Банк звернувся до суду із позовом про визнання договору дарування недійсним мотивуючи його тим, що вироком суду особу засуджено до покарання та тим же вироком стягнуто суму заподіяних злочином збитків.
Проте, засуджена особа уклала договори дарування зі своїми дітьми, передавши безоплатно у власність обдаровуваним по 1/2 частці будинку і земельної ділянки.
Відчужуючи нерухоме майно на користь своїх дітей, засуджений знав про судове рішення про стягнення з нього боргу на користь позивача, тому міг передбачити негативні наслідки для себе у випадку виконання судового рішення шляхом звернення стягнення на нерухоме майно, а отже оспорювані правочини є фіктивними.
Судом першої інстанції з яким погодився і апеляційний суд вказаний позов задовольнив виходячи з того, що відчужуючи належне йому на праві власності нерухоме майно на користь своїх дітей, відповідач знав про вирок суду, що набрав законної сили, яким стягнуто з нього на користь позивача суму боргу, тому міг передбачити негативні наслідки для себе у випадку невиконання вироку суду.
На зазначені рішення відповідачем подано касаційну скаргу, яку вмотивовано тим, що банком не доведено жодної правової підстави для виникнення у нього цивільних прав щодо нерухомого майна, яке було відчужено. Водночас на момент укладення оскаржуваних правочинів відповідач був єдиним власником будинку та земельної ділянки і мав право розпоряджатися ними на власний розсуд оскільке згадане нерухоме майно не мало жодних обтяжень права власності, не перебувало ні під арештом, ні під заставою.
Натомість Велика Палата Верховного Суду із такими доводами не погодилась та касаційну скаргу не задовольнила мотивуючи своє рішення наступним.
За нормами ст. 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Цивільно-правовий договір (в тому числі й договір дарування) не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення (в тому числі, вироку) про стягнення коштів, що набрало законної сили. Боржник (дарувальник), проти якого ухвалено вирок про стягнення коштів та відкрито виконавче провадження, та його сини (обдаровувані), які укладають договір дарування, діють очевидно недобросовісно та зловживають правами стосовно кредитора, оскільки укладається договір дарування, який порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом.
В свою чергу положеннями ч. 5 ст. 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Згідно ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.
Для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків.
Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п`ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України.
З аналізу наведених норм Велика Палата зробила висновок про те, що фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, вважає, що така протизаконна ціль, як укладення особою договору дарування майна зі своїм родичем з метою приховання цього майна від конфіскації чи звернення стягнення на вказане майно в рахунок погашення боргу, свідчить, що його правова мета є іншою, ніж та, що безпосередньо передбачена правочином (реальне безоплатне передання майна у власність іншій особі), а тому цей правочин є фіктивним і може бути визнаний судом недійсним.
Нагадаємо, «Судово-юридична газета» писала про висновок ВП ВС щодо витребування майна із незаконного володіння.
