Касаційний цивільний суд, розглянувши справу № 520/11437/16-ц, нарешті звільнив директора ТОВ, який ніяк не міг звільнитися.
За обставинами справи позивач звернувся до загальних зборів учасників ТОВ із заявою про звільнення за власним бажанням на підставі статті 38 КЗпП України. Того ж дня він надіслав єдиному учаснику ТОВ повідомлення про проведення загальних зборів учасників товариства із зазначенням порядку денного зборів, до якого було включено питання про його звільнення.
Проте у заплановану дату загальні збори учасників ТОВ не відбулися у зв`язку з неявкою на них єдиного учасника.
Позивач звернувся до суду із позовом до Товариства про звільнення з посади директора та зобов`язання вчинити певні дії.
Суд першої інстанції у позові відмовив. Мовляв, ТОВ є неналежним відповідачем у цій справі, оскільки учасником цього товариства є інша юридична особа, та саме бездіяльність останньої щодо вирішення питання про припинення трудових відносин призвела до порушення прав позивача.
Апеляція ухвалила нове рішення, проте у задоволенні позову також відмовила. На думку апеляційного суду, ТОВ таки є належним відповідачем. Але і позивач обрав неналежний спосіб захисту порушеного права.
Позиція Верховного Суду
Колегія суддів вважає, що хоча вирішення питання про звільнення керівника належить до виключної компетенції загальних зборів товариства, але припинення трудових відносин у судовому порядку буде ефективним і таким, що не суперечить закону, способом захисту.
Суд виходив із того, що частиною другою статті 5 ЦПК України встановлено, що у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд, відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи, може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Проблема полягала у тому, що передбачений частиною першою статті 38 КЗпП України порядок розірвання трудового договору з ініціативи працівника передбачає, що він має попередити про це власника або уповноважений орган письмово за два тижні.
За встановлених у цій справі обставин положення закону щодо письмового попередження власника про бажання працівника звільнитись нівелюється, а іншого порядку звільнення з ініціативи працівника чинне законодавство не передбачає.
Недосконалість національного законодавства та прогалини у правовому регулюванні певних правовідносин не можуть бути підставою для позбавлення особи права на захист її порушених прав в обраний нею спосіб.
Відповідно до пункту 13 частини другої статті 9 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» в Єдиному державному реєстрі, зокрема, містяться відомості про керівника юридичної особи, а за бажанням юридичної особи — також про інших осіб, які можуть вчиняти дії від імені юридичної особи, зокрема підписувати договори, подавати документи для державної реєстрації тощо.
У частині першій статті 25 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» визначено, що державна реєстрація та інші реєстраційні дії проводяться на підставі документів, що подаються заявником для державної реєстрації та судових рішень, що набрали законної сили та тягнуть за собою зміну відомостей в Єдиному державному реєстрі.
В указаній нормі закону визначено, що таким судовим рішенням може бути рішення про зобов`язання вчинення реєстраційних дій.
Оскільки позивач не залучив до участі у справі особу, уповноважену здійснювати реєстраційні дії, суд позбавлений можливості вирішити питання щодо зобов`язання вчинення реєстраційних дій за відсутності належного відповідача у справі.
Із клопотанням про залучення до участі у справі співвідповідача позивач не звертався, тому підстав для задоволення позовних вимог про зобов`язання вчинити певні дії Верховний Суд не знайшов.
Нещодавно повідомлялося, що Велика Палата констатувала неможливість видалення відомостей, занесених до ЄРДР.
