На думку Великої Палати Верховного Суду, навіть якщо суддя була звільнена за порушення присяги, 6 років не здійснювала правосуддя та отримала статус адвоката у цей період, у випадку визнання незаконним відповідного звільнення, вона може розраховувати на зарахування такого «вимушеного прогулу» до суддівського стажу і відповідно вийти у відставку із усіма визначеними законом виплатами.
Відповідну позицію висловила ВП ВС у постанові від 3 листопада 2022 року по справі №990/4/22 (головуюча Лариса Рогач, суддя-доповідач Михайло Гриців).
Також ВП ВС підкреслила, що «статус судді не завжди можна ототожнювати зі здійсненням правосуддя». «Однак отримання від держави матеріального забезпечення, зокрема суддівської винагороди, нерозривно пов`язує особу з її статусом судді», - зазначає ВП ВС.
Отже, суддя може не здійснювати правосуддя, але якщо йому чи їй нараховується суддівська винагорода, це теж підтверджує статус судді.
Обставини справи
Так, Вища рада юстиції 2012 року внесла подання до Верховної Ради про звільнення судді за порушення присяги, а у 2013 році суддя була звільнена парламентом і відповідно відрахована зі штату суду. Суть претензій ВРЮ до даної судді Довгинцівського райсуду Кривого Рогу Наталії Середньої полягала у тому, що вона разом з колегами призначила умовне покарання за вбивство колишньому дніпропетровському депутатові. Як повідомляли ЗМІ, через сварку депутат з незареєстрованого автомата Калашникова розстріляв у власному будинку чоловіка на очах у дружини і дитини останнього. Райсуд кваліфікував дії депутата як «перевищення меж необхідної самооборони» і присудив йому 2 роки умовно. Апеляційний суд скасував вирок та призначив покарання 14 років позбавлення волі.
19 січня 2017 року ЄСПЛ ухвалив рішення у справі «Куликов та інші проти України», де серед чисельних заявників була і ця суддя. Відповідно вже новий Верховний Суд скасував рішення ВРЮ та постанову ВР у частині звільнення судді за порушення присяги.
У 2018 році звільнена суддя отримала свідоцтво адвоката.
Згодом стягнула з ТУ ДСА суддівську винагороду на свою користь за час вимушеного прогулу за період з 27 липня 2013 року по 31 грудня 2018 року в сумі 1 263 830,91 грн.
У грудні 2020 року ТУ ДСА нарахувало й виплатило суддівську винагороду на користь судді за час вимушеного прогулу з 27 липня 2013 року до 31 грудня 2018 року у сумі 1 276 745, 62 грн без утримання податків й інших обов`язкових платежів.
У жовтні 2021 року суддя подала до ВРП заяву, в якій просила звільнити її з посади судді у відставку, тобто, отримати право й на всі відповідні виплати суддям у відставці.
Однак ВРП відмовила їй, мотивувавши тим, що у період з 23 травня 2013 року до 21 серпня 2019 року заявниця не обіймала посаду судді та не здійснювала правосуддя у зв`язку з її звільненням за порушення присяги. Відтак, цей проміжок часу не може бути зарахований до стажу роботи, який дає судді право на відставку.
Як зазначили у ВРП, стаж роботи позивачки на посаді судді на дату розгляду її заяви складає 16 років (строк роботи на посаді судді - 10 років 7 місяців; половина строку навчання у виші - 2 роки 5 місяців; стаж роботи, вимога щодо якого визначена законом і надавала право для призначення на посаду судді - 3 роки).
ВРП також зауважила, що вона у 2018 році отримала свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю.
Вища рада правосуддя підкреслила, що суддя має право подати заяву про відставку тільки у випадку наявності стажу роботи на посаді судді не менше 20 років. А дана суддя такого стажу не має, бо 6 років вона не обіймала посаду судді та не здійснювала правосуддя у зв`язку зі звільненням за порушення присяги, а відтак цей період не може бути зарахований до стажу.
Касаційний адміністративний суд Верховного Суду рішенням від 3 серпня 2022 року позов судді Наталії Середньої задовольнив, скасував рішення ВРП про відмову у відставці, зобов`язав ВРП повторно розглянути заяву із зарахуванням до стажу роботи, що дає судді право на відставку, періоду вимушеного прогулу 6 років.
Зокрема КАС ВС заявив, що Середня була позбавлена можливості здійснювати правосуддя через обставини, які не залежали від неї особисто.
«Щодо посилання у спірному рішенні на те, що позивачка отримала у 2018 році свідоцтво на право здійснення адвокатської діяльності, суд зауважив, що «такий факт не може бути перешкодою для зарахування їй відповідного стажу роботи на посаді судді, позаяк отримання адвокатського свідоцтва було зумовлене існуючими на той час обставинами й потребою заробляння собі на життя працею, яка найбільше відповідала її освіті й досвіду». А чинним законодавством не передбачено будь-яких підстав для зменшення стажу роботи на посаді судді у випадку реалізації особою права на працю під час вимушеного прогулу.
Позиція Великої Палати ВС
Велика Палата Верховного Суду погодилася з висновком КАС ВС.
«Позивачка була суддею, яка знаходилася у вимушеному прогулі. Позивачка була позбавлена можливості здійснювати правосуддя через обставини, які не залежали від неї особисто», - зазначила ВП ВС у постанові.
«Нема підстав не погодитися й позицією суду про некоректність посилання відповідача на факт отримання позивачкою свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю як на підставу, що унеможливлює зарахування їй відповідного періоду до стажу роботи на посаді судді, оскільки сама по собі ця подія не спростовує того, що позивачка не зі своєї волі не могла виконувати повноваження судді», - підкреслила ВП ВС.
«Як убачається з оскаржуваного рішення, ВРП трактувала цю норму надмірно формально, прив`язавши її застосування до фактичного зайняття особою посади судді та здійснення нею правосуддя.
Під час здійснення правосуддя існують випадки, коли за певних умов суддя не може здійснювати правосуддя.
Очевидним є також те, що суддя може не здійснювати правосуддя після відрахування його зі штату та звільнення», - зазначили у Великій Палаті.
«У нашому випадку позивачка втратила статус судді (шляхом звільнення за порушення присяги) не з своєї волі, вона не мала наміру звільнитися з посади судді. Такі дії (звільнення у зв`язку з порушення присяги судді) стали предметом судового контролю, за наслідками якого встановлено неправомірність звільнення позивачки з посади судді.
Після звільнення позивачки і до часу скасування судом Постанови Верховної Ради України (на підставі якої вона була звільнена) та видання наказу про скасування наказу про відрахування зі штату у позивачки поза її волею не було можливості здійснювати правосуддя.
Як уже зазначалося, невід`ємним елементом статусу суддів, зокрема, є надання їм за рахунок держави матеріального забезпечення.
У більшості випадків, коли суддя не здійснює правосуддя (окрім випадків застосування до судді дисциплінарного стягнення), йому (судді) виплачується суддівська винагорода. Отримання від держави матеріального забезпечення, зокрема суддівської винагороди, нерозривно пов`язує цю особу з її статусом судді.
З матеріалів справи встановлено, що за час вимушеного прогулу позивачці виплатили середній заробіток судді з утриманням страхових внесків. Зокрема, за період з 27 липня 2013 року до 31 грудня 2018 року виплати були здійснені на виконання рішення суду, а за період з 1 січня до 17 вересня 2019 року ці кошти виплачені у безспірному порядку.
Тут варто зазначити відразу, що статус судді не завжди можна ототожнювати зі здійсненням правосуддя, адже статус судді «отримується» з моменту видання відповідного акта про призначення, а здійснювати правосуддя суддя може після прийняття присяги та зарахування до штату відповідного суду, який функціонує.
Отож у контексті спірних правовідносин Велика Палата вважає за потрібне визнати, що період з 23 травня 2013 року до 21 серпня 2019 року, який ВРП вважає за неможливим зарахувати до стажу роботи, що дає судді право на відставку, має властивості такого, що зараховується до стажу роботи на посаді судді.
У світлі сказаного видається незбагненним, чому причини нездійснення суддею повноважень судді в часі з 23 травня 2013 року до 21 серпня 2019 року ВРП сприймає негативно, визнає такими, що позивачка в той час не обіймала посаду судді та не здійснювала правосуддя.
З цього приводу в оскаржуваному рішенні ВРП не наводить мотивів відносно того, чому причини, через які позивачка не з власної волі тривалий час не могла здійснювати повноважень судді, не доказують правомірність її прагнень отримати право на відставку судді», - вважає ВП ВС.
«17 вересня 2019 року виконувач обов`язків голови Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області видав наказ № 139к-тр «Про скасування наказу», яким скасував наказ цього суду про відрахування зі штату цього суду судді на виконання Постанови Верховної Ради України від 23 травня 2013 року № 311-VІІ «Про звільнення суддів». За цим наказом позивачка як суддя мала також стати до роботи з 18 вересня 2019 року; мала право на отримання з 18 січня 2019 року щомісячної доплати за вислугу років у розмірі 40 % від посадового окладу відповідного до штатного розпису.
Отож якщо [ймовірно, неясно] ВРП вважає, що до «відставочного» стажу судді має зараховуватися час, коли вона після поновлення свого права приступила до виконання своїх повноважень судді (18 вересня 2019 року), але не повинен зараховуватися час від дати звільнення за наче «порушення присяги судді» (23 травня 2013 року) до дати відновлення діяльності на цій посаді, бо вона нібито фактично не виконувала своїх повноважень, то такого змісту міркування не є об`єктивно-зумовленими, виправданими; вони суперечать принципам законності й, особливо, справедливості», зазначили судді ВП ВС у постанові.
«У судовому порядку на законних підставах було встановлено, що з 23 травня 2013 року суддя не з власної волі була позбавлена можливості виконувати повноваження судді. Якщо заперечувати реальність того, що суддя з вини Вищої ради юстиції, Верховної Ради України з 23 травня 2013 року не виконувала повноважень судді, і не зараховувати цей час до стажу, що не дає право на відставку судді, то тоді фактично відбувається заперечення цієї реальності.
Виглядає, що компетентний орган ніби непрямо, іншим способом виправдовує звільнення позивачки за «порушення присяги», оскільки таким чином визнає, що вона мовби без поважних причин не виконувала повноважень судді. Але такий підхід не є справедливим.
Є очевидним, що судове визнання незаконним відсторонення позивачки від виконання повноважень судді на тривалий проміжок часу дозволяло їй очікувати відновлення її права не тільки на отримання відшкодування судової винагороди за час вимушеного прогулу, але й на зарахування до стажу роботи на посади судді, того часу роботи, який вона могла б набути, але об`єктивно не змогла цього зробити через тимчасове протиправне обмеження здійснення нею цих повноважень.
Зарахування часу, впродовж якого позивачка не здійснювала повноважень судді, до «відставочного» стажу по суті є формою реалізації поновленого її права як на здійснення повноважень судді, так і на отримання соціально-матеріальних та правових заходів, котрі б забезпечували належне та повноцінне проживання судді після її виходу у відставку.
Тому вкотре треба зазначити, що ВРП діяла протиправно, коли без наведення мотивів і аргументів, які б основувалися на законі, не зарахувала до стажу, що дає право на відставку, час, протягом якого вона не працювала на посаді судді, з описаної вище ситуації», - зазначила ВП ВС.
Автор: Наталя Мамченко
Підписуйтесь на наш telegram-канал t.me/sudua та на Twitter, а також на нашу сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.
