тримання під вартою як виняткова міра може застосовуватися тільки в разі, коли неповнолітній підозрюється чи обвинувачується у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого злочину, і за умови, якщо слідчий/прокурор доведе, що застосування іншого запобіжного заходу не зможе запобігти ризикам, зазначеним в ст. 177 КПК. Крім обліку згаданих підстав, слідчий суддя, суд, приймаючи до уваги практику ЄСПЛ (рішення від 27 листопада 2008 року у справі «Свершов проти України»), зобов'язаний враховувати і вік підозрюваного (обвинуваченого).
Слідчий суддя, суд повинен враховувати, що тримання під вартою має застосовуватися до неповнолітніх лише як виняткова міра з визначенням якомога коротших термінів такого тримання і з забезпеченням періодичного перегляду через короткі проміжки часу підстав для його застосування або продовження (рішення ЄСПЛ від 28 жовтня 1998 у справі «Ассенов та інші проти Болгарії»). Реалізуючи положення ч. 5 ст. 199 КПК, слідчий суддя, а також суд, відповідно до ч. З ст. 331 КПК, повинні враховувати, що після закінчення певного часу (строку дії попередньої ухвали) саме лише існування обґрунтованої підозри перестає бути підставою для позбавлення волі, а тому в судовому рішенні судові органи зобов'язані, розглянувши можливість обрання альтернативних заходів, привести інші підстави для подальшого утримання особи під вартою (рішення ЄСПЛ від 20 січня 2011 року за справі «Прокопенко проти України», від 5 листопада 2008 року у справі «Єлоєв проти України»), тому суд у разі задоволення клопотання про продовження терміну застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою має чітко вказати в судовому рішенні про наявність іншої підстави (підстав) або ризику, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК.
Обмеження розгляду клопотання про обрання, продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою лише наведенням переліку законодавчих (стандартних) підстав для його застосування без установки їх наявності та обґрунтування до конкретної особи є порушенням вимог п. 4 ст. 5 Конвенції Ради Європи про захист прав людини і основних свобод (рішення ЄСПЛ від 10 лютого 2011 року в справі «Харченко проти України»), а тривале утримання під вартою без визначення в рішенні суду відповідних підстав визнається несумісним з принципом захисту від свавілля, закріпленим в п. 1 ст. 5 Конвенції (рішення ЄСПЛ від 27 листопада 2008 року у справі «Соловей і Зозуля проти України»). Детальніше дивіться рекомендаційні роз'яснення в листі ВССУ від 16 січня 2017 року №223-66/0/4-17 «Про практику здійснення судами кримінального провадження щодо неповнолітніх».
Також у зверненні із зазначенням конкретних випадків відзначається про ігнорування окремими судами вимог ст. 28 КПК щодо першочергового і невідкладного здійснення судового розгляду кримінальних проваджень стосовно неповнолітніх.
Так, до Франківського районного суду міста Львова 24 липня 2015 року направлено обвинувальний висновок за обвинуваченням неповнолітнього Г.У.Ш. в скоєнні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 187 КК, якому під час досудового розслідування обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою. Підготовче судове засідання, призначене на 7 серпня 2015 року, через неявку захисника обвинуваченого, а також перебування судді у відпустці і на лікарняному, зайнятість його в інших судових засіданнях і тощо, відбулося лише через вісім місяців (1 квітня 2016 року). На цьому засіданні суд ухвалив рішення про повернення обвинувального акта прокурору, яке в подальшому (26 квітня 2016 року) скасовано за апеляційною скаргою прокурора.
Також зазначається, що на розгляді Стрийського міськрайонного суду Львівської області вже понад рік перебуває обвинувальний акт за обвинуваченням неповнолітнього Р.О.П. за ч. 4 ст. 187, п. 6 ч. 2 ст. 115 КК і П.С.А. за ч. 4 ст. 187 КК, які з січня 2016 року перебувають під вартою. Розгляд зазначеного провадження здійснюється судом присяжних, які неодноразово не з'являлися на судові засідання. Після підготовчого судового засідання, яке відбулося в травні 2016 року, кримінальне провадження по суті не розглядалося, а лише приймалися рішення про продовження строків тримання під вартою обвинувачених.
Шевченківським районним судом міста Києва з червня 2014 року розглядається кримінальне провадження щодо неповнолітніх С.О.І., обвинуваченого за ч. 2 ст. 296 КК, і Д.К.О., обвинуваченого у п. 7 ч. 2 ст. 115 КК. Останнє судове засідання, призначене на 10 лютого 2017 року, не відбулися у зв'язку із зайнятістю суддів. Як наслідок, протягом трьох років в кримінальному провадженні не прийнято остаточного рішення.
«У зв'язку з цим, зважаючи, що така практика не відповідає ні міжнародним стандартам, ні вимогам вітчизняного законодавства, ані позиції суду касаційної інстанції, додатково звертаємо увагу суддів судів першої та апеляційної інстанцій, що кожна особа (незалежно від віку), відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основних свобод, має право на розгляд своєї справи протягом розумного строку. Водночас в разі кримінального провадження щодо неповнолітніх застосуванню підлягає більш сувора вимога про невідкладний розгляд», — підкреслюється в документі.
Слід зазначити, що на міжнародному рівні існує консенсус щодо того, що для дітей, які перебувають у конфлікті з законом, період часу між вчиненням злочину і остаточним реагуванням на цей вчинок повинен бути якомога коротшим.
«Чим триваліший цей період, тим більша імовірність того, що захід реагування втратить свій позитивний і виховний вплив, і тим більше шкоди буде завдано репутації дитини (п. 51 Зауваження загального порядку №10 (2007) Комітету ООН з прав дитини «Права дітей в системі юстиції щодо дітей»). Із часом неповнолітній особі все важче, а іноді і неможливо логічно і психологічно пов’язати процедуру судового розгляду і винесення рішення по самим правопорушенням (п. 20.1 Мінімальних стандартних правил ООН по здійсненню правосуддя щодо неповнолітніх)», — зазначається в повідомленні.
Зазначена вимога було імплементована в національне законодавство. Так, відповідно до ч. 4 ст. 28 КПК, кримінальне провадження щодо неповнолітньої особи має бути здійснено негайно і розглянуто в суді в першу чергу. При цьому, згідно з п. 17 Правил ООН щодо захисту неповнолітніх, позбавлених волі, судам слід враховувати особливе становище тієї категорії неповнолітніх, до яких під час досудового розслідування або судового розгляду застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою. Розгляд кримінальних проваджень щодо зазначеної категорії осіб має пріоритетний і першочерговий характер навіть у порівнянні з іншими провадженнями щодо неповнолітніх, в яких обрано м'якший запобіжний захід або ж такі заходи не застосовано взагалі.
«Окремо звертаємо увагу, що попередньо ці та інші питання, які виникають у практичній діяльності при здійсненні кримінального провадження щодо неповнолітніх, були предметом аналізу судової палати у кримінальних справах ВССУ, за результатами якого секретарем судової палати у кримінальних справах Щепоткіною В. В., суддею судової палати у кримінальних справах Міщенком С. М. та начальником відділу забезпечення діяльності заступника голови та секретаря судової палати Слуцькою Т. І. були підготовлені рекомендаційні роз’яснення «Про практику здійснення судами кримінального провадження щодо неповнолітніх», які обговорювалися і затверджені 23 грудня 2016 року суддями ВССУ на засіданні зборів суддів (лист ВССУ від 16 січня 2017 року N223-66/0/4-17 розміщено також на офіційному сайті ВССУ в розділі «Ювенальна юстиція»).
На підставі викладеного, з метою усунення виявлених недоліків і покращення роботи судів, а також недопущення в подальшому порушень вимог законодавства під час здійснення кримінальних проваджень щодо неповнолітніх, прошу взяти викладену інформацію до відома та відповідного реагування в межах наданих законом повноважень», — резюмують у ВССУ.
