Как ранее писала «Судебно-юридическая газета», 9 августа вступил в силу закон 3886-IX, которым, по мнению народных депутатов, были декриминализированы мелкие кражи, то есть кражи, на сумму до 2 необлагаемых минимумов доходов граждан, что в 2024 году составляет 3028 грн.
Но изменения не были внесены в Уголовный кодекс – а только в КУоАП.
Из-за того, что изменения в Уголовный кодекс внесены депутатами не были, возник вопрос, действительно ли произошла декриминализация мелких краж.
29 августа 2024 года своим определением по делу №278/1566/21 коллегия судей Третьей судебной палаты Кассационного уголовного суда ВС решила передать на рассмотрение Объединенной палаты КУС Верховного Суда соответствующий вопрос.
Дело в том, что народные избранники, принимая закон 3886-IX «о декриминализации», нигде не прописали, применяются ли к лицам, которых судят или уже осужденным, положение об обратной силе закона во времени.
По мнению коллегии судей ВС, «это свидетельствует о подчеркнутой и сознательной позиции законодателя в сфере дифференциации юридической ответственности, по которой законодатель (который, конечно же, осведомлен о выводах КСУ в Решении №6-рп/2000 от 19 апреля 2000 года и вне разумного сомнения взвешенно учитывает их в законотворческой деятельности) избрал именно такой способ решения очерченной им проблемы, что исключает применение обратного действия во времени закона Украины об уголовной ответственности к лицам, совершившим соответствующие действия до вступления в силу Закона № 3886-IX, в том числе лицам, отбывающим наказание или отбывшим наказание, но имеющим судимость».
Коллегия судей КУС ВС указала, что «восприятие изменений ст. 51 КУоАП как изменения Уголовного кодекса (текст которого не менялся Законом 3886-IX) является прямым отрицанием правовых позиций Конституционного Суда, по которым подобные изменения не создают основания для применения ст. 5 УК и ст. 58 Конституции Украины». То есть из-за невнесения изменений в Уголовный кодекс невозможно применить к лицам нормы об обратном действии закона об уголовной ответственности во времени. Данная позиция расходится с той, которую недавно, 22 августа, озвучил Верховный Суд по делу 567/507/23. Напомним, по этому делу ВС указал на предусмотренный ст. 58 Конституции Украины и ст. 5 УК – принцип обратного действия закона во времени.
Итак, 7 октября 2024 года Объединенная палата Кассационного уголовного суда Верховного Суда в деле № 278/1566/21 поставила точку по данному вопросу.
Обставини справи
Житомирський районний суд вироком від 18 грудня 2023 року визнав чоловіка винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частинами 2, 3, 4 ст. 185 КК, і засудив за ч. 2 ст. 185 КК до позбавлення волі на строк 3 роки, за ч. 3 ст. 185 КК - до позбавлення волі на строк 4 роки, за ч. 4 ст. 185 КК - до позбавлення волі на строк 5 років 6 місяців. Шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим засудженому визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років 6 місяців.
Суд визнав доведеним, що у квітні 2021 року засуджений проник на огороджену територію домоволодіння, звідки таємно викрав кроля вартістю 350 грн і близько 6 кг насіннєвої картоплі вартістю 56,5 грн, спричинивши матеріальну шкоду на суму 406,5 грн.
У травні 2021 року таємно викрав жіночий шкіряний гаманець вартістю 183,33 грн, гроші в сумі 40 грн та мобільний телефон вартістю 201 грн, спричинивши потерпілій матеріальну шкоду на суму 424,33 грн.
У червні 2021 року проник до будинку, звідки таємно викрав жіночу сумку вартістю 223 грн, телефон вартістю 6349 грн, гроші в сумі 350 грн, гаманець вартістю 168 грн, паспорт громадянина України, чим завдав матеріальну шкоду на загальну суму 7090 грн.
У період з 11 по 12 грудня 2022 року він в умовах воєнного стану проник до гаража на території домоволодіння, звідки таємно викрав ручну бензинову пилу вартістю 6871,67 грн, спричинивши потерпілому матеріальну шкоду на цю суму.
Житомирський апеляційний суд вирок залишив без змін.
Колегія суддів Третьої судової палати ККС ВС передала це провадження на розгляд Об'єднаної палати для вирішення питання про застосовність положень ст. 5 КК, ст. 58 Конституції у ситуації, яка виникла внаслідок набрання чинності Законом №3886-IX «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення та деяких інших законів України щодо посилення відповідальності за дрібне викрадення чужого майна та врегулювання деяких інших питань діяльності правоохоронних органів». Цим Законом до ст. 51 КУпАП внесено зміни, яким її дію поширено на викрадення, якщо вартість такого майна на момент вчинення правопорушення не перевищує 2 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Колегія суддів вважає, що ці зміни не мають зворотної дії в часі. Колегія суддів виходила з того, що положення статей 8, 58, 92, 152, п. 1 розд. ХV «Перехідні положення» Конституції України та відповідних положень КК про зворотну дію закону в часі дають підстави до висновку, що виключно кримінальними законами України визначаються діяння, які є кримінальними правопорушеннями, та встановлюється відповідальність за їх вчинення. Відповідно і зворотна дія в часі реалізується через кримінальні закони у випадках, коли вони скасовують або пом'якшують відповідальність особи. Зміни, що вносяться до законів, нормативно-правових актів інших галузей права, посилання на які містить бланкетна диспозиція, не змінюють кримінального закону. Закон № 3886-IX є складовою законодавства про адміністративні правопорушення, з огляду на що зміни ст. 51 КУпАП не можна вважати новим/зміненим законом України про кримінальну відповідальність. Відповідно положення ч. 1 ст. 58 Конституції України та ст. 5 КК, які визначають зворотну дію закону в часі, в цьому випадку не можуть бути застосовані.
Колегія суддів вважає помилковим висновок колегії суддів Першої судової палати ККС ВС у постанові від 22 серпня 2024 року (справа № 567/507/23), що зміни у ст. 51 КУпАП мають зворотну дію в часі, тому крадіжка майна на суму менш ніж 2 НМ, вчинена до набрання чинності Законом № 3886-IX, після набрання чинності цим Законом не підпадає під ознаки злочину, передбаченого ст. 185 КК, тому звернулася до Об'єднаної палати для забезпечення єдності практики в цьому питанні.
Позиції учасників судового провадження
У судовому засіданні захисник просив Верховний Суд вийти за межі касаційної скарги на підставі ч. 2 ст. 433 КПК та у зв'язку з набранням чинності нової редакції ст. 51 КУпАП закрити кримінальне провадження за відповідними епізодами, кваліфікованими за ст. 185 КК; у зв'язку з декриміналізацією, як указує захисник, діянь, що пов'язані з протиправним таємним викраденням чужого майна в розмірі, не більшому, ніж 2 НМ.
Прокурор заперечив щодо задоволення касаційної скарги, водночас зазначив про наявність підстав до застосування Верховним Судом повноважень, передбачених ч. 2 ст. 433 КПК, оскільки Закон № 3886-IX обумовлює застосування приписів ст. 5 КК.
Що вирішила Об’єднана палата ККС ВС
Щодо зворотної дії змін до статей 185, 190, 191 КК внаслідок набрання чинності Законом №3886-IX
Відповідно до ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти мають зворотну дію в часі, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи. За частиною 1 ст. 5 КК України закон про кримінальну відповідальність, що скасовує кримінальну протиправність діяння, пом'якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи, має зворотну дію у часі, тобто поширюється на осіб, які вчинили відповідні діяння до набрання таким законом чинності, у тому числі на осіб, які відбувають покарання або відбули покарання, але мають судимість.
Такий же принцип неявно гарантований і ст. 7 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Цей принцип втілюється в правилі про те, що, якщо існують відмінності між кримінальним законодавством, чинним на момент вчинення злочину, та наступними кримінальними законами, прийнятими до винесення остаточного рішення, суди повинні застосовувати закон, положення якого є найбільш сприятливими для обвинуваченого.
Об'єднана палата зазначає, що відповідь на запитання, чи мають зміни, яких зазнали статті 185, 190, 191 КК внаслідок зміни редакції ст. 51 КУпАП, зворотну дію в часі, залежить від відповіді на запитання, чи є Закон № 3886-IX«законом про кримінальну відповідальність, що скасовує кримінальну протиправність діяння, пом'якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи» у значенні ст. 5 КК.
Законом №3886-IX у ст. 51 КУпАП, якою передбачена відповідальність за дрібне викрадення чужого майна шляхом крадіжки, шахрайства, привласнення чи розтрати, підвищена верхня межа вартості майна, викрадення якого охоплюється цим положенням, до 2 НМ.
Об'єднана палата виходить з того, що статті 185, 190, 191 фактично містять відсилку до ст. 51 КУпАП, яка, встановлюючи верхню межу вартості викраденого майна для кваліфікації його як дрібного викрадення, тим самим визначає нижню межу цього параметра для кримінальної відповідальності за крадіжку, шахрайство, привласнення чи розтрату чужого майна.
Таким чином, кількісна зміна розміру дрібного викрадення з 0,2 до 2 НМ безпосередньо вплинула на суть таких кримінально караних діянь, як крадіжка, шахрайство, привласнення та розтрата, адже в тексті кримінального закону цей розмір прямо не визначено і він указаний законодавцем у ст. 51 КУпАП.
Отже, із часу набуття 9 серпня 2024 року чинності Законом № 3886-IX кримінальна відповідальність за статтями 185, 190, 191 КК може настати, лише якщо розмір викраденого перевищує 2 НМ. Унаслідок цієї зміни частина діянь, які на час їх вчинення передбачали кримінальну відповідальність, після цього охоплюється диспозицією ст. 51 КУпАП.
Як наслідок, Об'єднана палата вважає, що для діянь, які на час їх вчинення становили кримінальне правопорушення за статтями 185, 190 або 191 КК, але в яких вартість предмета кримінального правопорушення не перевищувала 2 НМ, обговорювана зміна «скасовує кримінальну протиправність діяння» у значенні ст. 5 КК.
Колегія суддів, яка передала провадження на розгляд Об'єднаної палати ККС, на обґрунтування своєї позиції спиралася на Рішення КСУ від 19 квітня 2000 року, в якому розглядалося питання про вплив змін, що вносяться до нормативно-правових актів інших галузей права, до яких відсилає бланкетна диспозиція кримінального закону. КСУ розглядав ситуацію щодо впливу зміни мінімального розміру заробітної плати на диспозиції ряду статей чинного на той час КК, де цей показник впливав на застосування кваліфікуючої ознаки «у великих чи особливо великих розмірах».
КСУ дійшов висновку, серед іншого:
«Положення статті 58 Конституції України з урахуванням вимог пункту 22 частини першої статті 92 Конституції України треба розуміти так, що виключно законами України визначаються діяння, які є злочинами, та встановлюється кримінальна відповідальність за їх вчинення. Такі закони мають зворотну дію в часі у випадках, коли вони пом'якшують або скасовують кримінальну відповідальність особи…
Встановлення нормативно-правовими актами іншого мінімального розміру заробітної плати не тягне за собою зміни кваліфікуючих ознак злочинів, передбачених частинами четвертими статей 81, 82, 84, частиною третьою статті 83, частиною другою статті 86 та статтею 86-1 цього Кодексу. Положення частини другої статті 6 Кримінального кодексу України щодо зворотної дії закону в часі на ці випадки не поширюється…».
Об'єднана палата вважає, що висновки КСУ в цьому рішенні не можуть бути застосовані до ситуації, яка виникла у зв'язку з обговорюваною зміною до ст. 51 КУпАП.
Зміна розміру мінімальної заробітної плати або неоподатковуваного мінімуму доходу громадян не має за безпосередню мету зміну кримінального закону, тому хоча і може вплинути на застосування норми кримінального закону до певного кола діянь, однак не є зміною кримінального закону, а отже, не має зворотної дії в часі.
Європейський суд з прав людини хоча і вважає, що при використанні техніки «бланкетної» або «відсильної» норми для криміналізації дій або бездіяльності положення, яке посилається, і положення, на яке здійснюється посилання, мають розглядатися в сукупності як кримінальний закон, однак вирішує справи виходячи з конкретних обставин. У справі Morck Jensen він розглядав ситуацію, коли законодавство передбачало кримінальну відповідальність за перебування на певній території без дозволу, але згодом режим цієї території було змінено. ЄСПЛ взяв до уваги, що законодавство, яке змінило режим відповідної території, не мало на меті переглянути застосовність відповідного положення кримінального закону, і таким чином зміна законодавства була зумовлена зовнішніми обставинами, пов'язаними зі зміною ситуації на цій території, які не стосувалися питання винуватості.
Об'єднана палата також вважає, що періодична зміна розміру НМ відповідним законодавством не тягне за собою декриміналізації тих діянь, які кваліфікувалися як кримінальні правопорушення виходячи з розміру НМ, що діяв на час вчинення злочину.
Однак Об'єднана палата вважає, що таких підхід не застосовний до змін, які внесені в ст. 51 КУпАП Законом 3886-IX.
Частина 6 ст. 3 КК передбачає, що зміни до КК можуть вноситися, у тому числі, законами про внесення змін до законодавства України про адміністративні правопорушення, що відрізняє ситуацію, яка розглядається, від змін нормативно-правових актів інших галузей права, які розглядав КСУ у згаданому Рішенні.
У пояснювальній записці до запропонованих змін до ст. 51 КУпАП законодавець їх метою визначив саме зміну кримінального законодавства щоби досягнути домірності при застосуванні кримінальної відповідальності за правопорушення незначної тяжкості.
Тому зміну в ст. 51 КУпАП розміру коефіцієнта НМ до 2, який розмежовує адміністративну та кримінальну відповідальності за відповідні діяння, Об'єднана палата розглядає як зміну до кримінального закону, оскільки мета законодавця полягала саме у зміні диспозиції відповідних кримінальних правопорушень.
Таким чином, Об'єднана палата робить висновок, що зміна до ст. 51 КУпАП, яка стосується збільшення розміру коефіцієнта НМ для кваліфікації відповідних діянь як адміністративного правопорушення, є законом про кримінальну відповідальність, що скасовує кримінальну протиправність діяння для діянь, предметом посягання яких було майно на суму, що не перевищує 2 НМ.
У той же час Суд наголошує, що визначення суми, яка дорівнює 2 НМ, здійснюється виходячи з розміру НМ, що діяв на час вчинення відповідного діяння.
Застосування цих висновків в обставинах цієї справи
На день касаційного розгляду набули чинності зміни до законодавства України, що вплинули на розмір матеріальної шкоди, за заподіяння якої настає кримінальна відповідальність за крадіжку. Відповідно до ч. 2 ст. 433 КПК Об'єднана палата ККС ВС вважає за необхідне вийти за межі вимог касаційної скарги захисника і розглянути їх застосовність до обставин цієї справи.
Відповідно до Податкового кодексу України та Закону 3886-IX вартість викраденого майна, з якого настає кримінальна відповідальність за ст. 185 КК, у 2021 році становила 2270 грн, а у 2022 році – 2481 грн.
Чоловік засуджений за ч. 3 ст. 185 КК за вчинення 16 квітня 2021 року таємного викрадення чужого майна (крадіжку) на суму 406,58 грн, поєднаного з проникненням у приміщення.
Оскільки вартість викраденого майна на час вчинення діяння не перевищувала 2 НМ, до цього діяння має застосовуватися ст. 5 КК. Однак, оскільки діяння вчинене з проникненням у приміщення, дії засудженого підлягають кваліфікації за ч. 1 ст. 162 КК у зв'язку з таким.
Частиною 3 ст. 337 КПК встановлено, що з метою ухвалення справедливого судового рішення та захисту прав людини і її основоположних свобод суд має право вийти за межі висунутого обвинувачення, зазначеного в обвинувальному акті, лише в частині зміни правової кваліфікації кримінального правопорушення, якщо це покращує становище особи, стосовно якої здійснюється кримінальне провадження.
Кримінальним проступком є передбачене цим Кодексом діяння (дія чи бездіяльність), за вчинення якого передбачено основне покарання у виді штрафу в розмірі не більше 3 тис. НМ або інше покарання, не пов'язане з позбавленням волі (ч. 1 ст. 12 КК).
З огляду на зміст ч. 1 ст. 162 КК дії, кваліфіковані за цією нормою, на відміну від кваліфікованих за ч. 3 ст. 185 КК, є кримінальним проступком, а тому їх перекваліфікація покращує становище засудженого.
Вирішуючи питання щодо наявності підстав для кваліфікації дій чоловіка за ч. 1 ст. 162 КК, колегія суддів виходить із фактичних обставин, установлених судами попередніх інстанцій, не вдаючись до оцінки/переоцінки доказів.
Об'єктивна сторона ст. 162 КК полягає, серед іншого, в незаконному проникненні до житла чи іншого володіння особи, зокрема, у незаконному проникненні до приміщення, як це встановлено судами попередніх інстанцій у цьому провадженні.
Під незаконним проникненням до житла чи іншого володіння особи потрібно розуміти будь-яке вторгнення, здійснене всупереч волі законного володільця, за відсутності визначених законом підстав чи з порушенням у встановленому законом порядку.
Суди попередніх інстанцій установили, що засуджений усвідомлював, що приміщення, до якого він протиправно проник, перебуває у володінні іншої особи.
На підставі наведеного, враховуючи положення ч. 3 ст. 337 КПК, Суд уважає за необхідне перекваліфікувати дії за епізодом 16 квітня 2021 року з ч. 3 ст. 185 на ч. 1 ст. 162 КК і призначити покарання в межах санкції цієї частини статті й відповідно до ч. 2 ст. 433 КПК змінити судові рішення.
У ході вирішення питання про призначення виду і розміру покарання колегія суддів, зважаючи на положення статей 50, 65 КК, бере до уваги, зокрема, ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу засудженого, який раніше судимий, офіційно не працевлаштований, неодружений, має постійне місце проживання та реєстрації, на обліках у лікарів психіатра чи нарколога не перебуває, за місцем проживання характеризується з посередньої сторони, на утриманні малолітніх дітей не має.
З огляду на це Суд уважає, що покарання, призначене в межах санкції ч. 1 ст. 162 КК у виді обмеження волі на строк 2 роки, буде справедливим, необхідним та достатнім для виправлення засудженого, попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень. Підстав сприймати таке покарання явно несправедливим Суд не вбачає.
Указане вище істотно зменшує обсяг обвинувачення за ч. 3 ст. 185 КК, визнаний судами попередніх інстанцій доведеним, з огляду на що Верховний Суд вважає, що покарання, визначене судами попередніх інстанцій за цей злочин, не відповідає його тяжкості і має бути призначене у виді позбавлення волі в мінімальному розмірі, передбаченому санкцією ч. 3 ст. 185 КК, у виді 3 років позбавлення волі.
Також судами попередніх інстанцій установлено, що чоловік за епізодом 31 травня 2021 року, за яким його дії кваліфіковані за ч. 2 ст. 185 КК, заподіяв матеріальну шкоду потерпілому в розмірі 424,33 грн. Отже, вартість викраденого майна є меншою ніж 2 НМ, що застосовувався у 2021 році, і це діяння не підпадає під ознаки злочину, передбаченого ч. 2 ст. 185 КК.
За приписами п. 4-1 ч. 1 ст. 284 КПК кримінальне провадження закривається в разі, якщо втратив чинність закон, яким встановлювалася кримінальна протиправність діяння.
За відсутності згоди обвинуваченого та в разі, якщо судом установлено вчинення ним діяння, кримінальна протиправність якого була встановлена законом, що втратив чинність, суд постановляє ухвалу про закриття кримінального провадження з підстави, передбаченої п. 4-1 ст. 284 КПК, у порядку п. 1-2 ч. 2 цього ж положення Кодексу.
Відповідно до абз. 5 ч. 7 ст. 284 КПК ухвала про закриття кримінального провадження з підстави, передбаченої п. 4-1 ч. 1 ст. 284 КПК, постановляється судом з урахуванням особливостей, визначених ст. 479-2 цього Кодексу.
За статтею 479-2 КПК суд здійснює судове провадження щодо діяння, кримінальна протиправність якого була встановлена законом, що втратив чинність, у загальному порядку, передбаченому цим Кодексом, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.
Ґрунтуючись на положенні ч. 1 ст. 434 КПК, касаційний розгляд здійснюється згідно з правилами розгляду в суді апеляційної інстанції з урахуванням особливостей, передбачених гл. 32 вказаного Кодексу. Взявши до уваги позицію засудженого під час розгляду провадження в порядку, передбаченому ч. 3 ст. 479-2 КПК, суд касаційної інстанції при цьому має керуватися ст. 440 КПК.
За приписами ст. 440 КПК суд касаційної інстанції, встановивши обставини, передбачені ст. 284 цього Кодексу, скасовує обвинувальний вирок чи ухвалу і закриває кримінальне провадження.
Таким чином, відповідно до ч. 2 ст. 433 КПК кримінальне провадження за ч. 2 ст. 185 КК з огляду на приписи п. 1-2 ч. 2 ст. 284 КПК підлягає закриттю судом оскільки втратив чинність закон, яким встановлювалася кримінальна протиправність діяння, а вирок місцевого суду та ухвала суду апеляційної інстанції - скасуванню в цій частині.
Висновок про застосування відповідних частин статей 185, 190, 191 КК з урахуванням положень Закону 3886-IX
Закон № 3886-IX, яким унесені зміни до ст. 51 КУпАП, є законом про кримінальну відповідальність, що скасовує кримінальну протиправність у значенні ст. 5 КК для тих діянь, які до набрання цим Законом чинності вважалися кримінальним правопорушенням, однак після набрання ним чинності підпадають під ознаки адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 51 КУпАП.
Зміни, внесені Законом № 3886-IX, мають зворотну дію в часі.
У ході з'ясування, чи перевищує вартість викраденого розмір, визначений ст. 51 КУпАП, має братися до уваги розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, установлений на час вчинення правопорушення, з урахуванням положень п. 5 підрозд. 1 розд. ХХ та пп. 169.1.1 п. 169.1 ст. 169 розд. IV Податкового кодексу України.
Питання, що виникають у кримінальних провадженнях у зв'язку з набуттям чинності Законом № 3886-IX, вирішуються судами за правилами, передбаченими для випадків, коли втратив чинність закон, яким установлювалася кримінальна протиправність діяння.
Отже, Верховний Суд ухвалив касаційну скаргу захисника в інтересах засудженого залишити без задоволення.
Змінити в порядку ч. 2 ст. 433 КПК вирок Житомирського районного суду та ухвалу Житомирського апеляційного суду:
- закрити кримінальне провадження за ч. 2 ст. 185 ККна підставі п. 1-2 ч. 2 ст. 284 КПК, оскільки втратив чинність закон, яким встановлювалася кримінальна протиправність діяння;
- перекваліфікувати дії за епізодом від 16 квітня 2021 року із ч. 3 ст. 185 ККна ч. 1 ст. 162 КК та призначити йому покарання у виді обмеження волі на строк 2 роки.
- Призначити за ч. 3 ст. 185 ККза епізодом від 16 червня 2021 року покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки.
- Вважати засудженим за ч. 4 ст. 185 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років 6 місяців.
На підставі ч. 1 ст. 70 КК шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим покаранням призначити остаточне покарання у виді позбавляння волі на строк 5 років 6 місяців.
У решті судові рішення залишити без зміни.
Автор: Наталя Мамченко
Подписывайтесь на наш Тelegram-канал t.me/sudua и на Google Новости SUD.UA, а также на наш VIBER, страницу в Facebook и в Instagram, чтобы быть в курсе самых важных событий.
