У цьому спорі позивач — юридична особа — сторона договорів (купівлі-продажу, цесіі, кредитного договору), щодо яких є наказ про нікчемність цих правочинів.
За висновками Великої Палати Верховного Суду, відносини між сторонами господарських договорів, у яких однією зі сторін є банк, який виводиться з ринку і від імені якого діє уповноважена особа Фонду або Фонд, є приватноправовими.
Відповідно, спори щодо нікчемності правочинів між суб'єктами господарювання є господарсько-правовими і мають розглядатися судами господарської юрисдикції. У цих правовідносинах Фонд або його уповноважена особа, діючи від імені Банку, не мають владних повноважень щодо іншої сторони цих правочинів, оскільки уповноважена особа Фонду не виступає у цих правовідносинах як самостійний суб'єкт, а діє від імені банку.
За результатами перевірки, передбаченої статтею 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», виявляються правочини, які є нікчемними в силу приписів (на підставі) закону. Наказ (рішення або інший документ) про нікчемність правочинів є внутрішнім розпорядчим документом Банку як суб'єкта господарювання, виданим Фондом чи уповноваженою особою Фонду як керівником Банку в межах своїх повноважень. Такий наказ не є одностороннім правочином.
Накази (рішення) про нікчемність правочинів не можуть встановлювати обов'язки для третіх осіб, зокрема контрагентів Банку, тому сам факт видання наказу про нікчемність правочину не може вважатися порушенням прав іншої сторони правочину.
З постановою Великої палати Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі № 910/12294/16 можна ознайомитись за посиланням.
Нагадаємо, раніше «Судово-юридична газета» повідомляла, що трудові спори за позовом працівників патронатної служби розглядаються за правилами ЦПК.
