Верховний Суд залишив чинним вирок керівнику благодійної організації, якого визнано винним у смерті малолітньої дитини. Його засуджено за ч. 2 ст. 137 Кримінального кодексу України.
За матеріалами справи, обвинувачений без належного оформлення документації організував відпочинок у наметах біля ставка для сімей з дітьми і не дотримався вимог щодо заходів безпеки. Під час заходу малолітній хлопчик потонув.
У касаційній скарзі захисник просив закрити кримінальне провадження у зв’язку з відсутністю в діях підзахисного складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 137 КК України. Вказав, що суд не навів переконливих аргументів того, що обвинувачений був службовою особою, на яку був покладений обов’язок, невиконання якого призвело до утоплення малолітнього потерпілого.
Залишаючи вирок апеляційного суду без зміни, Верховний Суд вказав, що кваліфікуючою ознакою ч. 2 ст. 137 КК України є спричинення смерті неповнолітнього, у тому числі через нещасний випадок, до якого належить і утоплення. Однак об’єктивною стороною злочину, передбаченого ст. 137 КК України, є невиконання або неналежне виконання особою своїх професійних чи службових обов’язків щодо охорони життя і здоров’я неповнолітніх, що спричинило смерть неповнолітнього.
Як встановили суди попередніх інстанцій, відпочинок дітей було ініційовано та організовано благодійною організацією, засновником і керівником якої є обвинувачений. Як засновник та керівник благодійної організації, обвинувачений виконував організаційно-розпорядчі й адміністративно-господарські функції у благодійному фонді, а тому в розумінні ст. 18 КК України є службовою особою. Матеріалами провадження підтверджується, що обвинувачений під час організації відпочинку для дітей був особою, на яку покладались обов’язки щодо охорони життя та здоров’я неповнолітніх. Так, письмовий дозвіл на поїздку своєї дитини мати малолітнього потерпілого надавала саме обвинуваченому, з яким мала договірні відносини з приводу надання соціальних послуг як особі, яка здійснює організацію відпочинку дітей. Крім того, до умов відпочинку не належала обов’язкова присутність батьків дітей, а відповідальність відповідно до наданої згоди покладалася саме на обвинуваченого.
Проте обвинувачений не забезпечив умов щодо безпечності перебування дітей на водоймі. На думку колегії суддів ККС ВС, обвинувачений, як організатор відпочинку, мав усвідомлювати, що допуск неповнолітніх до водоймища (ставка) без належного його облаштування може призвести до нещасного випадку.
Колегія суддів ККС ВС вважає правильною кваліфікацію дій обвинуваченого за ч. 2 ст. 137 КК України, а висновки судів про доведеність його винуватості – обґрунтованими.
Постанова ККС ВС від 16 липня 2025 року у справі № 193/650/21 (провадження № 51-1734км25).
Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.
