Жоден суд, і навіть Велика Палата Верховного Суду, не може зобов’язати Верховна Раду привести нормативне регулювання у відповідність із Конституцією України, рішеннями Європейського суду з прав людини та Конституційного Суду України. Навіть, якщо таке регулювання не відповідає рішенням Європейського суду з прав людини.
Відповідну позицію висловила 17 листопада 2022 року Велика Палата Верховного Суду у справі №990/116/22 (суддя-доповідач голова Верховного Суду Всеволод Князєв)
При цьому, ВП ВС не може переглянути вирок на підставі рішення ЄСПЛ, доки Верховна Рада не приведе своє регулювання у відповідність з рішенням ЄСПЛ. Таке замкнене коло випливає з рішень Великої Палати.
Історія проблеми
Як раніше писала «Судово-юридична газета», у зв’язку із рішенням ЄСПЛ «Куликов та інші проти України», де судді-заявники оскаржили своє звільнення за порушення присяги, багато суддів відновилися у правах. Втім, це відбувається не автоматично, а на підставі рішень судів. Тоді позицію про скасування звільнень суддів підтримала і Велика Палата Верховного Суду.
Втім, не завжди рішення ЄСПЛ є аксіомою для Великої Палати Верховного Суду. Так, як раніше писала «Судово-юридична газета», у 2020 році Велика Палата нового Верховного Суду відмовилася переглядати вирок про довічне позбавлення волі навіть після рішення ЄСПЛ «Пєтухов проти України №2», яким ЄСПЛ закликав Україну змінити процедуру дострокового звільнення від довічних покарань (суддею-доповідачем була Олександра Яновська).
ВП ВС визнала, що у національному законодавстві України «існує суттєва законодавча прогалина, що стосується врегулювання можливості звільнення осіб, засуджених до довічного позбавлення волі».
«Однак вдосконалення нормативно-правових актів шляхом прийняття законів, внесення до них змін і доповнень є прерогативою законодавчої гілки влади і не належить до повноважень суду будь-якої інстанції.
Єдиним органом законодавчої влади в Україні є Верховна Рада України, повноваженнями якого охоплюється внесення змін до чинного законодавства України, в тому числі і на виконання рішень міжнародної судової установи.
З урахуванням тієї обставини, що на момент розгляду Великою Палатою Верховного Суду необхідних змін до національного законодавства на виконання рішення ЄСПЛ «Пєтухов проти України №2» законодавчим органом не внесено, порядок та умови перегляду призначеного покарання у вигляді довічного позбавлення волі нормативно не визначені, Верховний Суд позбавлений можливості розглянути питання про перегляд призначеного покарання засудженого у вигляді довічного позбавлення волі, як про це просить заявник», - сказала ВП ВС у своєму рішенні.
Отже, ВП ВС тоді переадресувала «завдання» законодавцю.
Згодом, вже у іншому рішенні від 18 серпня 2022 року Велика Палата висловила позицію, що хоча й рішення ЄСПЛ «Пєтухов проти України №2» повинна Верховна Рада, однак зобов’язати Верховну Раду його виконати не може навіть Верховний Суд (справа №990/94/22 ).
За матеріалами цієї справи у червні 2022 року позивачі звернулися до КАС ВС як суду першої інстанції з позовом, у якому просили:
- визнати протиправною бездіяльність Верховної Ради щодо невиконання рішень Європейського суду з прав людини від 12 березня 2019 року у справі «Петухов проти України (№ 2)», від 11 березня 2021 у справі «Дембо та інші проти України», від 18 листопада 2021 року у справі «Токар та інші проти України» та Рішення КСУ від 16 вересня 2021 року № 6-р(ІІ)/2021 у справі за конституційними скаргами щодо про перегляду вироку особи, караної на довічне позбавлення волі;
- зобов`язати Верховну Раду привести нормативне регулювання у відповідність із Конституцією України, рішеннями ЄСПЛ та Рішенням КСУ від 16 вересня 2021 року № 6-р(ІІ)/202 тощо.
На думку позивачів, національні суди не розглядають звернення осіб, засуджених до довічного позбавлення волі, перекладаючи вирішення питання на Верховну Раду України, проте жодних змін не внесено у чинне законодавство, які б відновили порушені права осіб, які відбувають покарання у вигляді довічного ув`язнення, на пом`якшення покарання, що призводить до невиконання рішень ЄСПЛ.
Велика Палата Верховного Суду у цій справі підкреслила, що право на доступ до суду не є абсолютним.
«А дії Верховної Ради щодо реалізації законотворчої функції (розгляд законопроекту шляхом голосування) не є владно-управлінськими, відтак предмет позову не підпадає під контроль суду адміністративної юрисдикції».
Нове рішення ВП ВС
17 листопада 2022 року Велика Палата Верховного Суду у справі №990/116/22 (суддя-доповідач голова Верховного Суду Всеволод Князєв) знов висловила таку ж позицію.
«Здійснюючи законотворчу діяльність, Верховна Рада України не виконує владних управлінських функцій, які можуть бути предметом оскарження.
У мотивувальній частині Рішення від 27 березня 2002 року № 7-рп/2002 Конституційний Суд України вказав, що за змістом положень статей 85, 91 Конституції України Верховна Рада України приймає закони, постанови та інші правові акти. Вони є юридичною формою реалізації повноважень єдиного органу законодавчої влади в Україні та відповідно до частини другої статті 147, частини першої статті 150 Конституції України є об`єктом судового конституційного контролю.
Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що дії Верховної Ради України щодо реалізації законотворчої функції не є владно-управлінськими, а тому предмет позову не підпадає під контроль суду адміністративної юрисдикції.
Вимога позивача про зобов`язання парламенту привести нормативне регулювання, установлене положеннями КК, у відповідність із Конституцією України, рішеннями ЄСПЛ та Конституційного Суду України пов`язана саме із вчиненням Верховною Радою України дій, які віднесено до законотворчої діяльності, контроль за якою, як указано вище, знаходиться поза межами компетенції суду адміністративної юрисдикції.
Таким чином, висновок суду першої інстанції про те, що цей позов не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, є правильним, оскільки, на переконання Великої Палати Верховного Суду, поняття спору, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, слід тлумачити в контексті частини третьої статті 124 Конституції України в ширшому значенні, тобто як поняття, що стосується спорів, які не підпадають під юрисдикцію саме адміністративних судів і які взагалі не підлягають судовому розгляду», - підкреслила ВП ВС.
Автор: Наталя Мамченко
Підписуйтесь на наш telegram-канал t.me/sudua та на Twitter, а також на нашу сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.
