Справа Європейського суду з прав людини «Загубня і Табачкова проти України» (CASE OF ZAGUBNYA AND TABACHKOVA v. UKRAINE) є однією з групи трьох справ щодо стверджуваного порушення Україною прав представників Свідків Єгови. Подібними у цих справах, зокрема, є статті, про порушення яких йшлося у заяві – статті 3, 9 та 14 Конвенції. Але коли у справі «Корнілова проти України» єговістка стала жертвою випадкового нетерпимого чоловіка, то тут двох свідків Єгови православний священник побив палицею. Заявниці стверджували, що державні органи не змогли провести належне розслідування цього інциденту.
Обставини справи
У квітні 2009 року заявниці, які обидві є єговістками, відвідували будинки мешканців селища Нові Млини Чернігівської області. Повз них на автобусі проїжджав православний батюшка Л., який розвозив своїх літніх прихожан. Останні побачили жінок і припустили, що вони - Свідки Єгови. Священник зупинив автобус і спитав у заявниць, хто вони і що роблять. Отримавши відповідь, він почав вимагати, щоб єговісти припинили свою діяльність у селищі – ті відмовилися. Батюшка взяв дерев’яну палицю (ціпок когось з прихожан) і напав на жінок. Того ж дня заявниці зняли побої, медики встановили легкі тілесні ушкодження.
Після цього заявниці-жінки звернулися до поліції із заявою про порушення рівноправ’я громадян на підставі релігійних переконань. Під час допиту Л. стверджував, що він побачив, як єговістки проникали на територію чужого будинку, і вимагав це припинити. Жінки відмовилися і почали ображати православ’я, до того ж агресивно поводилися. Для захисту чужої власності від проникнення та захисту своєї релігії священник застосував палицю одного зі своїх пасажирів. Слідчий дійшов висновку, що конфлікт був спричинений раптово виниклими неприязними відносинами, а сам злочин класифікував як хуліганство та умисне нанесення легких тілесних ушкоджень.
Заявниці оскаржили це рішення, обласна прокуратура визнала його передчасним і повернула на доопрацювання. У ході розслідування слідчий допитав людей, які їхали у автобусі з Л. Вони повідомили, що батюшка зупинив автобус, тому що подумав, що жінки, яких вони побачили, єговістки. Він вийшов до них, а після розмови повернувся за ціпком і вдарив їх декілька разів. Із новою інформацією слідчий не змінив своєї позиції і знову дійшов висновку про «раптово виниклі неприязні відносини» та відсутність релігійного підґрунтя конфлікту. Втім, слідчий відмовився від звинувачення у хуліганстві – залишилися лише тілесні ушкодження.
Адвокат заявниць неодноразово оскаржував такі рішення слідчого, а прокурор послідовно відхиляв скарги, але направляв провадження для проведення додаткових слідчих дій. Так, 14 травня 2010 року слідчий проводив повторний допит Л., який загалом повторював свої попередні свідчення. Додав лише, що протягом останніх років отримував від прихожан скарги, що Свідки Єгови відвідували жителів селища і намагалися їх завербувати, попри прохання припинити. У його діях не було наміру розпалювати релігійну ворожнечу, а агресію спричинила неприйнятна поведінка самих заявниць. Пізніше він повторював це твердження.
19 травня 2011 року поліції відкрила кримінальне провадження за хуліганство. Священника звинувачували, що він «безпричинно, з хуліганських спонукань» наніс тілесні ушкодження заявницям. 23 липня 2012 року заявниці звернулися до слідчого із клопотанням перекласифікувати звинувачення на порушення рівноправ’я громадян на підставі релігійних переконань (ст. 161 ККУ). Слідчий його відхилив, після чого заявниці звернулися з таким самим клопотанням до обласної прокуратури, але відповіді не отримали. А вже 14 вересня 2012 року слідчий закрив провадження через відсутність складу злочину. Слідчий дійшов висновку, що дії Л. не були хуліганством, адже не містили ознак такого злочину.
Заявниці оскаржили таке рішення, посилаючись на практику ЄСПЛ. Вони наполягали на обов’язку держави належним чином розслідувати справи, які стосуються злочинів, що можуть бути пов’язані з релігійною нетерпимістю або іншими релігійними мотивами. Вони також вимагали розпочати провадження проти Л. за статтею 161 ККУ. Суд вирішив, що рішення закрити провадження було правильним, адже дії Л. не були спрямовані на порушення громадського порядку. Суди другої та третьої інстанції дотримувалися тієї самої позиції.
Розгляд ЄСПЛ
Заявниці скаржилися, що у цій справі держава не провела ефективного розслідування справи і не спромоглася виявити релігійні упередження у якості мотиву нападу. Вони стверджували, що побиття примусило їх відчувати себе приниженими, особливо, зважаючи на той факт, що воно було публічним – це, у свою чергу підпадає під порушення права, гарантованого статтею 3 Конвенції. Суд погодився з їхніми доводами і визнав скарги прийнятними.
Для початку Суд визначив, які обов’язки має держава щодо проведення розслідування подібних справ: «Стаття 3 [Конвенції] вимагає від влади проводити ефективне розслідування стверджуваного неналежного ставлення з боку фізичних осіб; таке розслідування має, в принципі, приводити до встановлення фактів у справі та визначення і покарання відповідальних. Таке розслідування має бути незалежним, проводитися швидко та у розумні строки».
Після цього ЄСПЛ наголосив на тому, що злочини, які містять ознаки заснованого на релігійних мотивах, вимагають від держав додаткових зусиль для виявлення наявності релігійної ненависті. При цьому не може бути жодного вичерпного переліку заходів, вжиття яких є достатнім – держава має вжити усіх доречних заходів у обставинах справи. Після цього Суд підкреслив, що у подібних справах порушення прав може стосуватися не лише заборони катувань чи принизливого ставлення, але й доповнюватися порушенням права не бути дискримінованим.
Судді дійшли висновку, що цю справу необхідно розглядати в контексті статті 14 Конвенції у зв’язку із статтею 3. Такої думки Суд притримувався через наполягання заявниць на звинуваченні Л. у хуліганстві чи порушенні рівноправ’я громадян на підставі релігійних переконань, а не нанесенні тілесних ушкоджень.
«Не є предметом сильних суперечок те, що отець Л. протидіяв діяльності Свідків Єгови у селищі, де проживали його парафіяни. Із цього випливає, що його дії мали релігійні мотиви, – постановив Суд. – Єдине питання – чи призвів спосіб, у який національні органи влади оцінювали ці дії та мотиви згідно з нормами національного законодавства, до порушення обов’язків [держави] згідно з Конвенцією».
ЄСПЛ зазначив, що рішення національних органів влади мають бути заснованими на вільних від упереджень аргументах, які повинні відповідати ролі держави бути нейтральною та безсторонньою і забезпечувати свободу сповідувати будь-яку релігію, та обов’язку забезпечувати мирне здійснення релігійних свобод у відносинах між громадянами. У цій справі держава не змогла надати таких аргументів для пояснення рішень щодо відмови перекваліфікувати звинувачення проти Л. та своєї непослідовності щодо класифікації злочину.
Більше того, станом на вересень 2012 року – коли пройшло вже понад 3 роки з моменту нападу, а влада дійшла висновку, що це побиття не підпадало під визначення ані хуліганства, ані дискримінаційного злочину – вже вийшов строк давності притягнення до відповідальності за будь-якою статтею ККУ серед тих, які розглядалися заявницями та слідством.
«Суд доходить висновку, що через неспроможність пояснити своє рішення не [висувати Л. більш серйозне звинувачення] та затягування провадження органи влади не змогли виконати свій обов’язок виявити релігійні мотиви у його діях».
Раніше «Судово-юридична газета» повідомляла, що ЄСПЛ постановив рішення у справі про прийнятність доказів, отриманих унаслідок катування особи третіми сторонами.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб бути в курсі найважливіших подій.
