Верховний Суд уточнив, що спільний заповіт можуть складати лише подружжя, а розпорядження може стосуватися лише майна, яке перебуває в спільній сумісній власності. Це означає, що в спільному заповіті неможливо розпоряджатися особистим майном одного з подружжя, а також не можна змінювати правовий режим цього майна на спільну сумісну власність. Таке рішення було ухвалене Об’єднаною палатою Касаційного цивільного суду для забезпечення єдності в судовій практиці.
Таких висновків дійшов Верховний Суд у складі Об’єднаної палати Касаційного цивільного суду, забезпечуючи єдність судової практики.
У справі, яка переглядалася, позивачка звернулася до суду з позовом до спадкоємця за спільним заповітом подружжя про визнання цього заповіту недійсним у частині розпорядження правом на земельну ділянку та визнання права власності на земельну ділянку шляхом спадкування за законом. В обґрунтування позовних вимог позивачка вказала, що спірна земельна ділянка не може входити до спадкової маси за заповітом подружжя, у зв’язку із чим зазначена земельна ділянка підлягає спадкуванню за законом, а позивачка є єдиним спадкоємцем, який прийняв спадщину.
Суд першої інстанції відмовив у задоволенні позовної вимоги про визнання частково недійсним спільного заповіту подружжя внаслідок її необґрунтованості (оскільки відсутні підстави часткової недійсності). Натомість апеляційний суд вважав, що залучені не всі відповідачі, а тому в позові належить відмовити саме із цієї підстави.
Змінюючи судові рішення в частині правового обґрунтування відмови в задоволенні позову про визнання спільного заповіту подружжя недійсним, ОП КЦС ВС зазначила, що один із заповідачів за спільним заповітом подружжя не може оспорювати спільний заповіт у разі розпорядження в спільному заповіті подружжя особистим майном одного з подружжя і судам слід було відмовити в задоволенні позовної вимоги про визнання частково недійсним спільного заповіту саме із цієї підстави.
ОП КЦС ВС також вказала, що законодавець конструює спільний заповіт таким чином, що заповідачами можуть бути тільки особи, які мають статус подружжя, а розпорядження може стосуватися лише майна, яке перебуває в правовому режимі спільної сумісної власності. Внаслідок цього виключається розпорядження в спільному заповіті подружжя особистим майном одного з подружжя і поширення на це майно правового режиму спільної сумісної власності.
У спадковому праві (книга 6 ЦК України) законодавець передбачив конструкцію втрати чинності заповіту повністю або частково. Конструкція втрати чинності заповіту поширюється як на «звичайний» заповіт, так і на спільний заповіт подружжя. Втрата чинності заповіту може мати місце, зокрема, за таких умов: (1) внаслідок складення нового заповіту відбувається втрата чинності попереднім заповітом; (2) якщо права та обов’язки не існують (припинилися) або перетворилися на інші; (3) у разі розпорядження в спільному заповіті подружжя особистим майном одного з подружжя. Тому у випадку розпорядження в спільному заповіті подружжя особистим майном одного з подружжя заповіт у цій частині втрачає чинність та таке майно підлягає спадкуванню за законом.
Посилання на постанову Верховного Суду від 24 лютого 2025 року у справі № 183/4256/21 (провадження № 61-15813сво23) буде невідкладно додане після її оприлюднення в ЄДРСР.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.
