Інститут врегулювання спору за участю судді: перші кроки
Українські суди поступово переходять на нові стандарти правосуддя, активно застосовуючи нові інструменти вирішення спорів, закладені в процесуальних кодексах. Зокрема, такою новелою став інститут врегулювання спору за участю судді. Втім, поки що він застосовується не досить активно.
30 січня 2019 року Рівненський міський суд Рівненської області у справі №569/16262/14-ц ухвалив провести процедуру врегулювання спору за участю судді та призначити першу закриту нараду та спільну нараду з врегулювання спору.
У справі №639/1770/18, що знаходиться у провадженні Жовтневого районного суду Харкова, одна сторона взагалі образилася на суддю за те, що не було розглянуто її заяву про врегулювання спору за участю судді та не винесено відповідну ухвалу, та заявила з цієї підстави відвід.
Червоноградський міський суд Львівської області у справі №459/2253/18 ухвалою від 17.12.2018 відмовив у зупиненні провадження у справі для проведення процедури врегулювання спору за участю судді, оскільки заяву подала лише одна сторона. Суд витлумачив це як відсутність згоди сторін для врегулювання спору за участю судді.
18 грудня 2018 року Шевченківський районний суд Києва призначив проведення врегулювання за участю судді спору за позовом про поділ майна подружжя.
Вінницький міський суд Вінницької області 12 грудня 2018 року у справі №127/26444/18 ухвалив провести врегулювання за участю судді спору у справі за позовом про визнання недійсним договору дарування.
Аналогічні способи вирішення конфліктів застосовуються судами у спорах між банками та їх клієнтами (Приватбанк, Дельта-банк).
Процедура врегулювання спору за участю судді є прогресивним інститутом, що надає судді право активної участі у примиренні сторін, надання пропозицій щодо врегулювання спору за його участю або за участю незалежного професійного посередника. Фактично законодавець застосував у судовому процесі новий інститут — судову медіацію. І суди все частіше намагаються застосовувати її як спосіб вирішення справ.
Медіація належить до альтернативних способів розгляду спорів і активно впроваджується в суспільне життя. Такі альтернативні заходи дуже потрібні, наприклад, у туризмі, де конфлікти виникають у випадках надання недостовірної інформації або, наприклад, затримання авіарейсів, у захисті прав споживачів, виконавчому провадженні, сімейних та трудових спорах, колективних трудових спорах, справах приватного обвинувачення, корпоративних конфліктах, страхуванні, справах з інтелектуальної власності, освіті та міжкультурних конфліктах.
Так, Бахмацький районний суд Чернігівської області при розгляді справи про адміністративне правопорушення зазначив наступне:
«Окремо Суд наголошує, що проведені заходи є елементом втілення в Україні такого правового і соціального інституту, як медіація, яка на момент розгляду справи не має чіткого законодавчого регулювання. Проте, виходячи з пояснювальної записки до проекту Закону України «Про медіацію», медіація є однією з найпопулярніших форм врегулювання конфліктів у розвинених країнах. Вона отримала значний розвиток у країнах Європейського Союзу, Австралії, США та активно розвивається на території країн пострадянського простору. Відтак, застосування заходів по примиренню в даній справі буде сприяти розвитку громадянського суспільства та формуванню культури мирного цивілізованого вирішення конфліктів на засадах взаємних інтересів та згоди». І виніс постанову від 27.11.2018, якою звільнив ОСОБУ_1 від адміністративної відповідальності, обмежившись усним зауваженням.
Господарський суд Одеської області 26 грудня 2018 року виніс ухвалу у справі №916/2215/18, у якій зазначив: «Беручи до уваги, що позивачем подано заяву про залишення позову без розгляду, а також враховуючи, що подання такої заяви жодним чином не порушує права та інтереси відповідача у справі, суд, застосовуючи принцип медіації, вважає за можливе залишити вказану позовну заяву без розгляду на підставі п. 5 ч. 1 ст. 226 Господарського процесуального кодексу України».
Київський районний суд Одеси у справі №520/6320/15-ц 13.12.2018 виніс ухвалу, в якій зазначив, що «після проведення експертних досліджень та ознайомлення учасників справи з відповідними висновками сторони намагалися вирішити спір за допомогою медіації, однак згоди не дійшли».
Законопроект №3665: на крок ближче до Європи
Наразі в Україні процедура медіації не регламентована на законодавчому рівні, що значно ускладнює її застосування на практиці. Саме тому, імплементуючи європейський досвід, Верховною Радою України у першому читанні прийнято проект Закону України «Про медіацію» №3665.
17 січня 2019 року Комітет ВР з питань правової політики та правосуддя рекомендував його до ухвалення в другому читанні з урахуванням поправок.
Цим проектом пропонується запровадити інститут медіації на законодавчому рівні та визначити правові основи надання послуг медіації на професійних засадах.
За його положеннями, медіація — це структуровані переговори, в яких сторони намагаються самостійно на добровільній основі досягти згоди за допомогою третьої незалежної сторони — медіатора.
Умовою успішної медіації є тверде, однозначне бажання обох клієнтів мирним шляхом досягти конструктивного вирішення спору. Якщо одна зі сторін переслідує мету ухилення від своїх зобов’язань та не зацікавлена у вирішенні спору, медіація просто не розпочнеться. І тут справа не в ефективності медіації, а в питанні добросовісності партнерів та традиціях ведення бізнесу в Україні.
Законопроект виходить з принципу органічного «вбудовування» медіації в існуючу правову систему. За законопроектом інститут медіації доповнює, а не змінює чинні правові інститути, такі як мирова угода в цивільному та господарському процесах, примирення в адміністративному судочинстві та кримінальному процесі тощо.
Але медіація у баченні авторів проекту істотно відрізняється від судового чи іншого спору. Річ у тім, що медіатор не має права вирішувати спір між сторонами, не може, якщо сторони медіації не погодились у письмовій формі про інше, надавати вказівки та рекомендації щодо варіантів врегулювання спору, оцінювати поведінку та позиції сторін за винятком явного порушення ними правових або етичних норм, порядку проведення медіації. А от суддя чи третейський суддя має право звертати увагу сторін на можливість проведення процедури медіації на всіх стадіях судового розгляду справи, і суд чи третейський суд має право зупинити провадження у справі за спільним клопотанням сторін на час, необхідний для проведення процедури медіації.
Законопроект відтворює текст ст. 5 Директиви 2008/52/EC і запроваджує модель добровільної медіації, де суд має право рекомендувати сторонам медіацію, а сторони можуть відмовитися від неї. Саме така модель обрана законодавцем, оскільки досудове врегулювання спорів не є обов’язковим і не може обмежувати право на судовий захист.
Новацією проекту є те, сторони мають право домовитись про включення в договір письмового медіаційного застереження, згідно з яким вони погоджуються передати на медіацію всі або певні спори, які можуть виникнути між ними у зв'язку з будь-якими конкретними правовідносинами, незалежно від того, мають вони договірний характер чи ні. Однак наявність медіаційного застереження в договорі не є перешкодою для звернення в суд або третейський суд.
Норма, що пропонується, фактично вже діє і застосовується. Так, у постанові від 23.10.2018 Київського районного суду Харкова по справі №640/19008/18 вказано, що «з метою медіації з боржником було укладено договір №18.07.04 від 19.07.2018 з юридичною компанією ILF та вже понесені немалі витрати на супровід стягнення боргу».
Тобто проект лише закріплює існуючий порядок.
Домовленості, досягнуті сторонами за результатами медіації, можуть бути викладені письмово в договорі.
Якщо медіація проводилася у межах кримінального провадження, судового або третейського розгляду справи чи виконавчого провадження, її результати, що стосуються безпосередньо предмету позову чи кримінального провадження, оформляються мировою угодою, угодою про примирення або іншим документом відповідно до вимог чинного законодавства. Якщо при цьому сторони досягли згоди з питань, що не можуть бути предметом мирової угоди (угоди про примирення), сторони можуть укласти щодо цих питань окремі договори.
Встановлюється також обов’язковість виконання договору, укладеного за результатами медіації, у визначені ним строки та спосіб. У разі невиконання стороною взятих на себе зобов'язань за таким договором інша сторона має право звернутися до суду у встановленому законом порядку для захисту порушених прав і законних інтересів.
Важливо також, що проект передбачає ведення реєстру медіаторів та кваліфікаційні вимоги до них, наявність дисциплінарних комісій.
За словами народного депутата України Альони Шкрум, «прийняття одного цього невеличкого закону підніме нашу країну у рейтингу Doing Business за «Виконанням контрактів» на 18 позицій (!) (з 82 на 64 місце) і буде позитивним сигналом для інвесторів у цій чорно-сірій смузі останнього фінансового року».
Кому та навіщо це потрібно
Тенденції до впровадження медіації у правовий простір України не є новими — вони зафіксовані ще в Указі Президента України №361/2006 від 10.05.2006 «Про концепцію вдосконалення судівництва для утвердження справедливого суду в Україні відповідно до європейських стандартів», де серед інших положень передбачена необхідність розвитку альтернативних (позасудових) способів врегулювання спорів, створення умов для стимулювання дешевших і менш формалізованих способів їх врегулювання та інформування громадськості про переваги таких способів захисту прав порівняно з судовим механізмом, а також зазначено, що звернення до суду бажано використовувати як винятковий спосіб врегулювання юридичних спорів.
Указом Президента України №597/2011 від 24.05.2011 «Про Концепцію розвитку кримінальної юстиції щодо неповнолітніх в Україні» впроваджується новий інститут для кримінального права України — інститут відновного правосуддя (щодо неповнолітніх) і звертається увага на необхідність сприяння розвитку програм відновного правосуддя щодо неповнолітніх, які вчинили правопорушення, шляхом запровадження процедури медіації як ефективного засобу добровільного примирення потерпілого та правопорушника.
Згадується про процедуру медіації і в Законі України «Про безоплатну правову допомогу». Зокрема, ст. 7 цього Закону передбачає, що одним з видів послуг з надання первинної безоплатної правової допомоги в Україні є надання допомоги в забезпеченні доступу особи до вторинної правової допомоги та медіації.
У 2014 році Україна підписала Угоду про асоціацію з Європейським Союзом. Згідно зі ст. 1 цієї угоди, Україна і ЄС мають посилювати співпрацю в сфері правосуддя, свободи та безпеки з метою забезпечення верховенства права та поваги до прав людини і основоположних свобод. Країни Європейського Союзу погодилися, що забезпечення верховенства права та кращого доступу до правосуддя має включати доступ як до судових, так і до позасудових методів врегулювання спорів.
Крім того, запровадження медіації в Україні включено у План дій щодо імплементації кращих практик якісного та ефективного регулювання, відображених Групою Світового банку у методології рейтингу «Ведення бізнесу» на 2016 рік (п. 9), затверджений розпорядженням Кабінету міністрів України №1406-р від 16.12.2015.
При проведенні судової реформи згадки про медіацію та медіаторів було включено в процесуальні кодекси, а Міністерство соціальної політики України навіть затвердило 17.08.2016 Державний стандарт соціальної послуги посередництва (медіації) №892. Таким чином, медіація була визначена як соціальна послуга, хоча нині діючий Закон «Про соціальні послуги» прямо про неї не говорить. Але вже до нового Закону України «Про соціальні послуги», який набере чинності у 2020 році, медіація включена як базова соціальна послуга.
Відповідно до названого стандарту, посередництво (медіація) — це метод розв’язання конфліктів/спорів, за допомогою якого дві або більше сторін конфлікту/спору намагаються у межах структурованого процесу за участю посередника/медіатора досягти згоди для його розв’язання. За задумом авторів стандарту, медіатор допомагає сторонам налагодити комунікацію, пояснити одна одній своє бачення конфлікту/спору, визначити шляхи його розв’язання, проаналізувати та за необхідності скорегувати можливі варіанти рішення, домовленості, а також досягти згоди щодо розв’язання конфлікту/спору та/або усунення/відшкодування спричиненої шкоди.
Соціальна послуга в частині проведення медіації не застосовується між потерпілою особою та особою, яка вчинила правопорушення або злочин, у випадках насильства у сім’ї, торгівлі людьми, жорстокого поводження з дітьми.
Основні заходи, що становлять зміст соціальної послуги посередництва (медіації), форми роботи та орієнтовний час для їх виконання, передбачають:
- допомогу у врегулюванні конфліктів;
- ведення переговорів;
- опрацювання шляхів та умов розв’язання конфлікту.
Соціальна послуга може надаватись у обсязі від 1 до 12 зустрічей тривалістю до 3 годин кожна. Кількість і тривалість зустрічей може бути збільшена за потреби отримувачів послуг.
Суб’єкт, котрий надає соціальну послугу, формує особову справу, яка містить:
- копії листів-запрошень на посередництво з відміткою про їх направлення;
- згоду про застосування посередництва (медіації);
- договір про надання соціальної послуги;
- індивідуальний план надання соціальної послуги;
- засвідчену підписами сторін заяву у довільній формі про досягнення згоди у вирішенні конфлікту/спору;
- письмову відмову учасників процесу від подальшого проведення посередництва (медіації) у довільній формі, бажано із зазначенням причин відмови для подальшого узагальнення.
Тобто діючий стандарт значно обмежує розуміння медіації та сферу її застосування порівняно із законопроектом, тому дійсно потрібне правове регулювання цього питання.
