Тема некоректних висловлювань на адресу опонента здобула нову хвилю активного обговорення в мережі після резонансного законопроекту від Ольги Богомолець про нецензурні слова.
Обставини справи № 316/1855/18
Заявник звернувся до суду із заявою про встановлення факту постійного проживання на території України. Його заява мотивована тим, що він народився у м. Єревані (республіка Вірменія). Після народження він разом з батьками переїхав до України, де вони вже постійно проживали в селі у Запорізькій області.
Заявник був зарахований до школи та отримав свідоцтво про базову загальну середню освіту. Також органом Державної податкової інспекції йому було видано довідку про присвоєння ідентифікаційного номеру. З часу переїзду до України позивач жодного разу не залишав територію країни.
Він звертався до міського відділення ДМС за місцем його фактичного проживання з питанням прийняття громадянства України та отримання паспорту, однак міграційною службою йому було відмовлено та запропоновано звернутися до суду для встановлення факту постійного проживання на території України. Також із зазначеним питанням заявник звертався до Посольства Республіки Вірменія в Україні, де йому було видано довідку про те, що за даними паспортно-візового відділу поліції Республіки Вірменія, де народився позивач, паспортом громадянина Республіки Вірменії не документований.
Ураховуючи викладене, позивач просив встановити факт постійного проживання на території України з моменту його переїзду сюди з батьками.
Рішення судів попередніх інстанції
Рішенням суду першої інстанції заяву було задоволено та встановлено факт постійного проживання на території України.
Проте Апеляційний суд на скаргу міського відділу ДМС України таке рішення скасував, мотивувавши це тим, що заявником не надано належних доказів на підтвердження факту постійного проживання на території України саме станом на момент його переїзду.
Висновок Верховного Суду
У пункті 44 «Порядку провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень», затвердженого Указом Президента України від 27 березня 2001 року № 215, встановлено, що у разі відсутності документів, що підтверджують факт постійного проживання особи до 24 серпня 1991 року на території, яка стала територією України, для оформлення набуття громадянства України подається відповідне рішення суду.
Відповідно до пункту третього частини другої статті 9 Закону України «Про громадянство України», безперервне проживання на законних підставах на території України протягом останніх п`яти років є однією з умов прийняття до громадянства України.
З наданих міграційною службою документів вбачається, що батьки заявника не можуть підтвердити факт свого проживання на території України ні станом на 24 серпня 1991 року, ні станом на дату, від якої заявник рахує постійне перебування в Україні. При цьому паспорти колишнього СРСР зразка 1974 року у них відсутні.
На час народження заявника та на час звернення заявника до суду із заявою про встановлення факту постійного проживання на території України його батьки були і є громадянами Республіки Вірменія. Вони мають паспорти Республіки Вірменія та документовані посвідками від 16 березня 2017 року на постійне місце проживання на території України. У заявах-анкетах на отримання дозволу на імміграцію в Україну ними зазначено, що їхній син, 1991 року народження, має громадянство Вірменії.
Вирішуючи справу, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що заявником не надано належних і достовірних доказів на підтвердження факту свого постійного проживання на території України саме з 1991 року.
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду залишив касаційну скаргу без задоволення.
Нагадаємо, раніше «Судово-юридична газета» писала про висновок КГС ВС щодо печатки як засобу ідентифікації особи у здійсненні правовідносин.
Також ми писали про те, чи можна оскаржити рішення щодо довічної дискваліфікації спортивного судді.
