Орган Національної поліції на стадії досудового оформлення матеріалів про адміністративне правопорушення фактично виконує функцію обвинувачення. Про це зазначила Велика Палата Верховного Суду, переглядаючи справу водія, покараного за керування автомобілем у стані сп’яніння, після того, як Європейський суд з прав людини встановив порушення Конвенції Україною.
Так, ЄСПЛ вважав, що мала місце небезсторонність суду, бо у справі про адмінправопорушення не був присутній прокурор.
30 серпня 2023 року Велика Палата Верховного Суду винесла постанову у цій справі №208/712/19.
Обставини справи
Постановою Заводського райсуду Дніпродзержинська від 19 квітня 2019 року чоловіка визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 статті 130 Кодексу про адміністративні правопорушення, і накладено штраф 10 200 грн із позбавленням права керування авто на рік.
Як установлено судом, він з ознаками наркотичного сп`яніння керував автомобілем. Від проходження огляду на стан сп`яніння у закладі охорони здоров`я водій відмовився у присутності двох свідків, чим порушив вимоги Правил дорожнього руху. Дніпровський апеляційний суд 30 травня 2019 року залишив рішення першої інстанції в силі.
Рішення Європейського суду з прав людини
Однак Європейський суд з прав людини 6 жовтня 2022 року (заява № 13063/18) у справі «Бантиш та інші проти України» констатував порушення пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод у зв`язку з небезсторонністю суду з огляду на відсутність сторони обвинувачення, тобто, прокурора, під час розгляду справи про притягнення цього чоловіка до адміністративної відповідальності.
Цим же рішенням ЄСПЛ присудив заявнику відшкодування моральної шкоди, а також компенсацію судових та інших витрат у сумі 900 євро.
У заяві до ВП ВС про перегляд судових рішень захисник порушує питання про їх скасування і закриття провадження у справі у зв`язку з закінченням строків накладення адміністративного стягнення. Посилається на порушення вимог пункту 1 статті 6 Конвенції, яке, з огляду на висновки ЄСПЛ, полягало у небезсторонності суду й фактичному перебиранні ним на себе функції сторони обвинувачення.
Висновки Великої Палати Верховного Суду
Велика Палата заслухала пояснення представників Офісу Генерального прокурора і Міністерства юстиції з питання застосування норм права щодо повноважень прокурора під час судового розгляду справ про адміністративні правопорушення у контексті рішення ЄСПЛ, і дійшла висновків про таке.
Згідно з частиною другою статті 297-1 КУпАП постанова у справі про адміністративне правопорушення може бути переглянута з підстави встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні судом справи про адміністративне правопорушення. У такому разі відповідно до положень частини першої статті 297-8 КУпАП справа переглядається у порядку виключного провадження Великою Палатою.
У заяві про перегляд судових рішень захисник просить виконати рішення ЄСПЛ через застосування додаткових заходів індивідуального характеру шляхом скасування постанов судів першої та апеляційної інстанцій з огляду на констатоване міжнародною судовою установою недотримання судом вимог пункту 1 статті 6 ЄКПЛ через відсутність у процесі сторони обвинувачення. Вирішення даної вимоги потребує оцінки Великою Палатою юридичної природи і наслідків відповідного порушення, зокрема розгляду питання про те, чи лежать в його основі процедурні помилки, які би ставили під серйозний сумнів результат провадження у справі про адміністративне правопорушення і свідчили про невідповідність постанов суду вимогам Конвенції.
Пунктом першим статті 6 ЄКПЛ кожному гарантовано право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Відтак безсторонність суду, зміст якої полягає у відсутності упередженості або необ`єктивності, є однією з гарантій, покликаних забезпечити загальну справедливість судового провадження. Дотримання її відповідно до усталеної практики ЄСПЛ встановлюється за двома критеріями: суб`єктивним та об`єктивним.
Безсторонність за суб`єктивним критерієм означає, що суддя не виявляв особистої упередженості або зацікавленості у результатах розгляду справи. Особиста безсторонність презюмується доти, доки з урахуванням поведінки та/або особистих переконань конкретного судді не буде доведено протилежного.
Об`єктивна безсторонність вимагає забезпечення самим судом, зокрема його персональним складом, достатніх гарантій, щоб виключити будь-які сумніви в його об`єктивності та неупередженості (рішення у справі «Михайлова проти України» від 06 березня 2018 року (заява № 10644/08, пункт 56)).
У контексті об`єктивного критерію, крім поведінки судді, підлягає перевірці наявність або відсутність переконливих фактів, які можуть викликати сумнів у його безсторонності. Це означає, що під час з`ясування питання про існування причин припускати небезсторонність судді вирішальною є не позиція заінтересованої сторони, а обґрунтованість відповідного побоювання. Об`єктивний критерій зазвичай стосується ієрархічних чи інших зв`язків між суддею та іншими учасниками провадження (рішення у справі «Михайлова проти України» від 6 березня 2018 року, заява № 10644/08, пункт 56).
Дотримання вищезазначеного критерію покликане продемонструвати безсторонність суду учасникам процесу і суспільству з урахуванням того, що одержати докази необ`єктивності чи упередженості конкретного судді зазвичай досить складно. У цьому відношенні ЄСПЛ неодноразово акцентував увагу на важливості зовнішньої форми судових процедур для сприйняття їх поінформованим та розсудливим стороннім спостерігачем. Іншими словами, правосуддя повинно не тільки чинитися - має бути також видно, що воно чиниться. Навіть видимість є важливою, оскільки йдеться про довіру, яку в демократичному суспільстві суди повинні викликати у громадськості (рішення у справі «Михайлова проти України» від 06 березня 2018 року (заява № 10644/08, пункт 56).
За практикою ЄСПЛ у разі проведення усного судового розгляду справи за будь-яким обвинуваченням, яке у розумінні Конвенції вважається «кримінальним», за участю сторони захисту присутність сторони обвинувачення є, «як правило, необхідною для усунення обґрунтованих сумнівів, які можуть виникнути щодо безсторонності суду» (рішення у справах: «Михайлова проти України» від 06 березня 2018 року, заява № 10644/08, пункт 65; «Карєлін проти росії» від 20 вересня 2016 року, заява № 926/08, пункт 76). Використання Судом словосполучення «як правило» свідчить про те, що необхідність участі сторони обвинувачення у справі про адміністративне правопорушення, на яку поширюються гарантії статті 6 ЄКПЛ, не має абсолютного й безумовного характеру, а її відсутність не завжди свідчить про порушення судом вимоги безсторонності, яке б автоматично призводило до несправедливості судового провадження й нівелювало його результати.
За практикою ЄСПЛ провадження у справі про адміністративне правопорушення за статтею 130 КУпАП, з огляду на суворість передбачених санкцією цієї статті стягнень у виді штрафу і позбавлення права керування транспортними засобами, їх каральну і профілактичну мету, у розумінні Конвенції вважається «кримінальним» (рішення у справах: «Езтюрк проти Німеччини» (Ozturk v. Germany) від 21 лютого 1984 року, заява № 8544/79; «Шмауцер проти Австрії» (Schmautzer v.Austria) від 23 жовтня 1995 року, заява №15523/89; «Маліга проти Франції» (Malige v. France) від 23 вересня 1998 року, заява № 27812/95; «Гурепка проти України» (Gurepka v. Ukraine) від 6 вересня 2005 року, заява № 61406/00).
Згідно з законодавством України керування транспортним засобом у стані алкогольного чи наркотичного сп`яніння є адміністративним правопорушенням. Відтак процедура розгляду відповідних судових справ належить до сфери регулювання не Кримінального процесуального кодексу України, а КУпАП.
У частині першій статті 250 КУпАП для прокурора та його заступника передбачено право брати участь у розгляді справи. Однак процесуального порядку забезпечення такої участі не передбачено ні цим Кодексом, ні Законом України «Про прокуратуру», ані підзаконними нормативно-правовими актами. Законодавець у главі 21 КУпАП «Особи, які беруть участь у провадженні в справі про адміністративне правопорушення» не включає прокурора до складу учасників цього провадження.
Таким чином, розглянувши справу без участі прокурора, суди першої та апеляційної інстанцій діяли в межах вимог КУпАП та інших законів України.
Разом із тим, відповідно до сталої практики ЄСПЛ участь у судовому процесі сторони обвинувачення є, як правило, необхідною у разі проведення судом усного слухання справи, якщо сторона захисту при наданні їй можливості бути присутньою в судовому засіданні від реалізації цього права не відмовиться («Карєлін проти росії» від 20 вересня 2016 року, заява № 926/08, пункт 76; «Озеров проти росії», заява № 64962/01, пункти 52-54).
У справі «Михайлова проти України» від 6 березня 2018 року (заява № 10644/08, пункт 65), визнаній Судом керівною щодо справи «Бантиш та інші проти України», висновок щодо порушення вимоги неупередженості суду було зроблено в ситуації, яка характеризувалася таким поєднанням обставин: (1) в суді першої інстанції було проведено усне слухання; (2) жодна особа, яка представляє та обґрунтовує обвинувачення, будь то прокурор чи інша особа, не була присутня на слуханні; (3) заявниця була присутньою на слуханні та не визнала себе винною; (4) суд першої інстанції визнав заявницю винною та засудив її до п`яти днів тримання під вартою за неповагу до суду; (5) відповідно до чинного законодавства рішення не могло бути оскаржене. Про це ЄСПЛ наголосив і в рішенні від 15 червня 2023 року про неприйнятність заяви у справі «Олександр Володимирович Куліш проти України» (заява № 6023/23).
Як видно з матеріалів справи, суд надавав водію та його захиснику можливість взяти участь у розгляді справи, завчасно сповіщаючи їх про дату, час і місце судових засідань. За клопотанням захисника суд відклав розгляд справи з 4 березня 2019 року на 12 березня 2019 року. У своїх письмових зверненнях до суду від 11 березня 2019 року водій та захисник відмовилися від участі у судовому засіданні. У подальшому розгляд справи було перенесено на 12 квітня 2019 року. У день судового засідання чоловік заявив клопотання про його відкладення, зазначивши про своє бажання взяти участь у розгляді справи і неможливість з`явитися до суду через хворобу. Зазначене клопотання суд задовольнив і відклав судовий розгляд на 19 квітня 2019 року.
Будучи належним чином повідомлені про час і місце судового засідання, заявник та його захисник до суду не з`явилися. Адвокат не повідомив про причини свого неприбуття. Заявник у день розгляду справи - 19 квітня 2019 року - знову подав клопотання про його відкладення. Зазначене клопотання суд не визнав обґрунтованим і розглянув справу без участі водія з дотриманням вимог статті 268 КУпАП. Адже провадження даної категорії не належать до передбаченого частиною другою цієї статті переліку справ, під час розгляду яких участь особи, котра притягується до адміністративної відповідальності, є обов`язковою.
Наведене дає підстави для висновку, що суд вжив передбачених законом заходів для забезпечення участі в розгляді справи заявника та його захисника, однак сторона захисту фактично відмовилась від реалізації вказаного права. Оскільки ніхто з учасників процесу до суду не з`явився, то усного слухання справи не відбулося, а застосована судом процедура по суті мала характер письмового провадження.
Матеріали провадження не містять жодних даних (інших, ніж встановив ЄСПЛ у рішенні в справі «Бантиш та інші проти України») про можливу необ`єктивність чи упередженість судді, який визнав водія винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, і заявник та захисник відповідних даних не наводять. Не встановлено у справі й існування будь-яких особистих чи інших позапроцесуальних зв`язків судді зі службовими особами, які направили до суду матеріали справи про адміністративне правопорушення та/або були заінтересовані у її результатах. Жодних підстав для обґрунтованого припущення протилежного поведінка судді і зміст прийнятого ним рішення не дають.
Велика Палата вважає, що уповноважений орган Національної поліції на стадії досудового оформлення матеріалів про адміністративне правопорушення фактично виконував функцію обвинувачення та разом із протоколом скерував до суду одержані ним письмові докази.
У письмових поясненнях заявника і клопотанні захисника про закриття провадження у справі сторона захисту виклала власну позицію про невинуватість водія у вчиненні правопорушення. Як правоохоронний орган, що на етапі досудового провадження виконував функцію сторони обвинувачення, так і сторона захисту обґрунтовували свої позиції виключно у письмових документах, поданих до суду в обсязі, який кожна сторона вважала необхідним та достатнім, і перед судом обидві були в однаковому становищі.
Водій під час судового провадження був забезпечений кваліфікованою юридичною допомогою та, з урахуванням спливу з дня складання протоколу до винесення судом постанови більш як 2, 5 місяців, мав достатній час і можливості для підготовки свого захисту.
Таким чином, заявник повною мірою скористався своїми правами обстоювати у суді власну позицію на рівних умовах з уповноваженим державним органом, захищатися всіма передбаченими законом засобами, у тому числі оспорювати докази, і бути почутим судом.
В інших справах, у яких ЄСПЛ оцінив відсутність у судовому процесі сторони обвинувачення як порушення пункту 1 статті 6 Конвенції, національні суди допитували осіб, яких притягували до адміністративної відповідальності, а також із власної ініціативи викликали і допитували свідків. У результаті зазначених самостійних дій судові органи отримували додаткові докази, які використовували на обґрунтування своїх висновків про винуватість заявників у вчиненні адміністративних правопорушень (рішення у справах: «Карєлін проти росії» (Karelin v. Russia) від 20 вересня 2016 року, заява № 926/08, пункт 16; «Озеров проти росії» (Ozerov v. Russia), № 64962/01, пункт 53; «Кривошапкін проти росії» (Krivoshapkin v. Russia) від 27 січня 2011 року, заява № 42224/02, пункти 44, 45). Цим самим суди фактично перебирали на себе функцію прокурора щодо доведення обвинувачення.
У справі щодо заявника суд не вчиняв жодних процесуальних дій, ініціювання чи здійснення яких у змагальній судовій процедурі належало б до повноважень сторони обвинувачення. В основу винесеної постанови суд поклав лише письмові матеріали, надані уповноваженим правоохоронним органом (протокол про адміністративне правопорушення, рапорт поліцейського, пояснення свідків) та самим водієм.
Положення КУпАП не містять заборони використовувати у судовому рішенні письмові пояснення, надані службовій особі правоохоронного органу.
Зміст показань особи, яку притягують до адміністративної відповідальності, і свідків у судовому засіданні міг би залежати від поставлених запитань, способу допиту і проведення його судом замість прокурора. Натомість долучені до справи письмові докази були зібрані й задокументовані органом Національної поліції без участі суду. Дії судді і застосована ним процедура жодним чином не вплинули і не могли вплинути на формування сукупності доказів вчинення адміністративного правопорушення.
Розглянувши справу і прийнявши рішення на основі повного, всебічного, об`єктивного й неупередженого дослідження й аналізу матеріалів, направлених правоохоронним органом, доводів та аргументів сторони захисту, суд діяв виключно у межах власної функції - відправлення правосуддя.
Що стосується судді апеляційного суду, то заявника та його захисника було належним чином повідомлено про час і місце апеляційного розгляду. Однак у судове засідання вони не з`явилися і не повідомили суд про причини свого неприбуття. Оскільки сторона захисту своєю процесуальною поведінкою продемонструвала відмову від участі в апеляційному розгляді, суд з дотриманням вимог частини шостої статті 294 КУпАП розглянув справу за її відсутності фактично у порядку письмового провадження.
Доводи на підтвердження своєї позиції про незаконність і необґрунтованість постанови місцевого суду водій письмово виклав в апеляційній скарзі. Будь-яких нових доказів суд другої інстанції не одержував і не досліджував. Доводи апелянта були перевірені за матеріалами, поданими до суду першої інстанції як правоохоронним органом, так і стороною захисту, й аргументовано спростовані.
З урахуванням наведеного та з огляду на зазначену вище Рекомендацію Комітету Міністрів Ради Європи № R (2000) 2 Велика Палата Верховного Суду вважає, що повторний розгляд цієї справи не буде адекватним способом поновлення прав заявника. Немає жодних підстав вважати, що у 2023 році він надалі зазнає негативних наслідків притягнення його у 2019 році судом до адміністративної відповідальності у провадженні за відсутності самого заявника. Останній отримав справедливу сатисфакцію, яка є адекватним засобом захисту у цій ситуації. Порушення, яке встановив ЄСПЛ, є системною проблемою, виправлення якої можливе, зокрема, шляхом вжиття заходів загального характеру.
З огляду на те, що під час провадження у справі про адміністративне правопорушення ні сторона обвинувачення, ні сторона захисту не були присутніми, а суд розглянув справу за письмовими матеріалами, які надали сторони, рішення ЄСПЛ щодо заявника не спонукає до висновку про те, що допущене державою порушення Конвенції у цій конкретній ситуації поставило під серйозний сумнів результат оскарженого провадження на національному рівні.
Окрім того, Велика Палата вважає за необхідне зазначити, що суди під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, передбачені статтею 130 КУпАП, мають керуватися критеріями дотримання гарантій безсторонності суду, сформульованими ЄСПЛ у справі «Михайлова проти України» від 6 березня 2018 року (заява № 10644/08, пункт 65), визнаній Судом керівною щодо справи «Бантиш та інші проти України» (див. пункт 25 цієї постанови).
Отже, Велика Палата Верховного Суду відмовила в задоволенні заяви захисника про перегляд рішень судів після рішення ЄСПЛ.
Автор: Наталя Мамченко
Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Twitter, а також на нашу сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.
