До закінчення пленарних засідань Вищої кваліфкомісії суддів, в ході яких вона долає негативні висновки Громадської ради доброчесності щодо кандидатів до Верховного Суду, залишаються лічені дні. Потім підуть визначення рейтингу кандидатів і надання переможцям рекомендацій до призначення. Далі слово буде тільки за Вищою радою правосуддя.
Разом з тим, серед кандидатів були і залишаються люди з сумнівним минулим. І якщо вони наберуть 11 голосів членів ВККС з 16, то спокійно пройдуть далі, незважаючи на зауваження громадськості.
7 липня Вища кваліфкомісія суддів буде долати негативні висновки ГРД щодо 6 кандидатів в новий Верховний Суд. Серед них суддя Верховного Суду Михайло Гриців (співбесіду проходив 15 травня), суддя ВССУ Олександр Єлфимов (співбесіду проходив 21 квітня), суддя ВАСУ Яна Іваненко (співбесіда була 24 квітня), суддя ВАСУ Лариса Мороз (співбесіда пройшла 17 травня), суддя Верховного Суду Ярослав Романюк (проходив співбесіду 17 травня), суддя ВАСУ Микола Сірош (співбесіду пройшов 24 квітня). З них четверо — М. Гриців, М. Сірош, Я. Іваненко і Л. Мороз — претендують на Касаційний адміністративний суд ВС, який буде відповідати за розгляд позовів до суб'єктів владних повноважень, включаючи справи про встановлення ЦВК результатів виборів, справи щодо дій Верховної ради, Президента, Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів, Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів та ін.
Що стосується екс-судді Вищого адміністративного суду України Миколи Сіроша, в ході співбесіди 24 квітня питання ВККС до нього були цілком «комфортними»: про застосування практики Європейського суду з прав людини, про те, що таке неупереджений суд та ін. Втім, доповідач по його питання, член ВККС Михайло Макарчук зазначив: «Зараз ви розповідаєте про те, про що ми не знали. Наприклад, про договір про спільну діяльність в рамках Буковеля». Ці документи М. Сірош заздалегідь не надав ні ГРД, ні ВККС, а для багатьох кандидатів відсутність на співбесіді підтверджуючих документів означало автоматичний «виліт» з конкурсу. Не бачать ці пояснення, а також документи ні громадськість, ні спостерігачі за конкурсом, тому оцінити, наскільки вони спростовують висновок Ради, неможливо.
Представник Громадської ради доброчесності Леонід Маслов і зовсім обмежився зачитуванням доповіді, яку готував інший член ГРД — Петро Варишко.
Під час співбесіди ні Комісія, ні ГРД не дослідили підстави трьох скарг, які подавалися на М. Сіроша, а також зміст 8 повідомлень, які надійшли через сайт Громадської ради доброчесності. Колегія ВККС детально не розбирала, чому в його деклараціях мають місце розбіжності, а лише підкреслила в кінці, що чекає найближчим часом підтверджують слова кандидата документи.
«Секретні» скарги
На жаль, зміст скарг або інформації, які надходять в ВККС або ГРД, часто залишається «під замком» для громадськості, якщо їх не зачитають вголос самі члени цих органів. При цьому на сайті Громадської ради доброчесності сказано про 8 заявах щодо М. Сіроша, а в ході співбесіди було сказано про 3 скарги, що надійшли в ВККС.
Але як з'ясувалося, таких скарг значно більше. Так, з відкритих джерел відомо, що напередодні відставки М. Сіроша в 2016 р. Вища рада юстиції розглядала щодо нього питання про відкриття дисциплінарної справи. Скарга стосувалася порушення норм законодавства в зв'язку з обмеженням права на касаційний перегляд. Перевірку по ній проводив заступник голови ВРЮ Олексій Муравйов — суддя Вищого адмінсуду, тобто колега М. Сіроша по суду. В результаті у відкритті справи було відмовлено, а М. Сірош пішов у відставку.
Всього, як повідомила Вища рада правосуддя у відповіді «Судово-юридичній газеті» від 22.06.2017, на розгляді ВРП знаходиться 17 (!) скарг щодо дій М. Сіроша, з яких 9 розглянуті, а 5 залишені без розгляду «відповідно до ухвал членів Ради». Як повідомляє ВРП, цими членами є вже згаданий вище О. Муравйов, який рішенням від 20.01.2016 залишив без розгляду скаргу від 10.08.2015, Павло Гречковський (рішенням від 12.04.2017 залишив без розгляду скарги від 17.04.2014 та від 6.05.2014 ), Андрій Бойко (рішенням від 13.03.2017 залишив без розгляду скарги від 17.04.2014 та від 6.05.2014). Як бачимо, всі скарги залишені без розгляду після відходу М. Сіроша у відставку. При цьому у відповіді ВРП сказано, що «згідно з актами про вилучення для знищення документів, не внесених до Національного архівного фонду, документи, що не мають науково-історичної цінності та втратили практичне значення (надійшли до Ради в протягом 1998-2010 рр.), було знищено».
Однак у відповіді Вищої ради правосуддя підкреслюється, що відносно М. Сіроша все ще залишаються нерозглянутими 8 скарг (!). Таким чином, рішення про подолання висновку ГРД може бути прийнято ВККС ще до того, як ці скарги на предмет наявності в діях М. Сіроша складу дисциплінарного порушення розгляне ВРП.
«Чому вирішили піти, але повернулися?»
Як бачимо, шляхом відходу у відставку М. Сірош легко позбувся необхідності давати пояснення щодо заяв перед Вищою радою правосуддя. Втім, в ході співбесіди на питання колегії ВККС «Чому Ви вирішили піти з посади судді Вищого адмінсуду, але знову претендуєте в судову систему? Адже багато Ваших колег беруть участь в конкурсі, готуються до іспитів, співбесід, незважаючи на навантаження з розгляду справ», М. Сірош відповів, що «сів, подумав і вирішив, що він все-таки суддя».
Нагадаємо, одним із способів очищення судової влади від не доброчесних суддів став метод «звільніться самі, поки не звільнили вас». Простіше кажучи, пророкуючи відкриття дисциплінарних справ та інші розгляди, таких людей ввічливо «просили на вихід», щоб не псувати їх репутацію. Як зазначено вище, напередодні відставки М. Сіроша в 2016 р. ВРЮ якраз розглядала щодо нього питання про відкриття дисциплінарної справи, а по частині скарг рішень немає донині. Примітно, що ні від ВККС, ні від ГРД питання до М. Сіроша щодо змісту цих скарг не надійшли, хоча іншим кандидатам доводилося звітувати по кожній.
«За яку історію вам соромно?»
У 2009 р, напередодні президентських виборів, М. Сірош боровся за гербову печатку Вищого адмінсуду, де розглядаються виборчі суперечки, і власним наказом призначив себе в. о. голови ВАСУ. Цей факт, який був зазначений у висновку ГРД, в ході співбесіди ні Громадська рада доброчесності в особі Л. Маслова, ні Вища кваліфкомісія суддів чомусь не обговорили з кандидатом, обмежившись питанням (авторства члена ВККС Андрія Козлова): «За яку історію з вашої професійної кар'єри Вам соромно?»Як з'ясувалося, М. Сірошу за історію з гербовою печаткою соромно не було. Цією відповіддю задовольнилися, хоча член ВККС А. Козлов зазначив, що «мав на увазі не цю ситуацію».
Відсутність питань, які дали б зрозуміти психологічний портрет кандидата, здивувало спостерігачів за процесом, адже інші піддавалися набагато більш ретельному дослідженню їх минулих вчинків. Не задали кандидату питання і про причини залучення його до адміністративної відповідальності за порушення правил дорожнього руху, чи мало місце ДТП тощо.
Готельний бізнес в «Буковелі»
Примітно, що Національне агентство з питань запобігання корупції у відповіді нашому виданню повідомило, що «станом на 16.05.2017 перевірка декларації Сіроша Миколи Васильовича не проводилася і не проводиться», хоча у висновку ГРД йдеться про претензії до його декларацій.
Зокрема, в цьому висновку прямо вказується, що в майнових деклараціях за 2013-2014 рр. кандидат серед майна членів сім'ї вказав садовий (дачний) будинок загальною площею 242 кв. м. У декларації 2015 року цей будинок, яким володіє дружина кандидата, записаний уже як нежитлова будівля.
Як зачитав доповідач по М. Сірошу від Громадської ради доброчесності Л. Маслов, «насправді це котедж для сімейного проживання/відпочинку, що підтверджується інформаційної довідкою. Така ж ситуація з нерухомості розміром 380 кв. м, яка вказана в декларації за 2013 рік як садовий (дачний) будинок, а в декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2015 р. — як нежитлова будівля. Однак з реєстру прав на нерухоме майно відомо, що «нежитловими приміщеннями в Поляниці» є готельний комплекс в декількох метрах від підйомників елітного гірськолижного курорту «Буковель», що за своєю природою може бути прихованою формою ведення готельно-туристичного бізнесу». У відповідь М. Сірош сказав: «Назвати це готельним комплексом складно, оскільки це окремі споруди, 5-6 кімнат». Таким чином, прямо він не заперечував, що це готелі (!), А лише говорив про неточну характеристику об'єкта як комплексу.
Разом з тим, слід звернути увагу, що дружина кандидата в 2011 р. придбала земельну ділянку в Буковелі площею 448 кв. м за 44 800 грн, а в 2013 р. — 500 кв. м за 50 тис. грн, тобто по 100 грн за кв. м. «Очевидно, що такі ціни не відповідають дійсності», — сказано у висновку ГРД. Дійсно, в 2011 р. елітні пропозиції на території самого «Буковеля» були найдорожчими в Карпатах ($15-20 тис./сотка) і порівняні з цінами тільки з територіями поблизу розкручених санаторіїв мінеральних вод (Трускавецький, Свалявський райони). Яким чином сім'ї кандидата вдалося отримати таку чарівну «знижку»? До речі, в своєму досьє серед осіб, які можуть дати йому рекомендацію, М. Сірош вказав Шевченко Олександра Леонідовича (Верховна Рада) — співвласника «Буковеля» і нардепа від «УКРОПу».
При цьому дохід кандидата в 2012-2016 рр. становить 1 669 913 грн, а його дружини — 378 410 грн, що само по собі є значною сумою, але недостатньою для придбання та утримання великої кількості нерухомого майна.
Як пояснив М. Сірош, коментуючи інформацію ГРД, суддею він працює з 1983 р., тому ні він сам, ні податкова не можуть порахувати, скільки він заробив, щоб придбати таку кількість майна. «Я звертався до податкової служби, і там теж точно не можуть сказати, скільки ми заробили, а скільки витратили», — сказав кандидат. Крім того, його дружина займається бізнесом. «Є документи про те, що вона домовлялася з партнерами в Івано-Франківську», — зазначив він.
Батьки і теща кандидата отримувала компенсації як сім'я переселенців з Чорнобильської зони. Можливо, цим пояснюється те, що разом з частиною інших суддів вони мають маєтки в престижному районі Десенки. Нагадаємо, землі, на яких було розпочато будівництво котеджного містечка «Десенка», в 1991 р. були виділені чорнобильцям, однак їм так і не вдалося їх приватизувати. Згодом землі були передані у власність суддям.
Також у висновку ГРД відзначається, що маючи квартиру в Києві, кандидат з 2011 р. орендує ще одну квартиру площею 327 кв. м в елітному селищі Козин під Києвом. Принаймні, це випливає з декларації. Згідно інформаційній довідці ГРД, за цією адресою замість квартири в багатоквартирному будинку знаходиться серія дорогих таунхаусів в котеджному містечку. Це пояснює занадто велику, як для звичайної квартири, площу. Вартість такого таунхауса становить близько $400 тис., Про що свідчать відповідні оголошення на сайтах агентств з нерухомості.
«Очевидно, що і оренда такого дорогого таунхауса коштує чимало, проте в деклараціях кандидата немає інформації щодо будь-яких фінансових витрат, з чого можна припустити, що кандидат орендує майно безкоштовно, або це є прихованою формою володіння», — підкреслив Л. Маслов. «Зазначені обставини дозволяють зробити висновок про недостовірність відомостей у деклараціях кандидата за 2013-2014 рр. При цьому зазначена інформація свідчить про невідповідність способу життя задекларованим доходам, приховування відомостей про реальне призначення майна і використання транспортних засобів», — підвів член ГРД, а колегія ВККС підкреслила, що чекає від кандидата відповідні документи.
Суддівська династія
Не обговорювався під час співбесіди і той момент, що М. Сірош не вказав у своїй е-декларації ніяких родичів, окрім дружини, хоча його син Дмитро Сірош успішно працює суддею Господарського суду Полтавської області і в 2015 р. навіть намагався перевестися до Господарського суду Києва , але йому відмовили в такому переведенні.
Нагадаємо, в 2011 р. в рамках «реформи» суддями масово стали діти суддів вищих судів, нардепів та інших впливових осіб з державного апарату. Серед «золотої молоді» тоді виявився і син М. Сіроша Дмитро, який набрав 90 балів зі 100 можливих (!).
Сторонні спостерігачі констатують, що далеко не по всім претендентам до Верховного Суду в ході пленарних засідань ВККС проходив докладний розгляд. Можливо, ця думка необ'єктивна. Однак сьогодні настав саме той момент, коли всім варто дати собі відповідь на питання, чи хоче українське суспільство побачити в кріслах суддів Верховного Суду кандидатів з «старої доброї гвардії» — таких, як Микола Сірош.
Автор: Наталія Мамченко
