Велика Палата Верховного Суду висловила правову позицію щодо умов передачі в оперативне управління майна комунальної власності. Про це повідомила прес-служба ВС.
Відповідно до норм цивільного та господарського законодавства, власнику належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном, які він може реалізувати на власний розсуд. Власник має право на визначення юридичної долі свого майна, у тому числі шляхом надання його іншим особам, а також вилучення у відповідних суб’єктів.
Майно комунальної власності не може передаватися в оперативне управління підприємствам, установам, організаціям, які не були утворені відповідним органом місцевого самоврядування та не перебувають у його підпорядкуванні.
Як встановили суди попередніх інстанцій, прокуратура Києва звернулася до суду з позовом до Київської міської ради про визнання недійсним її рішення «Про повернення приміщень комунальної власності територіальної громади міста Києва із сфери управління державних установ і організацій». Цим рішенням визнані такими, що втратили чинність, рішення Київської міської ради про передачу до сфери управління прокуратури Києва нежилих будинків та приміщень комунальної власності територіальної громади Києва. Також згідно з рішенням, яке оскаржує позивач у частині вилучення відповідного майна, нерухоме майно вибуло з управління прокуратури Києва та закріплене за комунальним підприємством «Київжитлоспецексплуатація».
Велика Палата Верховного Суду зазначила, що поняття «сфера управління» використовується у випадку реалізації органами місцевого самоврядування, державними органами своєї компетенції, наділення відповідними повноваженнями інших органів, що уповноважені реалізувати управлінські функції. Отже, передача майна до сфери управління не означає передачу певному суб’єкту відповідного майна на праві оперативного управління.
У прокуратури право оперативного управління щодо спірних приміщень не виникло й не могло виникнути незалежно від того, чи було воно зареєстроване, чи ні.
ВП ВС звернула увагу на те, що нормами Закону України №1697-VII від 14 жовтня 2014 року «Про прокуратуру», які кореспондуються з положеннями Закону України №1789-XII від 5 листопада 1991 року «Про прокуратуру», що діяли на час прийняття Київською міською радою рішень про передачу прокуратурі нежилих будинків та приміщень комунальної власності територіальної громади Києва, передбачено, що місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування забезпечують розташовані на їх території органи та установи прокуратури відповідними службовими приміщеннями на умовах оренди.
Київська міська рада від імені та в інтересах територіальної громади Києва відповідно до закону здійснює повноваження щодо володіння, користування та розпорядження об’єктами права комунальної власності, має право самостійно вирішувати питання щодо передачі об’єктів права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, зокрема передавати їх в оренду.
ВП ВС вважає, що відносини, які склалися між сторонами, виникли з приводу використання нерухомого майна комунальної власності. У таких відносинах Київська міська рада здійснює повноваження власника комунального майна, тобто не реалізує в цій частині владних управлінських функцій.
За змістом ст. 1, 2, 12 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, чинній на час звернення з позовом до суду) з урахуванням приписів Закону України №280/97-ВР від 21 травня 1997 року «Про місцеве самоврядування в Україні», справи у спорах, що виникають під час здійснення органом місцевого самоврядування повноважень власника комунального майна щодо його використання, підлягають розгляду за правилами господарського судочинства.
З повним текстом постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 січня 2019 року у справі №910/12224/17 (провадження №12-147гс18) можна ознайомитися за посиланням.
Раніше «Судово-юридична газета» повідомляла, що Велика Палата ВС надала висновки щодо правил передачі виконавчого документа. Передача виконавчого документа чи провадження від приватного виконавця до іншого приватного чи державного виконавця може здійснюватися лише за заявою чи згодою стягувача.
Також ми повідомляли, що Велика Палата надала висновок щодо задоволення вимог стягувача. ВП ВС зазначила, що без визначення такої черговості виконавець міг би на власний розсуд направляти отримані кошти певним кредиторам.
