Спір не є таким, що виникає з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин або у зв’язку зі здійсненням господарської діяльності.
У даній справі позивач звернувся до суду та просив визнати протиправною та скасувати реєстраційну дію державного реєстратора та зобов'язати управління державної реєстрації внести до ЄДР запис щодо скасування проведення державної реєстрації юридичної особи.
На обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що державним реєстратором було здійснено реєстрацію юридичної особи — ОСББ, яке створене власниками квартир будинків, яка не відповідає вимогам закону, оскільки заяву про державну реєстрацію прийнято від сторонньої, неуповноваженої особи, із неповними даними та даними, які суперечать вимогам щодо державної реєстрації юридичної особи.
Суд першої інстанції адміністративний позов задовольнив частково: визнав протиправною та скасував державну реєстрацію державного реєстратора управління державної реєстрації ОСББ, а у задоволенні позовної вимоги щодо зобов'язання управління державної реєстрації вчинити певні дії відмовив за безпідставністю.
Апеляційний суд рішення першої інстанції скасував, провадження у справі закрив на підставі п. 1 ч. 1 ст. 238 Кодексу адміністративного судочинства України (далі — КАС). Закриваючи провадження у справі, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що цей спір не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, бо між сторонами виник спір про право цивільне, який має вирішуватись за правилами Цивільного процесуального кодексу України (далі — ЦПК).
Спір про відміну державної реєстрації юридичної особи є спором про наявність або відсутність цивільної правоздатності та господарської компетенції (можливості мати господарські права та обов'язки). Цей спір не є спором у сфері публічно-правових відносин, навіть якщо виник у зв'язку з протиправним внесенням до ЄДР суб'єктом владних повноважень запису про проведення державної реєстрації юридичної особи; не є спором, що виникає з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин; не є спором, що виникає у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності, а є спором про абстрактну можливість брати участь у конкретних правовідносинах. При цьому процесуальне законодавство не визначає юрисдикційну належність такого спору.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20 вересня 2018 року у справі №813/6286/15, заповнюючи цю прогалину закону, зазначила, що подібні спори є найбільш наближеними до спорів, пов'язаних з діяльністю або припиненням діяльності юридичної особи (п. 3 ч. 1 ст. 20 ГПК), а тому повинні розглядатись за правилами господарського судочинства.
Отже, такий спір має вирішуватися за правилами ГПК незалежно від суб'єктного складу, за місцезнаходженням юридичної особи (ч. 6 ст. 30 ГПК).
Велика Палата Верховного Суду в своїй постанові від 6 лютого 2019 року постановила: у частині встановлення предметної юрисдикції змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови та визначивши право позивача на звернення з цим позовом до суду в порядку господарського судочинства.
З постановою Великої Палати Верховного Суду від 6 лютого 2019 року у справі №462/2646/17 можна ознайомитись за посиланням.
Нагадаємо, раніше «Судово-юридична газета» повідомляла, що Велика Палата ВС визначила юрисдикцію позовів до Державної служби з охорони праці про визнання протиправним та скасування акту про нещасний випадок, пов’язаний з виробництвом.
