В колективних трудових спорах відбувається зіткнення інтересів сторін трудових правовідносин. Йдеться про спори між найманими працівниками, трудовим колективом (профспілкою) і власником чи уповноваженим органом.
Чинне законодавство України встановлює, що колективні трудові спори — це розбіжності, що виникли між сторонами соціально-трудових відносин, щодо:
- встановлення нових або зміни існуючих соціально-економічних умов праці та виробничого побуту;
- укладення чи зміна колективного договору, угоди;
- виконання колективного договору, угоди або окремих їх положень;
- невиконання вимог законодавства про працю.
При розгляді справи №904/4107/18 Велика Палата Верховного Суду вирішила відступити від попередніх правових висновків Касаційного господарського суду у складі ВС.
Фабула справи. Первинна організація профспілки трудящих металургійної і гірничодобувної промисловості України ПАТ «Дніпропетровський завод прокатних валків» звернулася до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом про стягнення з ПАТ 528 728,88 грн.
Організація профспілки мотивувала свій позов обов’язком ПАТ здійснювати відрахування профспілкам коштів на культурно-масову, фізкультурну й оздоровчу роботу, які спрямовані на створення й підтримання необхідних матеріально-технічних умов функціонування профспілки. Це, на думку профспілки, безпосередньо стосується господарського забезпечення її діяльності, як негосподарюючого суб`єкта.
Позиція судів першої та апеляційної інстанцій. Суди попередніх інстанцій вирішили, що спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства. Провадження у справі було закрито.
Не погоджуючись з закриттям провадження, профспілка подала касаційну скаргу. Позиція профспілки обґрунтовувалась відповідністю суб’єктного складу сторін спору вимогам статті 4 ГПК України. Крім того, профспілка намагалася довести, що характер спірних правовідносин відноситься до «господарчого забезпечення» та відповідає приписам частини третьої статті 3 ГК України, тому спір у цій справі підлягає розгляду в господарський судах.
Висновок Великої Палати Верховного Суду. Перш за все, нагадаємо, що частиною першою статті 4 ГК України встановлено, що трудові відносини не є предметом регулювання цього Кодексу.
Колективні трудові спори вирішуються у судовому порядку в наступних випадках:
- розгляд заяви власника або уповноваженого ним органу про визнання страйку незаконним;
- розгляд заяви Національної служби посередництва і примирення про вирішення колективного трудового спору (конфлікту) у випадках, передбачених чинним законодавством;
- оскарження профспілками неправомірних дій або бездіяльності посадових осіб, винних у порушенні умов колективного договору чи угоди;
- невиконання роботодавцем обов'язку щодо створення умов діяльності профспілок, регламентованих колективним договором.
Отже, Велика Палата Верховного Суду відступила від правової позиції щодо визначення юрисдикції господарських судів з розгляду подібних спорів (постанова КГС ВС від 19 червня 2018 року у справі №904/2031/17).
Велика Палата Верховного Суду наголосила: оскільки сторонами цього спору є первинна профспілкова організація та роботодавець, а спір виник у зв`язку з невиконанням роботодавцем вимог законодавства про працю щодо забезпечення діяльності професійної спілки з питань, віднесених до її повноважень, цей спір є трудовим та віднесений до цивільного судочинства.
Таким чином, зважаючи на характер правовідносин у цій справі, Велика Палата Верховного Суду вирішила, що суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованих висновків про необхідність розгляду цієї справи в порядку цивільного судочинства, а відтак правомірно закрив провадження у справі № 904/4107/18.
Раніше «Судово-юридична газета» повідомляла, що ВС вказав на важливий аспект у питанні відшкодування витрат на правничу допомогу.
Крім того, ми писали про практику ВС у питаннях заходів процесуального примусу.
