30 липня 2019 року Європейський суд з прав людини виніс рішення по справі HARUN GÜRBÜZ v. TURKEY. Заява стосувалася визнання особи винною у злочинах, у тому числі вбивстві, причому обвинувачення ґрунтувалося на заявах до поліції, поданих під примусом та за відсутності адвоката.
Заявника судили за два напади на водіїв таксі в Стамбулі. Обидва випадки сталися 2007 року. У січні вдарили ножем і вбили одного водія, а в квітні було завдано ножових та інших поранень другому водієві. Невдовзі після другого інциденту представники поліції взяли заявника та іншого чоловіка М. К. під арешт і допитали їх. Відповідно до інформації поліції про співбесіди, під час першого допиту заявник зізнався в своїй причетності разом з М.К. до завдання ножових поранень другому таксисту. Коли його знову допитали, сказав, що брав участь у вбивстві першого таксиста.
Обидва допити провели за відсутності адвоката. Поліція намагалася викликати для надання безоплатної правової допомоги адвоката з Асоціації адвокатів Стамбула. Однак Асоціація адвокатів повідомила, що не призначає захисників у випадках, коли підозрювані не є неповнолітніми. Заявник підписав протокол обох допитів і зустрівся з адвокатом, найнятим його родиною, лише після другого допиту. Він стверджував, що його адвокат попросив провести другий допит знову, але поліція відмовилася.
Національні суди
Суд першої інстанції засудив обох до довічного ув'язнення за вбивство та до п'яти років позбавлення волі за спробу пограбування. 13 червня 2008 року Стамбульський апеляційний суд засудив заявника за замах на розбій та участь у навмисному заподіянні тілесних ушкоджень. 8 червня 2010 року Касаційний суд підтвердив рішення Стамбульського апеляційного суду від 11 лютого 2009 року.
За обвинуваченням, пов'язаним з другим інцидентом, 13 червня 2008 року Стамбульський апеляційний суд засудив заявника до п’яти років ув’язнення за спробу грабежу та двох років та одного місяця позбавлення волі за участь у навмисному заподіянні тілесні ушкодження.
Заявник подав скаргу до Європейського суду з прав людини, стверджуючи, що його праву на справедливий суд було завдано шкоди, оскільки йому було відмовлено в наданні юридичної допомоги під час перебування під вартою в поліції.
Висновок ЄСПЛ
Судді ЄСПЛ наголошують, що присутність адвоката і його активна допомога під час допиту в поліції є важливою процесуальною гарантією, спрямованою, серед іншого, на запобігання збору доказів за допомогою методів примусу або утисків всупереч волі підозрюваного і захисту свободи підозрюваної особи говорити або мовчати при допиті в поліції.
Європейський суд також підкреслив, що ані буква, ані дух статті 6 Конвенції не повинні зашкоджувати особі відмовитися за своєю власною вільною волею, прямо або побічно, від права на гарантії справедливого судового розгляду. Це також стосується права на юридичну допомогу. Однак така відмова має бути встановлена недвозначним чином і має супроводжуватися мінімальними гарантіями.
Така відмова не обов'язково повинна бути явною, але має бути добровільною і являти собою усвідомлену і розумну відмову від права. Перш ніж можна буде стверджувати, що обвинувачений своєю поведінкою відмовився від важливого права, передбаченого статтею 6 Конвенції, необхідно довести, що він міг розумно передбачити наслідки своєї поведінки.
Крім того, відмова не повинна суперечити будь-яким важливим суспільним інтересам. Суд повинен прагнути встановити, чи відсутність адвоката під час перебування заявника під вартою в поліції призвела до безповоротного впливу на загальну справедливість кримінального провадження проти нього.
Що ще важливіше, уряд повинен буде переконливо продемонструвати, чому, винятково та в конкретних обставинах справи, загальна справедливість судового розгляду не була безповоротно порушена обмеженням доступу до юридичних порад.
Суд підкреслив, що при визначенні того, чи було провадження в цілому справедливим, слід враховувати, чи дотримувалися права захисту, зокрема, чи було надано заявникові можливість оскаржити допустимість та достовірність доказів.
Окрім того, ЄСПЛ повторив, що насамперед обов'язком суду першої інстанції було переконливо встановити, були визнання заявника та відмова від правової допомоги добровільними чи ні.
ЄСПЛ відзначив, що уряд не надав жодних пояснень того, чому співробітники поліції зв'язалися зі Стамбульської асоціацією адвокатів, щоб призначити адвоката для заявника, що суперечить твердженням про те, що заявник відмовився від свого права на адвоката. Крім того, Суд зазначає, що недоліки в призначенні адвоката для заявника, що випливають з дій або рішень поліції або Асоціації адвокатів, не звільняють владу від її обов'язку забезпечити надання юридичної допомоги заявнику відповідно до пункту 3 статті 6 (в) Конвенції.
У своєму рішенні ЄСПЛ констатував, що було порушено пункти 1 та 3 (с) статті 6 Конвенції стосовно кримінальної справи проти заявника. Встановлення порушення само по собі є достатнім справедливим задоволенням завданої заявником моральної шкоди.
Держава-відповідач повинна сплатити заявнику протягом трьох місяців з дня набрання остаточного рішення відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції 3500 євро, плюс податок, який може стягуватись із заявником стосовно витрат.
Нагадаємо, раніше «Судово-юридична газета» публікувала рішення ЄСПЛ щодо моральної шкоди за неналежні умови тримання засудженого у в’язниці.
