Європейський суд з прав людини 11 липня 2019 року розглянув справу «Долгих проти України» та констатував порушення ст. 3, п.1 ст.6 та ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Обставини справи
З 1995 до 1999 року в Донецькій області бандою було скоєно ряд злочинів, у тому числі декілька вбивств, зґвалтувань, пограбувань та крадіжок. У ході розслідування цих злочинів органи влади ідентифікували заявника як члена банди. За словами заявника, міліція жорстоко з ним поводилася та змусила його свідчити проти самого себе, але він не додав документальних доказів цього. Він також скаржився на те, що йому за відсутності законних підстав не надали можливість розглянути матеріали справи після засудження.
Рішення судів України
Донецький апеляційний суд 21 серпня 2001 року зауважив, що медична експертиза 4 березня 1999 року не виявила ніяких травм на тілі заявника. Медичний експерт, який обстежував заявника 4 вересня 1999 року (див. пункт 10 вище), також був допитаний судом і підтвердив точність висновків у протоколі обстеження. Заявник був засуджений до довічного ув’язнення з конфіскацією всього майна.
19 серпня 2004 року Верховний Суд України провів слухання у справі у присутності заявника, одного зі співвідповідачів та прокурора. ВСУ залишив у силі рішення від 21 серпня 2001 року. ВСУ не визнав порушення матеріального або процесуального права.
Заявник подав скаргу до Європейського суду з прав людини. Він скаржився, зокрема, на порушення статті 3 Конвенції — на жорстоке поводження з ним міліції та умови його тримання у в’язниці; відповідно до статті 6 п. 1 у поєднанні зі ст. 6 п. 3 (b) — на те, що його захист протягом проваджень у Верховному Суді був ускладнений; відповідно до статті 8 —— на те, що його листування перехоплювалося та контролювалося адміністрацією в’язниці, а сімейні відвідування у період після засудження були обмежені; відповідно до статті 13 — на відсутність ефективного національного засобу правового захисту у зв’язку з його скаргами відповідно до статей 3 та 8; та відповідно до статті 34 – на те, що його право на індивідуальне звернення було порушено.
Рішення ЄСПЛ
Європейський суд з прав людини зазначив, що серйозна відсутність простору в тюремній камері є значним фактором, який слід взяти до уваги при встановленні того, чи описані умови ув’язнення «принижували гідність» з погляду статті 3 Конвенції.
У даній справі уряд не продемонстрував існування факторів, здатних належним чином компенсувати недостатній простір, доступний заявникові, для спростування презумпції порушення статті 3 Конвенції.
У зв’язку з нездатністю заявника отримати безоплатну юридичну допомогу на стадії апеляції у кримінальних провадженнях в Україні та посилаючись на те, що Європейський суд з прав людини вже розглядав аналогічні ситуації у ряді справ стосовно України, Суд визнав порушення п. 1 ст. 6 та ст. 3 Конвенції
З посиланням на свою прецедентну практику у справі Iglin v. Ukraine, № 39908/05, § 77, 12 січня 2012, Суд не вбачає нічого, що б вказувало на те, що заявник мав у своєму розпорядженні ефективні засоби правового захисту. Тому Суд робить висновок, що мало місце порушення статті 13 Конвенції у зв’язку з відсутністю в національному законодавстві ефективних засобів правового захисту стосовно скарг заявника на умови його ув’язнення в колонії.
Судді ЄСПЛ постановили, що немає необхідності розглядати скарги заявника відповідно до ст. 6 п. 1 Конвенції у поєднанні зі ст. 6 п. 3 (b) на те, що він не мав належного часу та умов для підготування свого захисту у провадженнях у Верховному Суді України; відповідно до статті 8 — на те, що сімейні відвідування у період після засудження були обмежені; відповідно до статей 8 та 34 — на те, що його листування перехоплювалося та контролювалося адміністрацією колонії; відповідно до статті 13 — на відсутність ефективного національного засобу правового захисту у зв’язку з його скаргами відповідно до статті 8; та відповідно до статті 34 — на нездатність отримати та зберігати копії певних документів з матеріалів справи на національному рівні.
ЄСПЛ постановив, що Україна повинна сплатити заявникові протягом трьох місяців компенсацію у розмірі 16 тисяч євро як відшкодування моральної шкоди.
З перекладом рішення можна ознайомитися за посиланням.
Нагадаємо, раніше «Судово-юридична газета» публікувала рішення ЄСПЛ щодо моральної шкоди за зруйновану незаконну побудову.
